«...Іполит Матвійович торкнувся руками гранітного обличкування. Холод каменю передався в самісіньке його серце.
І він закричав.
Крик його, шалений, пристрасний і дикий — крик простріленої навиліт вовчиці — вилетів на середину площі, метнувся під міст і, відштовхуваний звідусіль звуками великого міста, яке прокидається, став глухнути й за хвилину зачах».
І.Ільф, Є.Петров. «Дванадцять стільців»
Цей вороб’яніновський крик, геніально втілений Папановим на екрані, можна вважати рефреном теми, скромно іменованої в народі літнім оздоровленням. Так, за останні 14 років нам вдалося не тільки «поховати» піонерів із їхніми клубами й таборами, а й реінкарнувати скарби знаменитої тещі в кишенях «перших зустрічних пройдисвітів», які всерйоз занепокоєні будівництвом власної незалежності в Україні.
«Брильянтовий дим»
Не новина, що в спадщину від імперії нам дісталася не лише зжила себе ідеологія у вигляді червоних галстуків і зірниць, а й непогано збережена мережа оздоровчих дитячих закладів. У тому числі й піонерських таборів на берегах морів, рік і просто в мальовничих куточках країни. Але якщо стару ідею нові лідери швидко віддали забуттю, то гучні скандали, пов’язані з дільбою майна ВЦРПС і Української ради профспілок, дають про себе знати і сьогодні. З вуст деяких експертів досі прориваються оцінки української частки всесоюзної власності в два, а то й три мільярди доларів. А з очей лідерів новонароджених незалежних профспілок летять блискавки у бік Федерації профспілок України (ФПУ), яка, ставши правонаступником Укррадпрофу, «узурпувала» народне багатство.
Голос із залу: «А державні мужі що?..» Мужі дотримуються нейтралітету...
Задля справедливості зазначимо, що з приводу власності ВЦРПС Верховна Рада 1992 року прийняла одну обнадійливу постанову, якою всі об’єкти соцкультпобуту віддавали у володіння Фонду держмайна. До виходу у світ закону, що визначав би часткових спадкоємців профспілкової власності. Однак народні обранці воліли не квапитися з настільки важливим документом, а Українська держава, як відомо, думку народу шанує. Тому торги навколо незручних статей народжуваного в муках закону тривають, а у сп’янілих від «діамантового диму» чиновників очі заплющені й донині.
За деякими даними, держава вже втратила близько 500 дитячих стаціонарних оздоровчих об’єктів, а це — 130 тисяч місць за зміну. Цифри не точні, оскільки до масштабної інвентаризації країна також не приступала. Не дивно, що ще з 1992 року великі комбінатори, які мали доступ до профспілкової чи колективної власності підприємств, у рамках ЗАТ майстерно розставляють фігури по потрібних місцях. «І ніякого обліку й статистики, принаймні до 1995 року, не велося...», — стверджують і в Кабміні, і в профспілках...
— Спроби інвентаризувати майно 1997-го і 2001 років також зазнали фіаско. Нинішнього року на запит народного депутата Степана Хмари екс-глава Фонду держмайна Чечетов з приводу обліку профспілкової власності зауважив: «У зв’язку з тим, що Федерацією профспілок України не завжди давалася повна інформація, складені списки можна вважати базовими, але не повними».
Від чергового каменю у свій город новообраний голова Федерації профспілок України ухилятися не став. Олександр Юркін заявляє не тільки про початок внутрішнього розслідування порушень своїх заповзятливих попередників і підлеглих, а й про намір пропорційно розділити між реально діючими профспілками те, що залишилося у Федерації. А це 150 здравниць, санаторіїв і ДОЦ. Сьогодні у профспілкового лідера щільний графік спілкування з пані Семенюк. Через прес-секретаря голови Фонду держмайна нам пояснили, що черговий ривок у спробі по-хазяйськи розпорядитися народним добром влада має намір здійснити найближчим часом.
«Союз меча й орала»
Однак бездоганно в минулому діючу союзну систему літнього оздоровлення школярів в Україні розхитав не лише бардак у питаннях майна, а й відсутність у влади бажання економічно стимулювати власников зберегати бази літнього відпочинку. З одного боку, всі ці роки держава наполегливо рекомендувала тим же промисловим підприємствам звільнятися від об’єктів соціальної сфери. Щоб вижити. Вони і звільнялися, продаючи ласі здравниці, віддаючи в комунальну власність чи просто залишаючи без нагляду. Але ж на момент розпаду Союзу 80% тих же піонерських таборів і баз відпочинку були на балансі підприємств.
У НПГ розповіли цікаву історію про торішню інвентаризацію подібних об’єктів у Донецькій вугільній компанії, куди донедавна входили 32 українські шахти. Дві третини заміських дитячих центрів відпочинку або занедбані, або продані. І це на державному підприємстві!
З іншого боку, вже нова українська влада Законом «Про внесення змін у Закон «Про державний бюджет України на 2002 рік», а також низкою інших законодавчих актів настільки старанно «подбала» про підтримку і розвиток мережі літнього оздоровлення, що: а) обклала податком на землю дитячі оздоровчі центри, які перебувають на балансі підприємств; б) поширила податок із доходів фізичних осіб на батьків, які придбали путівки для відпочинку дітей від роботодавця; в) зберегла ПДВ на поставку путівок на оздоровлення дітей.
Останній же фінт владної команди — збільшення соціальних виплат матерям за народження дитини — вивів із себе навіть керівництво Федерації, яку лідери незалежних об’єднань досі іменують «кишеньковою профспілкою».
— У квітні на засіданні правління Фонду соціального страхування, кошти якого окрім оплати лікарняних листів, традиційно використовують і на фінансування літнього оздоровлення, було вирішено скоротити витрати відразу по кількох статтях. У тому числі й по оздоровчому блоку, — каже Олександр Юркін. — Виходить, що півмільярда потрібно забрати в одних дітей — інвалідів, чорнобильців... і, задля виконання політичних обіцянок, віддати іншим. Де ж соціальна справедливість?!
Профспілкова сторона, яка головує у Фонді поряд із роботодавцями та державою, цього разу взагалі не голосувала. Лідери ФПУ навіть подали позов у суд. А в офіційному листі до прем’єр-міністра від 1.04.05 нагадали, що, відповідно до закону, фінансовий дефіцит у Фонді соціального страхування компенсується коштами державного бюджету. Час минає. Тимошенко мовчить. Може, подумала, що це першоквітневий жарт?
«Статистика знає все»
Торік в Україні діяли майже 20 тис. дитячих оздоровчих установ усіх форм власності. 1995-го — тільки 5 тис. Однак райдужна на перший погляд статистична картина затьмарюється тим, що заміські табори в їхньому числі займають невелику частку — 787, що на 80 об’єктів менше, ніж 1995-го. У малому еквіваленті присутні також трудові, спортивні й туристичні центри відпочинку. Решта пришкільні, де відпочинок навряд чи можна вважати оздоровленням, швидше — наглядом. Та все ж Держкомстат стверджує, що за рік в Україні в середньому оздоровлюється близько 50% школярів, із них півмільйона — із малозабезпечених сімей, 25 тис. інвалідів, 100 тисяч сиріт і трохи більше постраждалих у результаті аварії на ЧАЕС. Більше половини дітей отримують заряд літньої енергії в приватних таборах, куди віднедавна відносять й об’єкти, що перебувають у колективній власності підприємств. Середня ціна путівок у лісову зону 600—700 гривень, до Криму — до 1000 гривень.
Однак у комітеті статистики натякнули, що до зазначених цифр все ж варто поставитися обачно. Бо ще торік, аби відрапортувати про проведений сезон оздоровлення, Міністерство у справах дітей, сім’ї та молоді встановило Держкомстату планку, нижче від якої опускатися, м’яко кажучи, не рекомендували. У регіонах старанність підрозділів Державного комітету статистики контролювали самі губернатори.
У розпал літа минулого року школярі Закарпаття дружно вийшли на очищення гирла однієї невеличкої річки. В іншому регіоні свідомі хлопчики та дівчатка два дні поспіль прибирали сміття на одному з міських кладовищ. У Держкомстат надійшли цілком офіційні звіти про роботу в цих славних регіонах пришкільних таборів, де українські школярі оздоровлюються таким от оригінальним способом.
«Дихайте глибше:
ви схвильовані!»
Якось довелося почути історію, яку розповіла мати 10-річного «піонера», що відпочив у приватному таборі на узбережжі Чорного моря. Попри всі перелічені на одному з інтернет-сайтів принади оздоровчого центру, дітей розмістили в звичайній школі. Довгі марші по розпеченому асфальту до моря і регулярні розбірки «до крові» із старшими товаришами по загону — от, власне, й усі враження, котрі дісталися наївним чадам і їхнім засмученим батькам. І навіть душові кабінки для юних відпочивальників передбачені не були.
Та все ж, попри всю хиткість системи, своєрідний ринок послуг у сфері літнього оздоровлення формується. У плані забезпечення українських дітей путівками сьогодні діють кілька схем. Частина особливо нужденних школярів оздоровлюється за рахунок коштів Міністерства фінансів, органів місцевого самоврядування та Фонду соціального страхування, які утримують низку власних таборів, а також виконують тендерні закупівлі путівок. Діти робітників підприємств, які зберегли центри відпочинку, загоряють на своїх базах по 10—20-відсоткових путівках. Звісно, залежно від економічних можливостей підприємства. Там же, де власних оздоровчих об’єктів немає, профспілки купують путівки й реалізують їх робітникам за вартістю, узгодженою з роботодавцями. На тендері до оздоровчих установ виставляється перелік необхідних умов. Без дотримання цих вимог укладання договорів неможливе. Принаймні так стверджують чимало профспілкових босів.
— Сьогодні нам уже байдуже, який табір — приватний чи державний — бере участь у тендері, — запевняє заступник голови столичної Ради профспілок Валентин Мельник. — Головні наші вимоги: харчування, утримання відпочинку, безпека, тривалість зміни... і ще двадцять пунктів. Перевіряємо кожен табір. Питання репутації зараз дуже актуальне. Тому, продаючи путівку будь-якому бажаючому, можемо гарантувати якість.
Підкреслю, поряд із зазначеними прорахунками у Міністерстві у справах сім’ї та молоді, що координує процеси в цій сфері, підготовлено проект закону про літнє оздоровлення. За словами чиновників міністерства, документ охоплює великий спектр проблем галузі — починаючи від обов’язкового ліцензування приватних установ і закінчуючи нормами та правилами діяльності ДОЦ. Його прийняття потягне за собою цілий ряд змін в існуючому законодавстві. Проект обговорюють усі зацікавлені сторони. Профспілки наполягають на винесенні дебатів і на шпальти преси.
Що ж, у тандемі з черговою ініціативою Фонду держмайна все ж таки порахувати і зберегти народне багатство, яке залишилося, може вийти зовсім непогано. Може.