Очікування радості Різдва Христового — то тисячолітній мотив і настрій усього живого. Теперішній світ збіднів любов’ю і радістю. А все одно церкви в особах ієрархів уже задовго до Різдва вітають народ своїми посланнями, щоб іще раз нагадати, що головна подія у світі — то прихід на Землю Сина Божого. А всі оті ваші клопоти — з падінням курсу долара, з падінням цін на нафту, усіма падіннями на біржі — дошкуляють лише остільки, оскільки в меркантильному світі упали сили любові і взаємопритягання між людьми.
Газети рясніли різдвяними привітаннями. І предстоятель Української автокефальної православної церкви митрополит Мефодій долучився: вибухнув тим, «що на серці лягло».
«В очікуванні канонічного визнання» — ось як просто признається Мефодій у своїх передріздвяних «релігійних» хвилюваннях («Дзеркало тижня» за 27 грудня 2008 року). Челядь розкладає пасьянс на дошці канонічного визнання, бо саме ж воно має вирішити долю і кар’єру гравців, аж ніяк не згодних на сан, нижчий за єпископа… Пасьянс, відточений до дрібниць. Але гру збиває їм фігура патріарха УПЦ КП Філарета. Вже йому митрополит Мефодій і себе ставить за приклад, демонструючи готовність зрезиґнувати: «Ми готові відмовитися від керівної посади в Церкві».
Але чого вартий той приклад? Доки патріарх Філарет зміцнював і розбудовував УПЦ КП, приставлений до УАПЦ митрополит Мефодій дискредитував Церкву славних патріархів Мстислава і Димитрія, вписався в історію хіба що атакою на Патріархію УАПЦ в Києві.
«Божим попередженням главі УПЦ КП можна вважати смерть святійшого Алексія ІІ… То чи прислухається Філарет до цього попередження?» — пише митрополит у своєму «посланії». А хіба самої челяді, що розкладає пасьянс, Божі попередження зовсім не стосуються? Так, наче вони зовсім не люди…
Все ж таки нагадаємо, що патріарх Філарет був одним із кандидатів на патріарший престол РПЦ, за нього моляться сотні тисяч вірних. То чи доречні тут порівняння?
Отже, «проблема персоналій», як зазначено у згаданому «посланії», не зводиться до імен предстоятелів. По суті, стоїть питання інше, а саме: хто може об’єднуватися в Українській Помісній Церкві і хто захоче об’єднуватися з авторами подібних «передріздвяних пасьянсів»? Усе ж таки для українського народу на першому місці стоять справжність і авторитет християнської православної церкви, а тоді вже можна провадити мову про її канонічне визнання.
«Ви спершу самі себе визнайте!» — нагадував таким «ієрархам» блаженнійшої пам’яті патріарх Мстислав.