Так уже влаштована людина, що їй необхідно у щось вірити. Щойно вона перестала вірити в партію та комунізм, як їй запрагнулося все одно чогось великого й чистого. А оскільки нова держава й досі зайнята хтозна-чим і їй усе не до того, аби щось нове придумати й кинути як символ віри народові, то він, цей народ, слава Богу, повернувся до предковічних вірувань і традицій.
Але повернувся, на жаль, таким невігласом... І добре ще, коли хоч щось прагне збагнути, а не просто виконує обряди, не усвідомлюючи ні їх суті, ні призначення. Аби глибше зрозуміти одну з найгарніших традицій Великодня — писанкарство, — ми звернулися до старшого наукового співробітника Хмельницького обласного художнього музею Галини Гірник.
— Пані Галино, чому у великодньому кошику зі свяченим обов’язково має бути яйце? Причому навіть не обов’язково фарбоване або розписане.
— Мабуть, тому, що яйце вважається початком життя, що дає людині силу, красу та здоров’я. У Великодню ніч узагалі заведено святити продукти, які символізують життя, багатство, здоров’я людини. Оскільки ж Великдень — найбільше свято для православних християн, то ці символи набувають особливого значення. Тому ви все-таки нечасто побачите просто варене нефарбоване яйце. Зазвичай люди святять крашанки або писанки. Не тільки тому, що кольорові яйця святковіші. А тому, що людина прагнула надати цьому символу ще й додаткової сили, примножити його магічні властивості.
— Отже, всі ті орнаменти на писанках обов’язково щось означають?
— У давнину — так. Кожен зі знаків орнаменту щось символізував. Орнаментика писанок умовно поділяється на геометричну та рослинну. Найбільш виразно проявляються у ній космогонічні мотиви — зображення сонця, місяця, зірок. Це так звані астральні графеми, відомі в мистецтві слов’ян із найдавніших часів — ще з періоду трипільської культури. Або ж мотив світового дерева, трансформований в орнаментах у «вазон», «квітку». Та й багато інших мотивів, кожен із яких має своє орнаментальне втілення.
— Побутує традиція обмінюватися на Великдень писанками. Чи існують якісь закодовані у візерунках побажання?
— Дарувати можна будь-яку писанку. Але коли хочеться вручити її «зі значенням», то варто хоч трохи розумітися на зображених орнаментах. Скажімо, мотив «безконечника» — набігаючої хвилі, меандру — це своєрідний символ продовження, нескінченності роду. Поширене у писанкарстві зображення трикутника, ромбу, найвідоміше з яких — «сорок клинців», — це символ родючості землі, засіяного поля. Такі писанки заведено було дарувати заможним господарям. Орнамент «гребінці» в українській фольклорній орнаментально-образній системі сприймався як символ чистоти і здоров’я. Та, власне, хоч би що ви подарували, то це великодній подарунок, а отже — на щастя і добро.
— Нині, коли ми повертаємося до першоджерел, багато хто хотів би навчитися писанкарства, але в кого?
— Десять років тому ми проводили наукову експедицію по селах Хмельниччини з вивчення писанкарства. Практично всі жінки, що займалися ним, були в більш ніж похилому віці: 70—85 років. Складалося враження, що вони відійдуть — і зникне й цей вид мистецтва. І тоді ми, музейні працівники, навчившись у цих літніх бабусь секретів творчості, почали щороку перед Великоднем обов’язково виготовляти писанки. Одна з наших співробітниць, Світлана Шемчук, так захопилася цією справою, що почала ходити по школах і навчати писанкарства дітей. Іноді проводить по шість уроків на день. Діти з захопленням сприймають цю справу. І це видно не лише з цього прикладу. Щороку проводять виставки писанок обласний краєзнавчий музей, обласна юнацька бібліотека. Експонатами на цих виставках стають не старі зразки, а новітні, сучасні вироби, найчастіше виготовлені саме руками молодих. У багатьох сім’ях це нині входить у традицію — виготовлення писанок усією родиною.
— Але вони повторюють, так би мовити, хрестоматійні, класичні зразки?
— Не обов’язково. Сьогодні в писанкарстві, як, утім, і скрізь, — свобода творчості. Звісно, традиційні мотиви в пошанівку. Популярна й новітня християнська символіка, зокрема зображення хреста, напису «Христос Воскрес». Та й сама по собі писанка — вже символ свята, яке несе радість воскресіння, тобто — пробудження до життя, до світла. Тож головне — не яку писанку подарувати, а як: із чистим серцем, зі щирою любов’ю.