Ви вже звикли, що пірати бувають лише комп’ютерні, телефонні й аудіо-відеопірати? Нічого подібного — морських грабіжників, про яких ви читали в пригодницьких книжках, рано ще скидати з рахунків! Власті ряду країн б’ють на сполох — піратських нападів реєструється дедалі більше. 2001 року зафіксовано 263 випадки, а за дев’ять місяців нинішнього — вже 253.
Лібертація — піратська республіка
Піратство виникло у глибоку давнину, щойно люди почали подорожувати по морю і торгувати. В античну епоху воно стало справжнім бичем Середземного моря, адже мало який капітан навіть торгового судна нехтував можливістю пограбувати колегу — різниці між купцем і піратом майже не було. Через морських розбійників у другому столітті навіть ненадовго повністю припинилася морська торгівля між Заходом і Сходом. Особливо чисельними й жорстокими були африканські корсари та морські розбійники з Британських островів.
1293 року в протоці Ла-Манш відбувся справжній морський бій між 60 (!) піратськими суднами («Союзом п’яти портів») та ескадрою з двох десятків французьких, фламандських і генуезьких кораблів. До речі, плавати по Ла-Маншу було небезпечно аж до кінця ХVII століття.
Згодом на північному узбережжі Африки — у Тунісі, Алжирі та Марокко — виникли справжнісінькі піратські центри, а в ХVII столітті на острові Мадагаскар реально існувала піратська республіка Лібертація. Там діяла навіть власна конституція. Певний час африканським піратам, яких називали корсарами, Англія та Франція навіть платили велику данину за право вільного плавання торгових суден.
Деякі країни брали піратів до себе на службу — видавали ліцензію на морське грабіжництво, так званий каперський патент. Особливо популярною така практика була під час ворожнечі Англії з Іспанією. Згадайте знаменитого одноокого адмірала Нельсона — адже особа, якій у Лондоні встановлено пам’ятник, була піратом на службі Її Величності! Наші північно-східні сусіди росіяни теж не цуралися морських розбійників. Під час Лівонської війни на Балтиці Іван Грозний навіть наказав сформувати піратську флотилію.
Міф про «веселого Роджера»
Пірати обросли силою-силенною міфів — зусиллями письменників і режисерів вони насамперед асоціюються з бандами розбійників, які п’ють ром і під проводом похмурого одноокого суб’єкта на дерев’яній нозі, у трикутному капелюсі та з папугою на плечі хвацько беруть на абордаж каравели, навантажені золотом інків і майя. До речі, череп зі схрещеними на чорному тлі кістками ніколи не красувався на піратському прапорі — це теж вигадка письменників для романтизації своїх героїв. Морські лиходії віддавали перевагу пролетарському червоному вимпелу або ж ішли на вигадки — ходили під прапором якоїсь держави. Каторжники-втікачі та карні злочинці, яким світила мотузка на шию, були, до речі, дуже побожними — часто їхні знамена прикрашало зображення якогось святого, на чиє заступництво вони покладалися в підступних морських водах. Популярними темами на піратських прапорах були також різноманітні русалки, натюрморти із шаблями, пляшками, пістолетами...
Морське піратство ніколи не зникало. Це поняття юридично закріплене. Сучасне міжнародне морське право називає піратством морський розбій або насильницькі дії, що чиняться у відкритому морі для пограбування. До цієї категорії зараховують і судна, які нападають під час війни на кораблі нейтральних країн. А також судна, що перевозять рабів, ходять під прапором якоїсь держави без її дозволу і просто не мають прапора.
У XX столітті виник новий, «державний» вид піратства, до якого вдавалися держави-агресори і який не заведено афішувати. Існувало воно аж до кінця «холодної війни». Прикладів безліч. Морськими нападами промишляла Німеччина під час Першої світової війни. Німецькі й італійські фашистські підводні човни топили судна, що прямували з вантажем продовольства та зброї до республіканської Іспанії під час встановлення 1936—1939 років режиму генерала Франко. Сполучені Штати без зайвих запитань топили кораблі Північної Кореї під час війни 1950—1953 років, нещадно пускали на дно кораблі Китайської Народної Республіки. Однак фахівці розходяться в оцінці — піратські напади часто не можна відрізнити від військових дій.
Велике переселення флібустьєрів
Морський транспорт продовжує обслуговувати левову частку міжнародної торгівлі. Щороку морем перевозиться товарів на сотні мільярдів доларів. Так, Японія і Великобританія транспортують у такий спосіб майже сто відсотків вантажів, США — 90 відсотків. На розвиток морського транспорту впливає повна залежність країн-виробників від поставок палива та сировини
з-за океану.
Якщо в середні віки піратство процвітало в Карибському — як тоді казали, «Флібустьєрському» — морі, на шляхах, що пов’язували Старий Світ із Америкою, то на початку XXI століття морські пірати облюбували траси, що з’єднують Європу з Азією. По них щороку проходить понад 50 тисяч кораблів. Зараз в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні відбуваються дві третини нападів.
За даними Міжнародної морської організації, найнебезпечніші для судноплавства води Південно-Східної Азії та узбережжя Східної Африки (особливо Сомалі) і Бразилії. У Сомалі вже кілька років практично немає центральної влади, і піратством відкрито промишляють усі кому не ліньки. Морські відомства видали навіть спеціальне розпорядження, яким категорично не рекомендують суднам підходити до узбережжя Сомалі ближче, ніж за сто кілометрів. «Балуються» піратством прикордонники і берегова охорона в Азії. Було проведено розслідування ста нападів на кораблі у Південно-Китайському морі. З’ясувалося, що до половини випадків причетні китайські правоохоронні органи. У Бразилії пірати облюбували околиці Ріо-де-Жанейро.
Індонезія бандитська
Сумнівний титул «найбільш піратської країни у світі» ось уже кілька років належить Індонезії. Головні причини, які примусили з діда-прадіда рибалок відкласти свої сіті і взятися за зброю, — тяжке економічне становище в країні та загальна політична нестабільність. Появі легіону піратів сприяло й унікальне географічне розташування Індонезії, де порізана берегова лінія, сила-силенна малих островів і рифів забезпечують грабіжникам надійне укриття.
А найнебезпечнішим для судноплавства місцем у світі вважається Маллакська протока. Між півостровом Маллака й островом Суматра вона з’єднує Андаманське та Південно-Китайське моря. Через неї щодня проходить більш як шістсот суден. Чимало з них до місця призначення так і не допливли...
Правоохоронні органи особливо занепокоєні тим, що сучасні пірати озброєні не якимись допотопними мачете, а старими добрими «калашниковими» і гранатометами. Розбійники мають сучасні швидкохідні моторні човни, користуються супутниковими засобами зв’язку та спостереження.
Сучасні пірати грабують так, що Флінту
й не снилося...
За підрахунками скрупульозних економістів, збитки від нападів морських розбійників просто величезні — 16 мільярдів доларів на рік, і ця цифра постійно зростає. Кривавим промислом сьогодні займаються більше ста великих піратських угруповань. Останніми роками пірати нападали на судна, як мінімум, 62 країн світу у водному просторі, що прилягає до 56 країн. Не раз ставали жертвами піратів російські кораблі. Українські судна така доля поки що оминала, але зафіксовано випадки, коли пірати нападали на кораблі, де служили українські моряки. Так, до рук сомалійських розбійників потрапило британське судно з українським екіпажем. За звільнення людей лиходії зажадали 1 млн. дол. Захоплення піратами заручників для одержання викупу — дуже поширена практика. Неодноразово люди, на судна яких було скоєно напад, ставали свідками того, як ними намагаються заволодіти кілька конкуруючих банд.
Один із найрезонансніших нападів піратів стався в листопаді 1998 року. У Тайванській протоці на борт китайського суховантажу «Чунг сон», що перевозив шлак для доменних печей у Малайзії, пробралися переодягнені в митників пірати. Вони жорстоко розправилися з екіпажем — обезглавили всіх 23 членів команди, а тіла викинули за борт. Корабель зловмисники продали сінгапурському бізнесменові за 300 тисяч доларів. Корсарів, які за жорстокістю не відрізнялися від своїх середньовічних попередників, удалося впіймати, їх стратили в Китаї...
Найчастіше пірати грабують суховантажі, танкери, контейнеровози та рибальські судна. Кілька разів на рік, сподіваючись на велику поживу, пірати нападають і на прогулянкові яхти багатіїв. Торік сталася трагедія, що потрясла всю Америку, — пірати вбили на Амазонці володаря Кубка Америки, знаменитого яхтсмена Пітера Блейка. Блейк завоював купу престижних міжнародних призів за перемоги у вітрильному спорті. Точної статистики нападів на приватні яхти немає, оскільки вважається, що зниклі екіпажі могли просто загинути під час шторму.
Дедалі частіше пірати працюють за наводкою і під замовлення. Вони заздалегідь знають маршрут жертви, вантаж, тоннаж, кількість охорони чи екіпажу. Останнім часом різко побільшало піратських нападів на судна, що перевозять різноманітні хімічні вантажі і паливо. У жовтні минулого року в Маллакській протоці пірати атакували малайзійський нафтоналивний танкер, зігнали всю команду в одне приміщення і перекачали на свої швидкохідні катери кілька тисяч тонн дизельного палива, після чого зникли. Судновласники оцінюють збитки у 600 тис. доларів.
Захоплені кораблі, як правило, змінюють «біографію» — перефарбовуються, отримують нові назви, реєструються під іншим прапором, прописуються в портах інших країн. Потім судно продають і знову пускають у рейс. Як заявляють правоохоронці, піратський промисел міцно зрісся з організованим криміналітетом. Діяльність піратських банд в Азії контролюють китайські злочинні угруповання, так звані тріади.
На піратські судна припадає також левова частка контрабанди, операцій із перевезення наркотиків. У Південній Америці, приміром, піратство відродилося у 70-х роках, коли колумбійські наркобарони різко збільшили поставки кокаїну у США.
Боротьба з морськими розбійниками — справа політична
На Філіппінах піратство має політичне забарвлення — бойовики сепаратистського угруповання «Абу-Саяф» із допомогою морського грабіжництва добувають кошти для своєї визвольної боротьби. Однак теракти у США 11 вересня зіграли з піратами-повстанцями злий жарт, — їхню організацію занесли до списку «терористичних», за голови ватажків призначили багатомільйонні нагороди і почали проти них безжалісну війну.
Необхідність термінової боротьби з піратством розуміють усі, адже збитки від їхньої діяльності велетенські. Якщо в середньовіччі каравани суден охороняли від нападів піратів бойові конвої, то сьогодні це вже невигідно, та й занадто великі масштаби перевезень. Особливо активно допомагає країнам Південно-Східної Азії, що мимоволі стали оплотом піратства, регіональний лідер — Японія. Насамперед вона пильнує свій інтерес, оскільки є найбільшою морською державою, а острівне розташування ставить країну в залежність від морських комунікацій.
Розпочали боротьбу з піратами і США. У Каліфорнії вже працює навчальний центр підготовки фахівців із боротьби з морськими розбійниками. Центр тренує антипіратські підрозділи для військово-морського флоту Індонезії, Філіппін і Таїланду. Ці держави постійно проводять морські навчання, відпрацьовують маневри боротьби з морськими грабіжниками. 1992 року міжнародне морське бюро в Малайзії створило Регіональний центр боротьби з піратством. Пізніше його перейменували в Аналітичний центр із проблеми піратства. Завдання центру — розшук зниклих суден і повернення вантажів власникам, збирання й аналіз інформації про піратів у глобальному масштабі, оповіщення суден про напади піратів, допомога потерпілим екіпажам.
Ряд країн серйозно обговорюють можливість участі в боротьбі з піратством військово-морських флотів. Однак боротьбу з морськими розбійниками дуже ускладнює відсутність різних міждержавних угод. Наприклад, військовим кораблям не можна вторгатися в територіальні води інших держав навіть для переслідування піратів. Спірним районом у плані юрисдикції є Південно-Китайське море.