У більшості наших співгромадян є або дача, або будиночок у селі. Для багатьох плоди садів і городів — головна підмога сімейного бюджету. Дивитися на дачників лише як на людей, котрі запасаються продуктами, із мішками картоплі і поверхами консервації, виходить, не розуміти почуттів людей, які з таким бажанням працюють на землі. Крім задоволення від роботи на дачній ділянці, радості фізичного навантаження, зірваної з грядки морквини чи петрушки, наша людина отримує величезну втіху від речей зовсім не утилітарних. Наприклад, від того, що дикий виноград красиво обплів веранду, і тепер в очі не б’ють яскраві сонячні промені, а приємний півморок виглядає так затишно. Від того, що альпійська гірка — різнобарвна і яскрава, а запашний тютюнець так гарно духмяніє вечорами. І починаєш розуміти, що краса — це абсолютно практична річ. Чим повніше наша душа відпочиває на дачі, тим краще ми працюємо потім у місті. І ось тут у нас багато спільного з японцями.
Хоча про те, що сади з’явилися в древньому Римі і про те, як насолоджуватися красою сільського життя, розповідається в давньоримському листуванні, саме поняття «пейзажного саду» набуло свого найповнішого розвитку в Японії. Ще в VII столітті японці оволоділи культурою унікального пейзажного садівництва — розташування маленьких ставків і крихітних острівців асоціюється в них із морем і островами, насипи мають бути асиметричними і нагадувати жмути туману. При цьому камені, пісок, рослини, дерева і будь-які елементи розташовуються, як говорять самі японці, «там, де вони доречні». Це створює поетичну гармонію. Пейзажне садівництво найтіснішим чином пов’язане з японською гравюрою і живописом на шовку. При створенні так званих сухих пейзажів усі елементи саду немов навіяні сувійним живописом. Розташування каміння і білого піску навіть має спеціальні назви, на кшталт «зграя дрімаючих собак» або «гурт переляканих кабанів, які розбігаються в різні боки».
Японські садівники вбирали найцінніший досвід інших країн, удосконалюючи свою майстерність протягом століть. Неповторні пейзажні сади створюються за принципом сяккей, коли все, що знаходиться у полі зору, навіть на віддалі, береться до уваги і слугує частиною саду. Дальні пагорби й дерева, дорога чи стежина, що біжить по схилу, шматок старої огорожі — наче всотуються садом.
Чому сучасні вітчизняні архітектори садів часто користуються японським досвідом? По-перше, хоча б уже тому, що віддають перевагу чорнозему. Навіть якщо його на дачі немає, намагаються завезти, не жаліючи при цьому коштів. По-друге, наші садівники органічно не виносять появи бур’яну. Постійний догляд за садом, у якому немає місця бур’янам, що заважають росту плодів і квітів, плекання зеленого газону і обізнаність, які рослини не можуть рости поруч з іншими, об’єднують українських і японських аматорів-садівників.
Крім того, навіть у місті в нас не рідкість маленькі садки-городики під вікнами біля під’їздів, дбайливо висаджені жителями багатоквартирних будинків. Такі маленькі зелені оазиси серед густонаселеного мегаполісу — втіха для душі й ока. Чимало городян живуть у невеликих квартирах багатоповерхових будинків, де подвір’я заасфальтовані, а всі вільні місця займають гаражі, кіоски і продуктові лотки. Тому природний потяг до вирощування живої зелені втілюється в балконному садівництві. І хоча балкони дуже малі, на них, однак, можна побачити і братки, і плющ, і маргаритки, і цикламени. Балконне садівництво стало захопленням багатьох людей, чия потреба в красі змогла реалізуватися на такому мініатюрному просторі.
Саме для України є характерним (і цю нашу особливість підкреслюють іноземці) уміння перетворити будь-який клаптик землі на плодоносний сад-город. І в цій зеленій стихії теж є своя мода.
Весна-літо 2001 року для багатьох садівників буде вже не лише часом редиски й кропу. Достатня кількість літератури і пропозицій (насіння, кущі, реманент) змушує аматорів заміського відпочинку всерйоз задуматися про створення гарного саду. Кращого прикладу, аніж японські пейзажні сади, важко собі уявити. Тому спробуємо відповісти на запитання, що ж приваблює людей у такому популярному сьогодні пейзажному садівництві:
– можливість формувати простір саду як театральну декорацію, що не завжди можливо в міській квартирі, де простір суворо обмежений;
– фантазувати, по-різному підрізаючи дерева, досягаючи ефекту геометричної рівноваги, або створюючи ножицями незвичні форми;
– використовувати для прикраси саду будь-які інші природні елементи: каміння, пісок, лозу, старі пні й багато чого іншого.
Відпочиваючи від напружених буднів у саду, котрий нашими руками перетворений на куточок природної і душевної гармонії, ми потім повертаємося в місто на п’ять робочих днів, і мріємо про майбутню п’ятницю.