Басейн бальнеолікарні «Арабатька стрілка» |
Ще зовсім недавно керівники управління з питань туризму, курортів і мінеральних ресурсів Херсонської облдержадміністрації з гордістю звітували про досягнення Херсонщини у сфері розвитку туристичної інфраструктури. Мовляв, рік у рік кількість туристів, котрі відвідують нашу область, збільшується, торік узагалі перевалила за 200 тисяч. Відповідним чином зростають і надходження до бюджету, які 2003-го сягнули понад три млн. грн. Загалом найближчим часом наш край очікує «туристичне диво», загальне благоденство та процвітання...
Тільки от сумно стає від споглядання такої убогої статистики. Адже у світі кількість гостей, що відвідують регіон середньої туристичної завантаженості, щонайменше у півтора разу перевищує кількість його жителів. При цьому кожен турист за час подорожі витрачає близько однієї тисячі доларів. Виходячи з цієї формули, можна сказати, що Херсонщину з її населенням 1,3 млн. чоловік мали б відвідувати близько двох млн. гостей, залишаючи тут до двох мільярдів доларів. І це — гроші, які отримають не лише туроператори й отельєри. Рядовий громадянин також виявиться в солідному виграші.
По-перше, турист їстиме продукти, вироблені місцевими фермерами. По-друге, він відвідуватиме херсонські кав’ярні, ресторани. По-третє, купуватиме сувеніри, вироблені місцевими жителями, їздитиме на місцевому транспорті. Іноземний гість захоче користуватися послугами гідів і перекладачів, що створить робочі місця для тисяч випускників філологічного й історичного факультетів Херсонського державного університету. А два мільярди доларів інвестицій у місцеву економіку, крім забезпечення роботою сотень тисяч нині незатребуваних фахівців, принесуть у держбюджет лише у вигляді ПДВ близько 400 млн. доларів.
Не будуть скривджені й місцеві бюджети. До них у вигляді комунального податку, готельного, курортного та інших зборів надійде близько 240 млн. грн. Тобто майже у 80 разів більше, ніж тепер. Із них близько 20% — понад 48 млн. грн. — осяде у скарбниці обласного центру. І це без урахування податку з доходів фізичних осіб і сплати єдиного податку з приватних підприємців, а також інших податків та зборів, які традиційно зараховують до місцевих... Отож вище наведену суто обласну суму можемо сміливо подвоїти. Зауважте, ці цифри — не плід нестримної фантазії, а звичайні статистичні дані, цілком реальні й досяжні. Правда, при кількох «але»...
Природний, кліматичний та історичний потенціал Херсонщини дуже великий. Але про це мало хто знає не лише за кордоном. Наприклад, чи багатьом відомо, що озеро Сиваш і Арабатська стрілка Генічеського району не просто об’єкти, насичені гідромінералами, які сприятливо впливають на здоров’я людини, а що це — надзвичайно унікальний природний комплекс? Таких місць на планеті лише чотири: Велике Солоне озеро у США, Мертве озеро на Близькому Сході, затока Кара-Богаз-Гол у Каспійському морі та наш рідний Сиваш із Арабаткою. А чи знають іноземці (та й українці також), що в минулому генерал-губернатором нашого краю був син арапа Петра Великого, прадід знаменитого поета О.С. Пушкіна? А те, що в найстарішому храмі Херсона — соборі св. Катерини, названому на честь імператриці Катерини II, був похований її коханий, відомий князь Потьомкін-Таврійський? Чи знають британці, що їхній національний герой, великий гуманіст, громадський діяч, лікар і меценат Джон Говард довгі роки жив і працював у Херсоні й тут-таки знайшов вічний спочинок? Чи відомо грекам, італійцям, що, відповідно до повідомлень античного історика Аррвана, нинішня Тендровська коса Голопристанського району була місцем, де зі своїми друзями змагався в бігу знаменитий герой Троянської війни Ахілл?.. На жаль, для більшості іноземців наша місцевість — terra incognitа. За кордон не надходять ані книжки, ані журнали, які розповідають про визначні пам’ятки нашого краю. В Інтернеті немає сайтів, присвячених туристичним можливостям Херсонської області. Легко можна дізнатися про польські, чеські, словенські, німецькі, російські й навіть грузинські міста, але тільки не про український Херсон...
Terra inсognitа Херсонщина і для західних туроператорів (які, до речі, готові везти до нас туристів, але просто не знають куди). Їм потрібна щонайдокладніша інформація про туристичні об’єкти й маршрути, місця, якими вони пролягають, стан доріг, транспортної системи, інфраструктури й т.п. Не проведено паспортизації туристичних маршрутів, не створено єдиного електронного й друкованого туристичного паспорта регіону. Чому державні мужі за багато років так і не спромоглися зайнятися цим питанням?
Для проведення паспортизації й широкомасштабної реклами туристичних можливостей регіону потрібне бажання місцевої влади працювати на благо дорученої їй області. А ось із цим у нас якраз і проблема. Не так давно активісти кількох громадських організацій вирішили проявити ініціативу, посприявши розвитку туризму. Звернулися в управління культури Херсонської облдержадміністрації з проханням дати їм перелік пам’яток історії й архітектури, які є в нашій області. Чиновники начебто пішли назустріч, перелік дали, та тільки датований... шістдесятими роками минулого століття.
«Що ж, буває», — подумали волонтери й поспішили зі своїми пропозиціями до тодішнього губернатора. Той уважно вислухав аргументи ходоків, подивився економічні викладки, поцікавився питаннями паспортизації й особливостями експедиції, що має її проводити, а також термінами виходу регіону на передові туристичні рубежі. Керівникові області пояснили: аби Херсонщину почали відвідувати в півтора разу більше туристів, ніж жителів регіону, потрібно близько восьми років наполегливої рекламної розкрутки й пошуків інвесторів. А також слід постійно заохочувати підприємців вкладати свої гроші в розвиток туристичного сервісу й інфраструктури, надати їм гарантії того, що, щойно в них з’явиться прибуток, у районній владі та серед представників фіскальних служб не виявиться охочих постійно «підгодовуватися» з успішних турфірм. Зваживши всі «за» та «проти», глава облдержадміністрації сказав: «Знаєте, через вісім років мене вже тут не буде, тому вважаю туристичні програми безперспективними. З мене передусім запитають не за туризм, а за зібраний вчасно чи не вчасно врожай»...
Настав 2002 р. Нинішній мер, а тоді ще тільки кандидат на посаду міського голови, Володимир Сальдо раптом згадав про керівників громадських організацій, які носилися по владних кабінетах із пропозиціями вивести економіку області й міста з кризи за рахунок розвитку в регіоні туризму. Пан Сальдо дає обіцянку в обмін на підтримку його на виборах після перемоги зайнятися активним розвитком туристичної інфраструктури, а також рекламною розкруткою туристичних можливостей міста. На жаль, після приходу до влади новоспечений мер відразу ж «захворів» на амнезію та хронічний брак часу — тепер він ніяк не міг знайти можливість зустрітися з тими, кому палко обіцяв співпрацювати на благо регіону.
Депутати міськради у 2003—2004 рр. на розвиток туризму виділили копійки. Зате спільно з мером вишукали в міському бюджеті-2004 солідні суми на євроремонт міськвиконкому й умудрилися переплатити за ремонт доріг понад мільйон гривень бюджетних коштів, про що неодноразово писала місцева преса. До слова, переплаченої суми й фінансів, витрачених на ремонт «храму влади», цілком вистачило б на фінансування протягом року всіх програм, спрямованих на іміджеву розкрутку регіону, створення рекламної продукції, організацію спеціалізованих виставок, проведення паспортизації, видання й розсилку туристичних паспортів...
При цьому частину коштів можна було б спрямувати на будівництво, скажімо, історико-туристичного комплексу. Наприклад, давньоруського городища на острові Великому Потьомкінському, де колись містилося легендарне Олешшя — морські ворота Київської Русі. (До слова, цей острів став прототипом знаменитого пушкінського острова Буяна). Такий комплекс дуже зацікавив би туристів. Хто не хотів би пожити в стилізованому під старовину невеличкому містечку, подивитися на руських витязів, узяти участь у різноманітних старовинних змаганнях? Водночас мати можливість виїхати в будь-яку точку області помилуватися природою, на полювання чи пройтися легендарними місцями? Не забуватимемо й про те, що такий історико-туристичний комплекс — це і додаткові робочі місця для херсонців, і можливість заробляти для місцевих бізнесменів.
На жаль, на національному (не кажучи вже про регіональні) рівні досі не сформувалося ставлення до туризму як до надзвичайно значимого чинника економічного розвитку країни та її регіонів. Парадокс, адже Україна, із багатотисячолітньою історією етносів, які жили на нашій території, могла б стати об’єктом пильної уваги десятків мільйонів закордонних гостей. Щорічно поповнюючи свій бюджет мільярдними надходженнями, реанімувавши економічно відсталі області, створивши мільйони робочих місць. Але... Туристичні зірки не спалахують. Виходить, комусь це взагалі й не потрібно?..