Фермопіли, Канни, Азенкур, Берестечко, Трафальгар, Ватерлоо, Шипка, Цусіма, Верден, Ель-Аламейн, Прохорівка… Сотні річок, островів, проток, долин, сіл та містечок, які ніколи не мали особливих претензій на світову славу, за збігом фатальних обставин і вольових рішень імператорів, царів, королів, президентів та їхніх геніальних чи бездарних адміралів, генералів і маршалів стали символами кривавих віх історії. На жаль, біографія людства покраяна датами великих битв, які принесли торжество чи ганьбу небагатьом особам, зафіксованим літописцями, а смерть і небуття — мільйонам…
Грюнвальд. Грюнвальдська битва. З далеких шкільних уроків у пам’яті залишилися лише уривки стандартних фраз «Тевтонський орден», «слов’янське братство», «смоленські полки», «нищівна поразка». Не густо… Не певен, що більшість наших співгромадян, навіть згадавши про факт Грюнвальдської битви, безпомилково вкажуть, коли і з якого приводу вона відбулася, які народи об’єдналися під різними знаменами, чи хоча б згадає, на території якої із сучасних європейських країн той Грюнвальд розташований.
Не можна сказати, що наша держава зовсім забула про подію, що трапилася 15 липня 1410 року і на віки наперед вплинула на формування розвитку Європи. Національний банк України відкарбував ювілейну монету, яка, без сумніву, зацікавить нумізматів. Але, здається, тільки цим і обмежилась увага нашої влади до дати, що досить важлива і в нашій, не обділеній буремними та епохальними подіями, історії. Щоправда, проявили ініціативу ентузіасти — реконструктори битв минувшини: вони набагато уважніше, ніж урядовці, вивчають хронологію минувшини. Наші сусіди поляки, білоруси, литовці, росіяни набагато активніше поставилися до заходів, спрямованих на збереження історичної пам’яті, яка є аксіоматичним компонентом існування народів. Окрім традиційних конференцій, виставок, презентацій наукових досліджень, наші «побратими по зброї» вдавалися і до досить нетрадиційних ходів для зацікавлення обивателя минувшиною. У Польщі, приміром, було організовано міжнародний конкурс карикатури «Грюнвальдська битва». На полі битви (сьогодні це територія Польщі) відбулася історична реконструкція, яку відвідали президенти Польщі, Литви, прем’єр Молдови… Українська влада цієї події, звісно, «не помітила». А один з регіоналів — пан Колесніченко — навіть сказав: «Який має стосунок ця перемога до перемоги української зброї? Я не бачу перемоги української зброї, і це неподобство». Дванадцять хоругв із сучасних українських земель стали до герцю на полі бою Грюнвальда — от вам, пане депутате, і «неподобство».
Втім, і нам є чим пишатися. Київське видавництво «Балтія-друк» буквально на днях випустило у світ ґрунтовне, поліграфічно розкішне видання «Грюнвальдська битва — битва народів». Книга унікальна за багатьма параметрами. Структурно вона поділена на дві рівновеликі частини. До першої входить, як написано в передмові, «триголосся» трактування цих далеких від нашого часу подій авторитетними ученими-істориками Альфредасом Блумбаускасом (Литва), Ігорем Марзалюком (Білорусь) і Борисом Черкасом (Україна). Цю частину проілюстровано майже трьома сотнями репродукцій гравюр, малюнків, живописних полотен, давніх мап, архівних документів та фотографіями зброї, обладунку, хоругв, печаток, гербів, які дивом дійшли до нас крізь дим і полум’я століть. Така кількість візуальної інформації з’явилась у виданні завдяки плідній співпраці авторів з музеями та архівами Польщі, Литви, Білорусі, України.
Творці книги отримали чудовий результат, уміло витримавши баланс між серйозністю використання історичних джерел і популярністю та доступністю викладу, який дає змогу навіть не надто фаховому в питаннях пізнього європейського середньовіччя читачеві швидко поринути в ті часи і спробувати самому зробити висновки про причини, що зіштовхнули на полях поміж зелених лісів могутню потугу Тевтонського ордену із союзними силами Польського Королівства і Великого князівства Литовського. З кожною наступною прочитаною сторінкою дедалі чіткіше вибудовується невблаганна логіка обставин, що стискала пружину, яка розпрямилася під Грюнвальдом. Мозаїка, викладена з подій і фактів дрібних і значущих, дає розуміння того, що справді на початку XV століття в цій частині Європи точилася жорстока боротьба за території і, як нині кажуть, сфери впливу. Але доходиш висновку, що радянське сталінське трактування Грюнвальдської битви як кульмінаційної точки спротиву слов’янського союзу німецькому агресивному «натиску на схід» є спрощенням реального багатовимірного конфлікту до рівня ідеологічної пропаганди. Активних учасників Великої війни 1409—1411 років литовців важко зарахувати до сім’ї слов’янських народів. Та й смоленські полки не мали жодного стосунку до правителів Московії. Смоленськ у ті часи був важливим форпостом Великого князівства Литовського на сході. І татари у війську Вітовта виступали не як найманці, а як піддані Литви. Польсько-литовські сили підтримувала значна частина, так би мовити, «німецькомовного населення», а чимало слов’ян прихильно ставилися до дій Тевтонського ордену. Ситуація — так знайома нам з подій новітньої історії!
Зацікавлений читач дізнається про військову структуру та бойові порядки армій. Виявляється, під час битви вже використовувалась артилерія, але чи то бомбарди були ще не досконалі, чи то гармаші не надто вправні — долю герцю вирішили традиційні мечі, списи, стріли луків і арбалетів, а також військова доблесть і хитрість. Я людина миролюбна і досить космополітична, проте почуття національної мілітарної гордості зажевріло в душі, коли побачив на макеті поля бою рідні волинські хоругви, а головний редактор видання Віргініюс Строля показав мені копію дарчої грамоти польського короля Владислава, якою той нагородив за мужність і заслуги під час «битви прусської» галичанина Івана Сушика.
Друга частина книги «Грюнвальдська битва — битва народів» — це якісний фотоальбом, що складається з трьох розділів: «Замки і храми Тевтонського ордену», «Замки і храми Королівства Польського і Великого князівства Литовського» і «Грюнвальд у пам’яті народів».
Та далека війна завершилася підписанням 1 лютого 1411 року так званого Торуньського договору «про вічний мир». Гірка іронія договорів!
На сучасній мапі поряд із Грюнвальдом позначено «березовий ліс». Мабуть, він зараз без жодного листочка в кронах. Але навесні знову зазеленіє, восени вкриється золотом... Плекатимемо надію, що в будь-яку пору року він залишиться вічно мирним.