15 жовтня виповнилося 395 років Києво-Могилянській академії — одному з найстаріших навчальних закладів України. В контексті цієї дати Могилянка вирішила провести традиційну потужну міжнародну наукову конференцію з циклу Ad fontes (14—16 жовтня), присвячену 300-річчю Бендерської конституції Пилипа Орлика (який навчався в КМА до 1694 року).
Діяльність Орлика досі вивчена недостатньо. Цього політичного діяча нерідко розглядають лише як своєрідний «політико-історичний» апендикс до «великого сюжету» про гетьмана Івана Мазепу. Зрештою, в російській, польській, західноєвропейській історіографії немає єдиного потрактування Орлика як історичного діяча, гетьмана і державотворця. Немає одностайної думки й у вітчизняних джерелах, зокрема в концепції Михайла Грушевського, який подає сюжет про Пилипа Орлика, делікатно кажучи, «нищівно» та зневажливо. Своєрідним є ставлення до Орлика й історика Дмитра Дорошенка.
Щоб наповнити змістом цю білу «орликівську» пляму, щоб розкрити сутність Конституції 1710 року, проаналізувати Орликів «Діаріуш», осмислити філософію, культурно-політичну традицію початку XVIII століття, яку представляв Пилип Орлик, Києво-Могилянська академія на три дні стала міжнародним майданчиком для жвавих дискусій, полеміки, інтелектуального полілогу, під час яких фахівці з України та провідних університетів світу (Італії, Польщі, Канади, США, Росії, Франції) мали можливість проаналізувати постать Пилипа Орлика в ширшому соціокультурному полі, окреслюючи його діяльність у контексті міжнародної юридичної традиції, державницької політики, традицій європейської філософії. Серед учасників конференції — Джованна Броджі-Беркофф, Наталія Пилип’юк, Тетяна Таїрова-Яковлева, Тереза Хинчевська-Геннель, Тетяна Люта, Тарас Чухліб, Олексій Сокирко, Віктор Брехуненко, Наталя Яковенко, Юрій Щербак, Максим Яременко тощо. Провідні фахівці з історії ХVII — XVIII століть прибули до Києва, щоб спільно спробувати знайти інтелектуальний код до минувшини з допомогою спадщини Пилипа Орлика.
Оригінал Бендерської Конституції, написаний староукраїнською мовою, було віднайдено в Російському державному архіві давніх актів у жовтні 2008 року. Комплекс документів містить текст Конституції, а також диплом короля Швеції Карла ХІІ на обрання Пилипа Орлика гетьманом. Автентичність документів підтверджується власноручним підписом гетьмана Пилипа Орлика та печаткою Війська Запорозького на рожевому воску з червоною стрічкою, а також підписом Карла ХІІ на дипломі та місцем, де раніше була королівська печатка, яка, на жаль, не збереглася. Конституція 1710 року складається з преамбули та 16 статей. Як зазначив у своєму слові професор НаУКМА Микола Козюбра, «Бендерська Конституція — важлива пам’ятка української політико-філософської та правової думки, що є однією з перших європейських конституцій модерного часу».
Природно, що ця наукова конференція відбулася в Україні саме в Києво-Могилянській академії. Так, учасниця конференції Ірина Дмитришин (Національний інститут східних мов та цивілізацій, Франція) зазначила: «Проведення такої конференції символічне для самої академії. Могилянка відігравала значну роль у просвітницькому житті на теренах сучасної України в часи, коли було прийнято Бендерську Конституцію Пилипа Орлика. Мені важко оцінити актуальність цієї події для українського суспільства в цілому, бо я живу наразі за кордоном, але для академії вона, безумовно, є частиною заходів, спрямованих на збереження і переосмислення історичної спадщини нашого народу». Знаний український історик Олексій Сокирко переконаний, що академія «була одним із зіркових інтелектуальних центрів ранньомодерної України. Інтелектуальну та ідеологічну атмосферу нашої країни в ті часи уявити без впливу Могилянки неможливо: вона давала вченість, науковість, політичну та протонаціональну ідентичність українському суспільству. Це, зокрема, проявилося під час прийняття такого документа, як Конституція Пилипа Орлика. Звертаючись до сьогодення, зазначу, що Києво-Могилянська академія успішно реалізує мету, поставлену під час її відродження: впровадження принципово іншої моделі вищої школи, яка відрізнятиметься від радянської як структурно, так і духовно — свободою думки та інтелектуального самовираження».
Пилип Орлик якнайкраще втілює своєю діяльністю ідею «свободи думки та інтелектуального самовираження». Він був багатогранною особистістю, людиною доволі суперечливою, навіть амбітною, як зазначила італійська професорка Джованна Броджі-Беркофф. Доповіді учасників конференції стосувалися найширшого кола питань. Зрештою, саме всі контексти разом дали змогу рельєфно представити історичну добу Орлика, зрозуміти його політичні інтенції, збагнути засади гуманітарної думки у ХVII—XVIII століттях. Конференція складалася з кількох монотематичних засідань, у яких брали участь науковці-історики, політологи, літературознавці. Зокрема, можна назвати такі головні секції: «Військово-політична ситуація кінця XVII — першої чверті XVIII?ст.: Гетьманська Україна та її сусіди», «Пилип Орлик: штрихи до біографії», «Пилип Орлик у колі сучасників: інтелектуальна атмосфера Києво-Могилянської академії», «Пилип Орлик у колі сучасників: професори та викладачі Києво-Могилянської академії», «Пилип Орлик у колі сучасників: середовище мазепинської старшини», «Бендерська конституція 1710?р.: ідеї, термінологія, доля тексту», «Постать Пилипа Орлика та Бендерська конституція в історіографії».
Важливий дихотомічний сюжет «С.Яворський — П.Орлик» проявився в доповіді італійського славіста зі світовим іменем професорки Джованни Броджі-Беркофф. Дослідниця зазначила: «Орлик — амбітний чоловік, який виховувався в космополітичній традиції. Ідеал Орлика — патріархат під константинопольською юрисдикцією. Він підтримував ідею угоди з сильним сувереном задля здобуття Гетьманату. Натомість С.Яворський — консервативний учень єзуїтів». Джованна Броджі-Беркофф зупинилася на змалюванні історичного періоду з допомогою художніх текстів, реконструюючи психологію таких політичних діячів як Яворський, Мазепа та Орлик.
Доповідь професорки Наталії Пилип’юк була взірцевою, з погляду сучасного інтертекстуального аналізу. Тема доповіді стосувалася драми-мораліте «Мудрость предвічная» (1703?р.), яку ставили в Києво-Могилянській академії. Проте пані Наталія зупинилася на порівнянні цієї драми з текстом давньої англійської драми Wisdom (ХV ст.). В англійському прототексті Мудрість — іпостась чоловічого роду, на відміну від української драми. Це друга особа Трійці. У прототексті показано, як три Сили Душі — Розум, Воля й Розуміння — перетворюються на людські пороки: скажімо, Воля стає Хтивістю. «Маскарад Хтивості» — фінальний танок у цій п’єсі (його виконують дівчата, хоча зазвичай у театрі того часу грали тільки чоловіки). Насамкінець лише Мудрість, одягнута в царську одіж, остаточно рятує ситуацію. В українському мораліте «Мудрость предвічная», поряд із Мудрістю, фігурують Віра, Надія й Справедливість. Зрештою, саме Любов допомагає примирити Душу. На думку професорки Пилип’юк, драма Wisdom — твір, написаний, щоб розважити двір, англійську шляхту (передовсім «потенційних» меценатів, які відігравали важливу роль у розвитку культури та науки як у XIV— XV ст., так і дотепер: зокрема, генеральним партнером цієї конференції став Банк «Форум»). Wisdom містить яскраві елементи соціальної сатири. Натомість в українському мораліте немає сатири на лицемірну шляхту, продажне судочинство, розпусні борделі, а навпаки — пороки набувають загальноуніверсального звучання.
Як відомо, контроверсійним моментом у дискусіях навколо гетьмана Пилипа Орлика є його ставлення до церкви та релігії. Це питання спробувала пояснити відомий російський історик Тетяна Таїрова-Яковлєва. Вона зауважила, що Орлик був високоосвіченою людиною європейського ґатунку, яка знала кілька європейських мов. На думку пані Тетяни, Орлик пройшов сповнений перипетіями шлях від православного вірянина до людини, наближеної до уніатської церкви (також він виступав за союз із Папою Римським). Якби на той час це стало відомо в широких, орієнтованих на православ’я, козацьких колах, — їх реакція була б однозначно негативна, зауважує пані Тетяна.
Побутує теза: «Те, що Мазепа мислив, — Орлик робив», — проте, на думку Таїрової-Яковлєвої, слушно говорити про новаторство Пилипа Орлика в державних справах, оскільки Мазепі не йшлося про створення європейської коаліції. Зрештою, на думку російської дослідниці, Мазепа до останнього моменту був прибічником союзу з Петром І та Росією (як сильним партнером). «Мазепа був більш консервативним. Не виключено, що, як досвідченіший політик, котрий близько 20 років тримав у своїх руках реальну владу над Гетьманщиною, він добре розумів усі складнощі союзу з такими європейськими державами, як Річ Посполита чи Швеція». За словами Таїрової-Яковлевої, в Орлика не було іншого виходу з ситуації, що склалася, тож доводилося моделювати складні європейські комбінації.
Безперечно, створюючи Конституцію, Орлик спирався на давніші зразки, такі як Гадяцька угода 1658 року, що закладала основи державності, «Універсал» Івана Виговського, в якому закладалися ідеї європейських держав. Орлик пішов уперед. Його новаторські ідеї — це розподіл трьох гілок влади, парламентаризм.
Леся Довга запропонувала доповідь на тему «Поняття «отчизни» у проповідях кінця XVII століття», що репрезентувала «контексти розуміння» для поняття «Отчизни», «Отчини» в барокових текстах, зокрема А.Радивиловського. Ця тема доволі актуальна, оскільки показує трансформацію поняття, звуження сфери його використання лише як замінника Царства Божого, Небесного, як концепту, що позначав понадземний світ і водночас мав своє легітимне місце в імператорських документах державницького змісту. Тетяна Люта розповідала про генеалогічні спостереження над «Мазепинським кланом», Олексій Сокирко запропонував виступ «Орлик та орликівці в документах фонду Канцелярії генерал-адмірала Федора Апраксіна (Російський державний архів Військово-морського флоту)», а Валентина Соболь окреслила штрихи до постаті Орлика на підставі його «Діаріуша», що є абсолютно недослідженим джерелом для розуміння Пилипа Орлика.
Підсумовуючи роботу конференції, голова організаційної групи, завкафедрою історії НаУКМА професор Н.Яковенко пожартувала: «Конференція показала, що ми про Орлика нічого не знали. Знанню гуманітарному нема краю». Конференція стала початком глибокого й системного вивчення діяльності Пилипа Орлика в ширшому культурно-історичному контексті на теренах східноєвропейського простору. Після конференції заплановано видати науковий збірник, який, безперечно, стане важливим поштовхом до розвитку вітчизняної історичної науки. Віктор Брехуненко зауважив, що ця конференція є актуальною, бо нинішнього року виповнюється 300 років із часу прийняття Конституції Пилипа Орлика, «яку можна вважати важливим надбанням української інтелектуальної думки. Безперечно, науковці мають глибоко досліджувати цей документ у контексті політико-правових уявлень тієї доби. Могилянку за часів Мазепи та Орлика можна назвати зіркою першої величини на всьому православному просторі».
Важливо, що конференція вийшла на рівень концептуального осмислення історичного діяча в широкій європейській соціокультурній моделі та історично-політичній площині. А тому на конференції не лише говорили про діяльність Орлика, а й торкалися ширшого питання — про колізію чи, радше, дихотомію між національними традиціями й модерністю, про істориків-ідеалістів та істориків-ревізіоністів. Було озвучено концепт «України модерної», осмислено саме поняття «модерності» та історичної легітимності в тексті Конституції Орлика. Отже, конференція окреслила широкий спектр питань, на які фахові історики з різних країн світу спробували дати відповідь. А в підсумку — сформулювали ще більше запитань, на які, за словами Наталі Яковенко, треба дати відповідь у найближчих 300 років. Конференція стала ілюстрацією гасла Києво-Могилянської академії: «Шануємо минуле, творимо майбутнє». «В Могилянці, що важливо, є ґрунт для того, аби відроджувати минуле і розбудовувати серйозну науку. Це має суттєве значення для майбутнього і, звісно, для теперішнього історичного розвитку», — підсумувала професорка Джованна Броджі-Беркофф.