Рік 2014-й, центр Києва, козак із чубом і в шароварах. Майдан як Запорізька Січ, "територія волі", рада сотників посеред ночі. Вулиця Грушевського, тонка межа між Жовтими Водами і Берестечком. Козака звуть не інакше, як Іван Сірко, він креативний директор, у нього 9 життів, і зовсім скоро буде інша країна.
Козацька сотня як противага системній машині, чиї гвинтики і гайки тільки й роблять що зношуються. Розривається шумова - і ти виявляєш героя в собі. Народжуєшся козаком. Повертаєшся до міфу.
Козак-характерник, образ міфічний і містичний, не уразливий до шабель і куль, здатний літати крізь вогонь та воду, читати думки й розмовляти з тваринами. Цей козак будує нову барикаду, рік 2014-й.
У вітрині книгарні на Грушевського - запорізькі козаки в сюжеті блокбастера, герої коміксів, переосмислена й надрукована історія для іншого покоління. На обкладинці - неологізм "Даогопак" і намальований козак-характерник.
Творець і співавтор романів-блокбастерів "Даогопак" Максим Прасолов творить, програмує й перепрограмовує міфи. Він виступає за постіндустріальну економіку й виробництво смислів. "Роман "Даогопак" - це авторська рефлексія на все, чим є Україна. У моєму сприйнятті і в моїй інтерпретації, у сприйнятті моїх співавторів. І, звісно, з великою домішкою іронії. Бо без іронії можна задихнутися від власної поважності", - розповідає міфокоп, який у грудні просто привіз студентам чай і почав роздавати "Даогопак" на Майдані.
За його словами, скоро по тому книжку можна було знайти в кожному наметі. А козаків - у кожному парубку, який обмотував руки й ноги шматками каремату зі скотчем і брав до рук дерев'яного щита. Про те, чому міфи у сучасному світі важливіші за зброю, Прасолов і розповів DT.UA.
Новий код українців
Дуже хочеться позбутися програмування на безперервне плекання своїх страждань. Нам необхідний перехід в усвідомлення того, що ми є нащадками героїв, а не якихось свинопасів. Суспільство потребує схожості на якихось героїв. Відбулися зимові події - ну які козаки у ХХІ ст., будьмо відверті. Хтось скаже, що це міф - звісно ж, це міф. Але міф - це не те, що завмерло в історії, як муха в бурштині, міф - це те, що працює в сучасності.
Патерни козаків-героїв просто спустилися на людей, які були до цього готові. І герої знову прийшли, з'явилися й продовжують з'являтися. І цей філогенез, ці філогенетичні патерни та міфи - те, що живе в ноосфері, в нашому філогенетичному несвідомому. Коли нам важко - вони спускаються.
Необхідно перепрограмувати націю зі страждань та комплексу меншовартості на впевненість у своїх можливостях щось змінювати. Ми не просто можемо щось змінювати - ми ті, хто змінює. Ми саме те джерело змін, можливо навіть для всього світу. Це важко усвідомити країні, яка перебуває на 99-му місці за тривалістю життя і на 150 - за здоров'ям. Але при цьому наші люди по-хорошому чимось божевільні. Ми перепрограмовуємо себе, й історичні міфи нам дуже допомагають.
Ми почали деколонізувати історію від нав'язаних нам штампів. Вони закладалися впродовж століть, прошивалися від шкільних підручників до творів. Ми звикли до цих штампів, сприймаємо їх за історичний факт, але вони не є такими. Це просто чиясь версія оповіді, яка нам нав'язана і в яку нас примусили вірити. Однак це нічого спільного не має з тим, що відбувалося. І тим більше з тим, що повинно відбуватися - в нашому минулому і в нашій історії.
Історія - це конкуренція версій оповідей. Об'єктивної історії немає й ніколи не буде. Це безліч тунелів реальності, об'єктивної реальності не існує.
На такий процес потрібні роки, мінімум 10–15 років, необхідна величезна кількість контенту й інструментів. 10–
15 років - це мінімум. Хтось обурився у Фейсбуці, що "куди не поглянь - скрізь фільми про козаків, це жахливо, це шароварщина, повернення в нафталін та архаїку". Треба себе запитати - у нас впродовж останніх 200 років дуже багато творів на цю тему? Так, ми нині надолужуємо прогаєне. Так,
2 фільми на рік - це не дуже багато. Думаю, їх має бути 200.
Козаки для світової платформи
У світі працює закон платформи, є домінуючий формат контенту. Хоч би ким ти був - корейцем, українцем, новозеландцем - ти однак використовуватимеш ті нормативи, які на цій платформі існують. Ми можемо робити зі своїм контентом усе що завгодно. Але цей контент, ці міфи мають бути вкладені в якусь популярну форму - це будуть або кіноблокбастери, або комп'ютерна гра, або тематичний парк, дитячі книжки, мультфільми, комікси. Це форми, які існують у світі. Для того, щоб твою історію прочитало і сприйняло якомога більше людей, її потрібно адаптувати під цю платформу.
Проблема українців у тому, що, перебуваючи всередині свого дискурсу, вони запрограмовані на герметичність. І це не дозволяє пускати в себе щось абсолютно нове. Є дуже велика проблема в тому, щоб узяти своє й розмішати, зміксувати з чимось іншим. Це велика проблема - не готові, "ні, це наше". Гаразд, хто про це знає?
З часом кремлівські пропагандисти зроблять козаків виключно росіянами. Недавно дивився трейлер до фільму "Вій" - Гоголь, запорізькі козаки, "наші російські козаки". Гинутимуть за "землю російську". Чистий бульбізм.
Не треба думати, що коли у вас є якийсь міф і ви його вважаєте своїм, то так вважають усі навколо. Прикладів перетаскування міфів у світі хоч греблю гати.
Як його приватизувати? Історичний міф - це public domain. Треба хутчіш бігти і створювати creative property - продукти, які будуть предметами авторського права.
Мені подобається підхід французів - те, що вони зробили з Астеріксом і Обеліксом. Мені подобається, як гонконгські бойовики створили індустрію кунг-фу, і те, що японці роблять зі своєю культурою. Мене приваблює досвід колег, у яких виходить тримати баланс - робити круті фабрики міфів, навчати розважаючи і при цьому створювати індустрії для креативних людей. Навіть у поляків є чого повчитися - на рік випускають 400 найменувань коміксів. Наші три книжки - це 75% коміксів в Україні.
Міф замість "Граду", "Бука" та атомної бомби
Міф - це саме те, що тягне людину, дістає її з такого ось мулу помилкових бачень і уявлень. Міф теж може бути певною оманою. Він потрібен людині, щоб піднятися над реальністю. Адже коли нема у що вірити - ти просто тварина чи робот. Або людина з урізаними долями мозку.
Міф - це, швидше, повітряний змій, який тягне свідомість людини за вітром часу. Людина конструює реальність із допомогою міфів. Якщо цього не відбувається - в людини немає мови, немає часопоєднувального контуру, того, чим вона демаркує реальність і час, чого позбавлені, приміром, тварини.
Час - ще один фундамент, який допомагає далі будувати реальність. Багато хто не розуміє - як це, архаїка, знову будемо ворушити історію, щось перепрограмовувати в ній. Це змінює їхнє сьогодення. Простий приклад: росте дитина в Україні. Для неї козаки - це росіяни, України немає, це винахід австрійського генштабу. Чорно-червоний прапор - аж ніяк не козацький, а бандерівський. Бандерівці - це фашисти. Бандерівці вбивали її дідуся. Ось тобі й реальність: що тут правда, а що неправда? Тут взагалі немає правди, але це реальність, яка сплетена і вкарбована у підсвідомість. І в це вірять. До 1991 р. мені теж розповідали це. І те, що відбувається на сході України, - те ж саме, нав'язаний тунель реальності, інша міфологія. Міф - надзвичайно потужна зброя. Набагато потужніша, ніж "Град", "Бук" чи атомна бомба. Чотири міфи замість чотирьох газет.
Міф може "винести" весь регіон. Міф про "Велику Вітчизняну війну" і міф про "бандерівців" - мають результатом те, що нині ми спостерігаємо на сході України.
Георгіївська стрічечка проти синьо-жовтого прапора. Здавалося б, ХХІ ст. - доба Інтернету, перевірки інформації, смартфонів, які, напевно, у кожного донецького таксиста є. Ми обросли гаджетами, а свідомість наша все ще в ХІV ст.
Схід України нічим не відрізняється від Сомалі, Йорданії, Сирії, будь-якого американського штату чи європейської країни. Це права людини, біхевіоризм. Нав'язали, довго кондиціювали інформацію, все це впало на підготовлений ґрунт, сплетений із прорадянських фільмів та серіалів.
Кордон між країнами золотого мільярда і Ордою - ось він зараз проходить там. Ми програємо цю війну, зокрема, й через те, що ніхто не приділяє уваги тому, що відбувається в смислах. Потрібно зігріти людей, нагодувати... Гаразд, ви зараз нагодуєте їх, а про що ці люди думатимуть завтра?
Майдан як точка відліку нової міфології
Один мій товариш сказав, що Майдан - це психосоціальна вирва стиснутої хронодинаміки, лабораторія, в якій час тече по-іншому. Але він квантовий фізик, він так це бачить. Для мене це горнило, у якому люди вийшли за межі звичайних людських сил та можливостей. Це місце народження героїв. Нині таке місце - донецький аеропорт.
Феномен зв'язаності, поява п'ятої продуктивної сили, яка може створювати мільйонні корпорації на порожньому місці за кілька днів.
Момент колективного трансу, надзвичайно потужний ритуал. Це вдалося пробудити з допомогою Віча - наш фантастичний винахід демократії, який з'явилося задовго до парламентаризму. А ще - це наша нова міфологія. І вона настільки потужна, що затьмарює Велику Жовтневу соціалістичну революцію та все, що відбувалося потім. Це точка відліку нашої нової міфології, на якій ми можемо побудувати дуже сильну державу.
Ми отримали колосальну енергію, в нас попереду 25 років, тому що нове покоління росте з новим, посиленим українським міфом. Вони сприймають себе українцями. Це те, що дає нам фору. Це означає, що українська країна може існувати. Країна, а не держава. Тому що держав було багато і ще буде, а країна в нас – одна. Державу можна доламати, а країну потрібно берегти.
Джордж Лукас створив "Зоряні війни". У Великобританії 300 тис. людей вважають себе прихильниками віросповідання "джедай". У нас балотуються якісь Дарти Вейдери - міф проріс.
Міф - це те, що ми вважаємо реальним. Для мозку не важливо, вигадана подія чи реальна, - ми ставимося до них однаково. А Майдан був реальним. Я не виключаю, що з часом хтось зможе переписати історію Майдану на користь
своєї версії оповіді.
Без чіткої державної політики стосовно міфів, фабрики міфів, які були б сприйняті на глобальній платформі, в нас немає майбутнього. Нам треба встигнути заповнити лакуни у сприйнятті нашим унікальним українським контентом. І якщо нас там не буде, нас не буде ніде.
Я хочу, аби на той час знали, як знають, що людина в капелюсі з кольтом - це ковбой, у кімоно і з катаною - самурай, спритний воїн із шаблею й чубом - козак. Український козак. Я хочу, аби це знала кожна дитина на цій планеті. Це моя місія.