Нарешті Київським метрополітеном зацікавилися депутати Київради. Але, на жаль, не в цілому, а лише деякими, до речі, далеко не основними аспектами його діяльності. Принаймні на це вказують роздуми шановного Ігоря Добруцького, якими він нещодавно поділився на сторінках поважної газети. Звісно, такі публікації завжди вимагають реагування, а тим більше коли мають тенденційний характер.
Метрополітенівська стихія полонила мене навесні минулого року, коли я обійняв посаду начальника київської підземки. Й досі щоранку прокидаюся з однією й тією ж думкою: що ще можна зробити для того, аби якомога швидше вивести підприємство з критичного стану? Тому й закиди стосовно суцільних негативних явищ у метрополітені сприймаю з болем у серці.
Прикрі новини
Категорично не погоджуюся з тим, що скоро підземка стане найжахливішим місцем для мешканців столиці. Як на мене, то це суб’єктивне твердження однієї людини, оскільки факти говорять про протилежне: пасажиропотік у метрополітені невпинно зростає, що свідчить про довіру киян. До того ж лише упродовж останніх п’яти місяців минулого року кількість облікованих пасажирів у робочі дні зросла з 1,7 млн. до 2,2 млн. щодоби. Звісно, це велике навантаження на метрополітен, однак ми даємо йому раду.
З жалем мушу констатувати, що в нас трапляються травматичні випадки з пасажирами, але з тими, котрі не дотримуються правил користування метрополітеном, зокрема і з дітьми. На щастя, це явище не має масового характеру і безпосередньо залежить від пильності людей. А звинувачення на кшталт «у метро одна смерть за іншою» — просто нісенітниця. Наведу цифри. Протягом 2007 року метрополітеном перевезено майже 642 млн. пасажирів, за цей період було шість спроб самогубства, внаслідок яких три людини загинуло (тобто один смертельний випадок на 214 млн. перевезених пасажирів). Для порівняння: 2006 рік — перевезено 612,3 млн. пас., шість спроб самогубства, одна людина загинула. Якщо говорити про нинішній рік, то на сьогодні у метрополітені зафіксовано чотири спроби самогубства, внаслідок яких одна людина загинула.
З цього приводу хотів би наголосити, що рішення піти з життя приймають люди, вочевидь доведені до відчаю якимись своїми проблемами. Вини метрополітену тут немає, хоч би як того комусь хотілося.
Освітлення
Можна скільки завгодно говорити про якість освітлення у метрополітені, все залежить від настрою людини, яка про це пише. Можу сказати одне: рівень освітлення в нас абсолютно відповідає встановленим санітарним нормам. Втім, зрозуміло, що чим світліше, тим краще. А по суті скажу, що коли у 2003 році «чудові аутентичні ліхтарики» перебували в жахливому розбитому стані, замінити їх було нічим. Адже в Україні не було заводу, який би виготовляв такі світильники. І освітлювали вони, нагадаю — через один, ескалаторні схили (з метою економії електроенергії).
Вихід було знайдено. Рекламне агентство за власний кошт розробило проектну документацію, виготовило і встановило світильники на балюстрадах, завдяки чому нині ескалатори Київського метрополітену освітлені на 100 відсотків. Надалі, якщо дозволять кошти і буде на те воля киян, світильники можна замінити на кращі, сучасніші. Однак досі від пасажирів не надійшло жодної скарги на їх дизайн і якість освітлення.
Реклама у метро
Не вважаю переконливими й твердження депутата про надмірну кількість і погану якість реклами. На мою думку, реклама — це завжди предмет суперечки. Можна наводити безліч аргументів «за» і «проти». Але реклама є всюди, бо це визнаний ефективний маркетинговий інструмент. Говорити, що в метро не буде реклами — все одно що обіцяти заборонити схід сонця. Я вже не кажу про те, що нинішній фінансовий стан метрополітену примушує радіти не те що гривні, а кожній копійці, яка надходить від реклами або від інших непрофільних доходів. Чи багато реклами в метрополітені? У кожного — своя відповідь. Але якщо провести ґрунтовні дослідження, то ми готові це питання винести на всенародне обговорення.
Ми дбаємо про майно метрополітену. Запевняю всіх: аракалова плівка — носій реклами, яка тимчасово наклеюється на підлогу й стіни станцій, не завдає шкоди об’єктам метрополітену і не позначається на цілісності мармурового оздоблення. Необхідно лише якісно змити рекламні матеріали, що й робиться належним чином.
Слід додати, що метрополітен не дозволяє розміщувати рекламу на станціях, які є пам’ятками архітектури: «Хрещатик»,«Університет», «Вокзальна», «Арсенальна», «Дніпро». А всі рекламні матеріали, що розміщуються у метрополітені, відповідають вимогам розпорядження КМДА від 28 грудня 2005 року №2430, Законам України «Про рекламу», «Про захист суспільної моралі».
Рекламна економіка
Панові Добруцькому як відомому бізнесменові, який уміє рахувати, варто було б порівняти дві цифри: щомісячні експлуатаційні витрати Київського метрополітену на рівні 60—65 млн. грн. і доходи від реклами — близько 500 тис. грн. Я абсолютно згоден із ним у тому, що тарифи на рекламу потрібно підвищувати, що, до речі, входить у компетенцію Київради, депутатом якої він є.
Однак його позиція не є вмотивованою у тій частині, де він каже, що зменшити кількість реклами в метрополітені можливо за рахунок підвищення на неї тарифів. Це не так. Економічні розрахунки свідчать: для того, щоб реклама компенсувала метрополітену витрати, потрібно розцінки на неї підвищити у 120 разів. Звісно, при такій вартості реклами її ніхто не розміщуватиме.
Що стосується пропозиції опікуватися рекламою самостійно, принагідно зазначу, що метрополітен як підприємство-перевізник не може працювати безпосередньо з рекламодавцями, оскільки рекламна діяльність — це окремий вид бізнесу, яким повинні займатися відповідні структури. Така порада доцільна настільки, наскільки доцільна ідея запропонувати рекламному агентству перевозити пасажирів. Стосовно ж брудних натяків на те, що в метрополітені хтось щось має від такого виду діяльності, депутат повинен звертатися не в газету, а в прокуратуру, а інакше в прокуратуру доведеться звертатися Київському метрополітену з проханням захистити нас від необґрунтованих образ.
Законодавче врегулювання реклами
На жаль, мені нічого не відомо про документ, підготовлений шановним депутатом Київради, на який він посилається. Але якщо такий документ є і він сприятиме врегулюванню рекламної сфери таким чином, що доходи метрополітену від неї виростуть, — звісно, я залюбки такий документ підтримаю.
Загалом, я вдячний Ігорю Добруцькому, з яким знайомий багато років, за увагу до Київського метрополітену, за порушені проблеми, за бажання їх розв’язати. Сподіваюся на взаєморозуміння всього депутатського корпусу Київради, бо їхньої підтримки метрополітенові саме й бракує. І головним чином — у питанні вартості проїзду, яка не змінювалась із 2000 року. Але це інша, значно сумніша історія, яка заслуговує окремої розмови.
До речі, що стосується таємниць київської підземки, то я їх так і не виявив. Та й царство явно біднувате...