Ще цікавішим видається положення про «прихильність до життя»: «Учні... фалунь дафа усувають пристрасті ординарної людини, у тому числі і пристрасть до самого людського життя, тим самим вони досягли станів вищих живих істот... Якщо практикуючий зможе звільнитися від думки про життя і смерть у будь-яких обставинах, тоді сили зла неодмінно боятимуться його... Ви майбутні просвітлені істоти, котрі стають буддами, даосами і богами, і вам немає діла до здобутків та втрат у цьому світі, тому ви можете звільнитися від усього». Прочитавши ці пасажі, починаєш підозрювати, що таким чином налаштовані люди і справді можуть ламаного гроша не давати за людське — у тому числі і власне — життя. Цілком припускаю: «Вчитель зовсім не це мав на увазі». А де гарантія, що кожен практикуючий у кожному куточку світу зрозуміє його адекватно? Китайський уряд звинувачує фалуньгун у насильницькій смерті 200 чоловік. Вчитель стверджує, що цього не могло статися серед його справжніх учнів. А що, коли є ще й «несправжні»? Це, звісно, поза його компетенцією... Між іншим, такі «різночитання» призводять до появи і «подвійного змісту». Наприклад, якщо ви прочитаєте, що «просунуті» у самовдосконаленні не хворіють, — це зовсім не означає, що їм не допікають гастрит або мігрені. Просто це називається «акумуляція карми», а від карми, як відомо, не лікують. Тому лікуватися не треба — треба практикувати ще більш посилено. Цілком можливо, що особисто вчитель Лі ніколи в житті не насилав прокльонів на ліки: просто в системі фалунь дафа ліків немає, так само, як немає хвороб. Якщо у вас грип — дивися пункт перший. На сьогодні, за офіційною версією Китаю, понад 1400 чоловік померло в результаті відмови від лікування. Втім, учитель каже, що це наклеп...
Про терпінняОдин із російських сайтів послідовників фалуньгун опублікував «курс молодого бійця» у вигляді анкети. Є там такий пункт: «Що я можу зробити, щоб допомогти поширенню правди про фалуньгун і ситуацію в Китаї?» Питання не пустопорожнє. Майже всі адепти фалуньгун дуже стурбовані ситуацією в Китаї. Набагато більше, ніж будь-який кришнаїт — становищем в Індії. Китай теж стурбований становищем із фалуньгун. Йому постійно нагадують про існування цієї секти не лише зсередини, а й ззовні. Не секрет, що питання дотримання прав людини в Китаї викликає підвищений інтерес світового співтовариства. А вже коли йдеться про свободу совісті — тут тільки ледачий нічого не скаже. Китай, очевидно, виявився геть непідготовленим до ідеологічної атаки. Хоча влада могла припустити, що «реформа реформу за руку веде» і перетвореннями в економіці усе не закінчиться. Не звикнувши до думки про те, що «інженером душ» може виявитися не комуністична партія, власті не зуміли вигадати нічого кращого від репресій. Втім, для фалуньгун теж знайшли застосування — у китайського уряду з’явився внутрішній ворог, який потребує нової згуртованості, нової мобілізації, нового натхнення, що давно вже не підживлювалися нічим істотним. У свою чергу, фалуньгун і особисто Лі Хунчжі отримали вінець мучеництва, якого бракувало для завершення образу месії. Тепер вчитель і адепти з повним правом можуть порівнювати себе з переслідуваними на зорі юності християнами і буддистами. Втім, на відміну від попередників, вони не соромляться називати всіх противників «демонами» і обіцяти їм усі кари єгипетські, оскільки вони є «зло», а «чаша терпіння переповнилася». Світове співтовариство, умившись зворушеними сльозами, вимагає від Китаю «припинити це неподобство» і нагороджує страждальця вчителя й адептів найпрестижнішими преміями в галузі захисту прав людини. Китай же, захопившись своєю роллю останньої цитаделі на шляху вестернізації, упевнено закручує гайки інакомисленню, нажаханий не так масовими смертями, як тим, що китайці проводять несанкціоновані демонстрації та пікети. Що ж, кожному своє... А що ж нам?Фалуньгун в Україні облаштувалася порівняно недавно. На сьогодні сформовані незначні (до 300 чоловік) групи адептів учення в Києві, Дніпропетровську, Харкові, Краматорську і Львові. Та представники цієї релігійної організації докладають максимум зусиль для поширення своїх ідей, використовуючи при цьому методи, які певною мірою не узгоджуються з чинним законодавством нашої країни. Секта відразу позиціонувала себе в Україні як «нерелігійну організацію», що дозволило їй уникнути реєстрації в Управлінні у справах релігії. Крім того, нерелігійний статус дозволяє членам секти проповідувати на вулицях, у спортивних школах, виставочних залах та інших місцях, для релігійної пропаганди не призначених. Що характерно, адепти навіть не вважають за потрібне приховувати свої більш ніж спірні дії й активно поширюють інформацію про неї. Приміром, Жанг Цуїнг, китайська художниця, в інтерв’ю журналістам газети «Днепр вечерний» абсолютно відкрито заявила, що приїхала пропагувати «систему Фалунь Дафа» в Україні. Однак якщо така інформація для «зовнішніх» ЗМІ ще характеризується певною стриманістю й акцент старанно робиться на стражданнях членів секти в Китаї, то у внутрішніх інформаційних засобах можна вичитати цікавішу в цьому плані інформацію, подану набагато жорсткішим і енергійнішим тоном. Як ось: «Учні Фалунь Дафа м. Краматорська поширюють закон на змаганнях зі східних єдиноборств: ...Після короткої розмови з головою Асоціації східних єдиноборств нам люб’язно надали 20 хвилин у перерві між змаганнями для ознайомлення публіки з Фалунь Дафа. ...Також нам дозволили встановити стенди і роздавати буклети в холі перед спортивним залом. ...Багато спортсменів із різних міст цього дня отримали можливість довідатися про Дафа. Завдяки обміну досвідом на сайті «Прозревшая мудрость» ми заздалегідь зрозуміли важливість ідеї «скористатися зручною нагодою» для поширення і виправлення законом. Учні були правильно налаштовані, і все пройшло гладко й ефективно». Втім, можна традиційно відмахнутися від усього цього, посилаючись на порівняно малу чисельність послідовників секти, що, здається, і роблять шановні представники нашого Держкомрелігії. На запит автора статті щодо реєстрації і правомірності дій проповідників фалуньгун в Україні чиновник відповів тоном здивованим і навіть скривдженим: «А чому це ми повинні займатися фалуньгун? Вони ж не зареєстровані в нас. Та й було щодо них лише два «сигнали» — виставка художниці і фізкультурні вправи біля пам’ятника Сковороді». Така «глибока поінформованість» у країні, яка вже постраждала від деструктивних культів, викликає, м’яко кажучи, подив. Загроза психічному і фізичному здоров’ю навіть незначної кількості громадян мала б турбувати відповідні державні структури. З другого боку, не слід нехтувати й тим, що на тлі відверто параноїдальних практиків «екстремістів від релігії», як ті ж таки Білі брати, Аум Сенрікьо чи Храм Сонця, члени фалуньгун спочатку сприймаються як досить «помірковані» представники певною мірою еклектичного культу, які не відлякують «обтяжене гуманізмом» оточення відкрито тоталітарною чи фанатичною риторикою. Що потенційно дозволяє завербувати дуже багато нових членів. А умови для цього сьогодні в Україні близькі до ідеальних. З одного боку, більшість як традиційних, так і екзотичних східних вчень, які потрапили в Україну раніше, сьогодні посіли певні, дуже незначні соціальні ніші (причому перші — в основному серед східної ж діаспори), і не ведуть активної проповідницької та експансіоністської діяльності. Та грандіозний сплеск інтересу до таких практиків, який виник невдовзі після розвалу Радянського Союзу, свідчить про наявність у нас значної кількості людей, готових у своїх шуканнях звернутися до нетрадиційних релігійних культів. З другого боку, християнські конфесії, які домінують в Україні, частково взагалі не займаються активною проповідницькою діяльністю, обмежуючись уже існуючими сферами впливу, частково проповідують на традиційних для себе територіях. Міжконфесійне протистояння в українському православ’ї, яке часто проявляється в публічних взаємозвинуваченнях священнослужителів, також не додає популярності й престижу традиційним церквам. Водночас значна частина країни (південь і схід, де щільність населення набагато вища, ніж, приміром, на заході) залишається ніби у стані «релігійного вакууму», при якому безліч інтуїтивно-релігійних людей не можуть знайти адекватних способів задоволення своїх духовних потреб. Крім того, ще з часів Радянського Союзу внаслідок антирелігійної пропаганди у багатьох жителів України традиційна релігія, з її обрядами, канонами і правилами, викликає, в кращому разі, зніяковіння. А фалуньгун, із демонстративно «нерелігійною» зовнішньою спрямованістю, дозволить їм бути втягнутими у культове служіння, спочатку залишаючись у рамках «просто фізичних і духовних управ». Таким чином, можна констатувати наявність досить великих груп потенційних членів секти фалуньгун в Україні. З огляду на активну політику на розширення, яку проводить її керівництво, правомірно очікувати масових спроб навернення максимальної кількості адептів. У такій ситуації повна бездіяльність українських державних органів, відповідальних за моніторинг і регламентацію релігійного життя в країні, видається більш ніж дивною. Беручи до уваги далеко не безхмарні стосунки фалуньгун і керівництва Китаю, можна, не вдаючись у з’ясовування подробиць конфлікту, засвідчити, що члени секти здатні активно впливати на державну політику й у своїх вимогах використовувати найбільш крайні заходи. Крім того, елементи релігійної практики, звичайні для країн Сходу, в українському суспільстві можуть послужити чинником жорсткої внутрішньої напруги. До таких елементів, очевидно, слід зарахувати практику, коли діти йдуть із сім’ї, відмову від вживання ліків з релігійних мотивів, поблажливе ставлення адептів до співвітчизників, здатне викликати різко негативну реакцію у відповідь, і чимало інших. Природно, говорячи про необхідність певних заходів для контролю діяльності секти в Україні, автор не має на увазі якихось жорстких і репресивних кроків. Але країна, яка пережила Біле братство, не може дозволити собі бути легковажною. Українське законодавство в його сьогоднішньому вигляді дозволяє релігійним організаціям реєструватися як громадські і повністю уникати будь-якого моніторингу своєї діяльності з боку держави. При визначенні статусу організації, очевидно, слід керуватися не її реєстраційними документами, а результатами реальних перевірок її діяльності — лише в такому разі можна буде досить точно визначити її статус. Крім того, бажано було б дати законодавчо підкріплене визначення «деструктивних релігійних течій». Нам залишається лише сподіватися, що українському суспільству, так само як і державній владі, вдасться втриматися на тонкій межі розумного балансу між забезпеченням права на свободу совісті і гарантуванням абсолютно необхідного захисту своїх громадян від можливого деструктивного впливу нетрадиційних релігійних культів. Знак «фалунь» — свастика — характерний для культур Індії, Китаю, Давнього Єгипту різновид хреста. Свастика — від давньоіндійського svastikah, що означає «бути щасливим» — солярний символ, знак світла і щедрості, відомий з епохи палеоліту. Свастика також трапляється в середньовічній Європі — у німецьких і скандинавських народів, в іудейських храмах Палестини, у північноамериканських індіанців. «Фалунь, що обертається, має властивості Всесвіту. Він є втіленням Всесвіту. Фалунь системи Будди, інь і янь системи дао, у десятисторонньому світі усі без винятку відбиті у фалунь». (Лі Хунчжі, «Чжанфалунь») |