UA / RU
Підтримати ZN.ua

Парадокси суїциду

За інформацією Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), у другій половині ХХ століття самогубства вийшли на четверте місце серед причин смертності з тенденцією зростання в останні десятиріччя...

Автор: Тетяна Козирєва

За інформацією Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), у другій половині ХХ століття самогубства вийшли на четверте місце серед причин смертності з тенденцією зростання в останні десятиріччя. Про масштаби рівня суїцидів свідчать такі цифри: щороку 400—600 тисяч осіб зводять рахунки із життям. У сучасному світі смертність від самогубств утричі перевищує смертність внаслідок автомобільних катастроф. У 60-х роках минулого століття вікова вісь суїциду змістилася у бік 24-річних і навіть 15-річних, причому у найбільш благополучних з економічного погляду країнах. У США зафіксовано зростання кількості самогубств утричі за останні 30 років, у Росії за останні 10 років динаміка зростання суїциду становила цифру 10. За офіційною статистикою, Україна входить до групи країн із високим рівнем суїцидальної активності (понад 20 самогубств на 100 тисяч населення). У 2006 році добровільно пішли з життя 10 тисяч українців. У 55,7% випадків це були жителі міст.

— Ця проблема, на жаль, була, є і буде, — розповідає психотерапевт Наталя Ришковська. — Можна згадати дуже багато історичних фактів, ще із давніх часів, коли самогубства чинилися з різних мотивів — і з релігійного зокрема. У Стародавніх Римі і Греції було доволі популярним саме так «гарно» піти з життя. Із плином часу виникло цілком інакше ставлення до суїцидів — як до великого гріха. У XIX сторіччі у світських колах переважали погляди, існуючі й сьогодні, — самогубство частіше сприймається не як гріх і не як акт особистої свободи, а як прояв захворювання — психологічного, морального, фізичного або соціального.

За останні роки кількість самогубств у світі зросла, і Україна, хоч як прикро про це говорити, не пасе тут задніх. У нашій країні доволі багато людей гинуть від завершених спроб самогубства, я вже не говорю про ті спроби, що не вдалися. На статистику тут покладатися не варто, бо вона не є точною — часто люди, які хотіли накласти на себе руки, не потрапляють у поле зору медиків. Нерідко їхні родичі всіляко приховують факт суїциду. До речі, хибною є думка, що зазвичай самогубство провокують соціально-економічні умови. Такі розвинені країни, до яких нам далеко (США, Австрія, Швейцарія, Німеччина, Нідерланди, Великобританія, Австралія й Японія), мають дуже високий рівень суїцидів.

— Тоді що ж спонукає до такого вчинку?

— Можливо, особистісна зрілість чи незрілість. Напевно, для кожної людини є певний поріг витривалості або терпіння. Для когось таким порогом є життєва трагедія, якісь надзвичайні неприємності або екстремальні умови, а в когось стан безвиході може спровокувати якась незначна проблема. Коли людина скоює суїцид, в неї виникає специфічний стан — так зване тунельне звуження свідомості, коли людина просто не бачить іншого виходу, крім самогубства. Скажімо, якщо в той момент біля неї буде хтось, хто бодай словом або рухом дасть зрозуміти, що вона не самотня у своїй проблемі, це трохи розширить цей тунельний стан. Адже з погляду сторонньої людини є купа варіантів, як вийти зі скрутної і нібито безвихідної ситуації. Але, підкреслюю, з погляду сторонньої, а не тої, що зважилася на самогубство. Як приклад, можемо навести емоційні переживання підлітків із приводу нещасливого кохання: для зрілої людини, зазвичай, то не є нерозв’язною проблемою, проте для нестійкої юначої психіки таке емоційне перенавантаження може стати фатальним. І доволі часто це не є реальним бажанням померти — це свого роду крик: «Мені дуже погано!». Отож спробою суїциду дуже часто людина прагне привернути увагу до своєї проблеми, оскільки не бачить іншого способу заявити про стан душі, попросити про допомогу. До речі, більшість опитаних, що вчинили спробу самогубства, говорили не про смерть, а про втечу від ситуації, в якій опинилися.

— Чи не вважаєте ви, що суїцидальні спроби — своєрідний прояв егоїзму, адже, чинячи таке, людина не замислюється про наслідки для родини і близького оточення?

— Я не вважаю, що то є прояв егоїзму, бо коли людина робить або хоче зробити такий вчинок через умови, які вона вважає для себе нестерпними, то всі ці речі при такому специфічному стані свідомості (він називається нестерпний психічний біль) відходять на другий план. Це стосується навіть демонстративних чи демонстративно-шантажних суїцидів.

— Думку про самогубство люди виношують тривалий час чи, навпаки, вона приходить раптово й одразу втілюється? Адже в першому випадку оточення могло б зауважити і попередити…

— Якщо людина довго виношує цю думку, то, безумовно, оточення мало би звернути увагу на відповідний, аж ніяк не райдужний, настрій такої людини. До речі, доволі часто родина менше, порівняно, скажімо, з робочим колективом, зауважує такі зміни. Та коли такий стан (він кваліфікується як гостра депресивна реакція) виникає раптово, то зарадити тут, якщо нікого нема поряд, надзвичайно важко. До того ж, ніде правди діти, ми нині є настільки закопаними у власні проблеми, що не маємо бажання зважати на інших, і в тому сенсі підтягуємося до капіталістичного способу життя, коли дуже звичною стає фраза «це твої проблеми». Саме тому на Заході є дуже модним і, зрештою, актуальним мати власного психотерапевта, щоб опрацювати свої проблеми.

— Хто є більш схильним до суїцидів?

— Незавершені суїцидальні спроби більше скоюють жінки, завершені — чоловіки. Але разючої різниці немає, натомість дуже велика різниця щодо віку. Якщо завершені суїциди вчиняють переважно чоловіки працездатного 40—45-річного віку, скажімо, внаслідок втрати роботи чи невдачі у бізнесі (ситуація «життєвого краху»), то жінки вдаються до таких спроб найчастіше у старшому віці. Напевно, найбільшу роль тут відіграють відчуття покинутості, самотності, непотрібності.

— Яка ситуація у Львівській області?

— По Україні — найкраща: згідно з даними статистики, вісім-десять випадків на 100 тисяч населення, тоді як у деяких областях ця цифра становить 30—38.

— Із чим ви це пов’язуєте?

— З етико-релігійними традиціями, нашими культурними коренями, достатньо сильними сімейними взаємозв’язками, коли родини тримаються купи.

— Чи передається схильність до суїцидальних спроб у спадок?

— Я не думаю, що самогубство може бути генетично обумовленим. Воно може бути обумовленим тільки особистісними та зовнішніми факторами. Коли в когось із членів родині є схильність до суїцидів, у підсвідомості дитини це відкладається і, напевно, десь залишається як один із варіантів поведінки. Тобто йдеться про поведінкове наслідування на підсвідомому рівні. І коли настає критична ситуація, не виключено, що це стане одним із поведінкових варіантів.

— В Інтернеті я натрапила на інформацію про заразність самогубств…

— Напевно, йдеться про так званий вертер-ефект. Суїцидологам добре відомий випадок зі зливою самогубств серед молодих, романтично налаштованих людей у Німеччині після опублікування твору Гете «Страждання молодого Вертера», в якому головний герой розв’язує свої проблеми шляхом самогубства. Для дослідників тоді стала очевидною дуже важлива риса: наслідування, як результат впливу на свідомість самогубці прикладу, що вразив його уяву. У такому разі доречно, певне, говорити про роль ЗМІ у висвітленні цих подій — коли інформація про те, що сталося, подається у доволі привабливому вигляді.

До речі, ще в останній чверті XIX століття відомий російський судовий діяч і письменник Анатолій Коні дорікав Л.Толстому за небезпечну для неврівноваженої психіки кінцівку роману «Анна Кареніна». А такий добрий психолог, як Федір Достоєвський, у жодному зі своїх творів не естетизував самовільного відходу із життя, навпаки, демонстрував некрасивість, неестетичність такої неприродної смерті.

— Чи провокує алкоголь суїцидальні спроби?

— Звичайно, у стані алкогольного сп’яніння можна накоїти багато дурниць. Але я думаю, тут, швидше, «те, що у тверезого на думці, те у п’яного на язику». Деякі люди, скажімо, з моєї практики, які не мали жодних проблем із алкоголем, випивали у достатній кількості спиртне, намагаючись зняти самоконтроль і полегшити скоєння суїцид.

— Якщо людина один раз скоїла спробу суїциду, чи є це гарантією, що таке більше не повториться?

— Гарантії тут дати не можна. Варто взяти до уваги два моменти. По-перше, доволі часто людина дуже важко переживає сам факт витягнення її із ситуації (бувають і тяжкі отруєння, і сильні порізи), перебування у психіатричній лікарні і не прагне повторення цього. По-друге, дуже багато важить те, наскільки адекватно оточення відреагує на спробу суїциду. Здебільшого це стає гарантією, що людина надалі не вдаватиметься до спроб самогубства... Але це все суто індивідуально. Проте сам факт суїцидальної спроби повинен викликати застереження стосовно можливості повторення такого стилю реагування.

— Відомо, що є чотири види нервової системи: сангвініки, холерики, флегматики і меланхоліки. Чи можете ви сказати, хто більше схильний до скоєння самогубства?

— Не можу. Тим більше, що це тільки одна з типологій. Як на мене, різниці нема. Залежить від того, скільки людина може витримати. Коли людина швидка, моторна, це не означає, що вона має міцну нервову систему і витримає трагічні умови легше, ніж меланхолік, який нібито має бути схильним до депресій. Не виключено, що холерик удвічі чи втричі швидше захоче накласти на себе руки, ніж меланхолік, котрий розмірковуватиме. Я вважаю, це суто індивідуально і залежить від стрижня, виховання, закладеного в дитинстві. Коли вбивство — це агресія назовні, то суїцид — агресія на себе, злість на себе за провини, які людина має або може собі вигадати у тій чи іншій ситуації. Так само це може бути одним із варіантів, коли людина не здатна видати свою агресію назовні, і видає її на себе.

— Я розумію, що кожен випадок індивідуальний, але… Чи можете дати бодай якісь поради — як зберегти чи принаймні спробувати зберегти душевну рівновагу, спокій, щоби втриматися, встояти?

— Життя є достатньо складним. Найгірше те, що ми не знаємо, чого чекати завтра. Саме це й спричиняє багато нервових розладів. Нестабільність провокує стан тривоги. Ще раз наголошу: дуже важливою у будь-якій важкій ситуації є підтримка сім’ї, друзів. І дуже добре, коли поруч є людина, яка завжди тебе прийме, вислухає, підтримає; яка, коли не порадить, то принаймні розрадить і, головне, ніколи не відкине. Зрештою, якщо людина самотня, якщо не має, куди звернутися, є телефони довіри — анонімні і цілодобові. Там завжди вислухають. І від того, що людину вислухають, рівень тривоги у неї зменшиться — бодай частково.

— Як чинити, коли батьки підлітка чи родина, друзі дорослої людини зауважують — щось у поведінці не так? Відразу вести до лікарів чи починати, припустімо, з банальної валер’янки?

— Я є прибічником того, що треба йти до спеціаліста — психолога, психотерапевта, психіатра. Ніхто ж не соромиться йти до терапевта, коли кашляє, або до невропатолога, коли болить хребет. Нервова система і сфера психіки — це також наше здоров’я і такі самі розлади, які лікуються. Коли людина зауважує, що внутрішній неспокій заважає їй жити, нормально працювати, спілкуватися; коли вона не має сили, жодних бажань, не спить, відчуває тривогу, має неприємні думки; коли це зауважують родичі, колеги, друзі, то ліпше проконсультуватися із спеціалістом. І чим швидше це зробити, тобто вловити момент початку, тим легше і швидше вдасться ліквідувати. Довший термін нелікування потребує тривалішого терміну лікування.

«Факторами ризику» суїцидальної поведінки, на думку фахівців, є бідність, безробіття, втрата близьких і проблеми в сімейних відносинах. Люди, в сім`ї яких були самогубці, схильні частіше скоювати спроби самогубства. Важливу роль також відіграють моральні й фізичні травми, отримані в дитинстві. Негативний вплив мають соціальна ізоляція людини і психічні проблеми, зокрема депресії. Але часто причини самогубств залишаються неясними.

Кожні 40 секунд накладає на себе руки один житель планети. У деяких країнах кількість суїцидів сягає 40 на кожні 100 тисяч населення. А число невдалих спроб самогубств становить за рік 10—20 мільйонів. Найбільша кількість спроб самогубства чомусь скоюється у квітні, червні та липні.

На думку експертів ВООЗ, самогубства забирають більше життів, ніж усі війни, терористичні акти і локальні збройні конфлікти разом узяті. Причому, на відміну від воєнних конфліктів, які можна попередити чи врегулювати мирним шляхом, усунути причини самогубств на політичному рівні практично неможливо.