21 вересня 2003 року раптово помер видатний хірург й уролог сучасності — професор Віктор Степанович Карпенко.
В.Карпенко народився 28 жовтня 1923 року в селі Іванівка Ставищенського району на Київщині в селянській сім’ї.
1941 року закінчив середню школу, пішов добровольцем в армію і був направлений у Військово-медичну академію. У серпні 1943-го на Курській дузі став фельдшером танкового батальйону Кантимирівської дивізії. Брав участь у звільненні України, був тричі поранений.
1945—48 рр. навчався в Донецькому медінституті. Три роки був головним лікарем і хірургом шахтарської лікарні м. Чистяково (Торез Донецької області). З 1952 по 1968 рік працював у клініці факультетської хірургії Донецького медичного інституту, завідував кафедрою хірургії.
1957 року захистив кандидатську дисертацію. Розроблений ним розріз Овнатаняна—Карпенка широко використовується урологами при операціях на тазовому відділі сечоводу, сечовому міхурі і передміхуровій залозі.
1961—68 рр. В.Карпенко створив і очолив кардіохірургію в Донбасі. 1968 року захистив докторську дисертацію.
1969 року В.Карпенко призначений директором Київського НДІ урології та нефрології МОЗ України.
Під час його роботи директором НДІ урології та головним урологом МОЗ України (1969—1987) інститут став найкрупнішим урологічним науковим центром країни, активно впливав на становлення урологічної допомоги в охороні здоров’я, підготовку кадрів, формування мережі кафедр урології. За цей період в Україні було створено сучасну мережу спеціалізованої урологічної допомоги населенню і до 1985 року урологічна служба України досягла рівня, рекомендованого Всесвітньою організацією охорони здоров’я.
В.Карпенко у своєму відділі виконав 75 пересадок нирок, підготував урологів-трансплантологів, вів систематичну розробку наукових проблем пересадки нирки. На кінець 1996 року в інституті було виконано більш як 700 трансплантацій нирок.
На базі Клініки пластичної урології, яку В.Капренко очолював із 1969 по 1996 рік, було виконано дев’ять докторських і 32 кандидатські дисертації. Зібрано найбільший у світі матеріал з гідронефрозу, розвинено сучасну пластичну урологію, закладено основи радіаційної урології.
Професор В.Карпенко зі співробітниками описав нову хворобу — склероз передміхурової залози, вивчив її клініку, розробив діагностику і запропонував ефективне хірургічне лікування, якого не існувало раніше для цієї категорії хворих.
В.Карпенко як голова Товариства урологів проводив наукові урологічні пленуми, конференції, симпозіуми. Він провів три останні з’їзди урологів України (1973, 1980, 1985) і був їхнім головою.
В.Карпенко був членом Міжнародного і Європейського товариств урологів, почесним членом наукових товариств урологів Росії, Білорусі та медичного Товариства Пуркіне (Прага), членом наукової ради з трансплантології та штучних органів при президії РАМН, заступником голови бюро наукової ради «Урологія й оперативна нефрологія» АМН СРСР.
В.Карпенко — автор більш як 300 друкованих наукових праць, у тому числі 11 монографій. Торік Віктор Степанович успішно дебютував у мемуарному жанрі. Його книга «55 років у хірургії » викликала великий інтерес у читачів.
В.Карпенко — заслужений діяч науки Української РСР, лауреат Державної премії України. Нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни II ступеня, Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної війни I ступеня, орденом Леніна.
В.Карпенко був людиною високої культури й ерудиції, широких інтересів і великої життєлюбності. Особливостями характеру Віктора Степановича були колосальна працездатність, незмінна доброзичливість, чесність і турбота про людей, котрі потребують його допомоги, відданість професії. Він завжди ділився своїм багатим хірургічним і життєвим досвідом із молодими урологами, радів їхнім успіхам. Доктори наук, підготовлені в Київському інституті урології і нефрології 1970—1987 рр., нині очолюють багато клінік та лабораторій.
Науково-дослідна, педагогічна, лікувальна і громадська робота Віктора Степановича явилася вагомим внеском у розвиток сучасної хірургії й урології. Він особисто виконав більш як 10 тис. хірургічних операцій.
Віктор Степанович працював до останніх днів: у четвер ще оперував хвору, у суботу закінчив підготування наукового звіту, а в неділю помер від геморагічного інсульту.
З життя пішов патріарх вітчизняної урології, хірург від Бога, безмежно відданий професії лікар, кришталевої душі людина, котра з честю представляла своїх ровесників, 97% яких загинули на війні. Може, тому він настільки високо цінував дар життя й усього себе присвятив тому, щоб робити добро людям.
Світла пам’ять про Віктора Степановича Карпенка назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав і мав щастя з ним працювати.
Академік РАМН, професор Н.Лопаткін, академік НАНУ и УАМН, професор Л.Пиріг, академік УАМН, проф. А.Романенко, професори О.Переверзєв, П.Серняк, В.Бачурін, Ц.Боржієвський, М.Коган, М.Сергієнко, В.Ткачук, старші наукові співробітники П.Вукалович, М.Терещенко.