Є чимало країн, у яких хочеться побувати. Але не так уже багато країн, куди хочеться повернутися. Повсякденна реальність швидко й жорстоко руйнує романтичні уявлення про той чи інший куточок Землі. Порівнюючи колись почуте і кимось розказане з побаченим на власні очі, ми з сумом переконуємося: дійсність на порядок нудніша й банальніша. Після чого мимоволі починаємо шкодувати про те, що необережно позбавили себе шансу й далі жити в полоні наївної казки, нами ж і вигаданої.
З тими, хто побував у Норвегії, відбувається прямо протилежне. Ті, хто потрапив сюди, безумовно, сподіваються на яскраві враження, але навряд чи вони готові до водоспаду одкровень. Уява малює не дуже сміливі картини: скромна чарівність милих скандинавських містечок, сумовиту принадність фіордів, стриману привабливість засніжених гірських хребтів. Ти в очікуванні величної, але скупої краси. І що скромніші твої надії, то дужче ти зачаровуєшся. Зачаровуєшся незайманою білизною льодовиків, бризками зелені пагорбів, густою синявою хвиль, марсіанським пурпуром заходів сонця. Неждана і не бачена досі насиченість барв — перше, чим уражає всякого неофіта древній край вікінгів. Краса цієї країни могутня, монументальна, іноді навіть помпезна, вона аж ніяк не скромна, геть не тужлива і зовсім не одноманітна. Той, кому є з чим порівнювати, побувши в різних куточках Норвегії, знайде очевидну подібність із альпійськими, кримськими, середземноморськими чи сибірськими пейзажами. А опинившись на крайній північній точці Європи — мисі Нордкап —неминуче відчуєте енергетику, порівнянну хіба що з тибетською.
Мабуть, надто вразливим натурам подорожувати по землі тролів просто небезпечно. Потрапивши на Лофотенські острови, відчуєте шалене бажання стати художником. Побачивши скелі Трольфіорду, напевне відчуєте потяг до віршування. А той, хто вловив подих норвезького Заполяр’я, приречений стати філософом.
Із цією країною неможливо розпрощатися, будь-хто, відвідавши її, повезе із собою рожеву латку світанкового неба, кришталеву краплю зимного водоспаду, бірюзову скалку баренцової хвилі, сяючий клаптик іскристої райдуги. Повезе в душі. Як талісман. Як запоруку обов’язкового повернення.
Нескінченна дорога в казку
Фіорди — найбільш розрекламована норвезька визначна пам’ятка. Про неї чули всі, але навіть підготовленого мандрівника побачене неодмінно захоплює. Вузькі затоки, що втикаються в скелясту сушу й увінчані величними сніговими вершинами, притягують погляд.
Споглядаючи на ці оазиси умиротворення, ти водночас і причащаєшся до історії, і долучаєшся до казки. Тамтешні жителі стверджують: коли довго дивитися на хребти, що відбиваються в морському дзеркалі, можна побачити суворого вікінга, який обережно ступає гірською стежиною. Або підступного і веселого троля, котрий вибирається з печери. Але навіть якщо вам не пощастить і ви не побачите ні билинного героя, ні міфічного персонажа, подивитися все одно буде на що. На немовби іграшкові селища, наче перенесені зі славних, старих часів. На вигадливі постаті, висічені з каменю та криги рукою Творця. На стрімчаки, що нагадують зубцюваті вежі древніх замків. На блискаючі на сонці неприступні льодовики. На стрункі хвойні ліси, поцятковані стрілами гірських рік. На стрімкі скелі та прозорі озера. На могутні водоспади і соковиті луки.
Край фіордів таїть у собі справжні чудеса. Вашому погляду відкриється шалений 180-метровий водоспад Стігфосен. Ви зможете випробувати свої сили, намагаючись подолати легендарну «Дорогу тролів» — гірську стежку, переплетену 11 кільцями серпантину, із перепадом висоти в 12%. Помилуватися зухвалою красою закутаної хмарами легендарної скелі Прейкестолен. Перейнятися дзвенячою тугою романтичного гірського пасма «Сім сестер».
Великодушний Гольфстрім щедро постачає норвезькі фіорди теплою водою, і тому тутешня природа багатша, а клімат м’якший, ніж у будь-якій іншій країні, розташованій у тих же широтах. Про монотонність такого пейзажу може казати лише той, хто ніколи ним не милувався. Фіорди дивовижно не схожі між собою, але однаковою мірою вражаючі.
Яйрангерфіорд потрясає буйством барв — вода і небо, сніг і трава, водоспад і райдуга, камені і хмари переплітаються в один розкішний букет, який немов зійшов із полотна імпресіоніста. Трольфіорд надить своїм містичним зачаруванням, милуючись його красотами, відчуваєш себе героєм давньої химерної казки. Лізефіорд приваблює своєю дикістю, первісністю, неприборканістю. В оточенні кілометрових вертикальних скель так і хочеться уявити себе могутнім веслярем благенької лодії вікінгів. Водяна гладінь найвужчої затоки, Неройфіорду, якнайкраще спонукає до споглядання. Могутні вершини нависають над тобою, і здається — досить простягти руку, щоб торкнутися оточуючої тебе скам’янілої вічності. А як добре розмірковується в безмежній тиші величного Согнефіорду, що розтягнувся на дві сотні кілометрів і заглибився в непіддатливий скелястий суходіл більш ніж на тисячу миль.
Норвежці, з молоком матері всотуючи забобонність предків, називають цього гіганта дорогою у вічність. Якщо вам поталанить побувати в Норвегії, зможете оцінити дивовижну точність цього порівняння.
Ворота королівства фіордів
Фіорди — найсправжнісіньке казкове королівство. А його воротами справедливо називають Берген — найдивовижніше місто чарівної країни. Жителі цього населеного пункту, розкиданого на семи горах, вважають себе передусім бергенцями, а вже потім норвежцями. Тутешні мешканці й справді не схожі на своїх одноплемінників. Бергену чужі статечність, холоднокровність і навіть бундючність, властиві Осло чи Тронхейму. Древня скандинавська столиця вируюче весела. Важко сказати, що тому причиною — життєрадісна природа чи достаток молоді. Берген — своєрідна студентська Мекка. Тому немає нічого дивного, коли щовечора тут починає вирувати нічне життя, не дуже характерне для нащадків вікінгів. Легковажна і незакомплексована юність надає особливої чарівності місту-пам’ятці.
Бергенці вкрай трепетно ставляться до своїх архітектурних, історичних і культурних реліквій. Саме тут особливо гостро відчувається подих старовини. Заснований у XI столітті, Берген два століття по тому став столицею Норвегії і тривалий час залишався найбільшим містом країни, лише порівняно нещодавно поступившись пальмою першості Осло. Місцеві жителі твердять: їхня мала батьківщина за площею перевищує Москву. Перевірити достовірність цієї інформації, на жаль, не вдалося. Але те, що місто не тільки надзвичайно велике й дивовижно гарне — не підлягає сумніву. Норвегія — край незабутніх пейзажів. Але будь-який тамтешній розкішний краєвид поступається прекрасній панорамі Бергена. Фунікулер Флойбанен доставить вас на спеціальний оглядовий майданчик, звідки зможете довго милуватися розкішшю зелених пагорбів, бірюзової води та різнобарвних дахів.
Строкаті дерев’яні будиночки — візитна картка культурного й торговельного центру древньої країни. На жаль, безліч норвезьких міст не змогли зберегти свою автентичність. Скажімо, Осло серйозно постраждав у ході Другої світової, після чого його практично повністю відбудували. Нині він, на жаль, мало чим різниться від переважної більшості сучасних мегаполісів. А, наприклад, Олесунн дощенту згорів на початку XX століття і був просто наново споруджений у стилі модерн. Від цього він став, може, навіть мальовничішим, але геть втратив неповторний аромат старовини.
Берген — виняток. Свого часу він був впливовим членом знаменитого Ганзейського союзу. Цей альянс в XIV столітті уклали великі європейські міста, які були зацікавлені в розширенні торговельних зв’язків і потребували спільного захисту від знахабнілих лицарів-розбійників. Древня Ганзейська набережна, або Брюгген, не раз знищувалася пожежами, однак норвежці з любов’ю (і властивим лише їм терпінням) повертали святині первозданний образ. Брюгген, із її дерев’яними диво-будиночками, які немов обійнялися і притиснулися стіна до стіни, та знаменитим на весь світ Рибним ринком, що пережив століття, занесена до списку світових культурних цінностей ЮНЕСКО.
Біля набережної затишно розташувалися древня фортеця Бергенхюс і велична вежа Розенкранца, що була споруджена 1546 року і серйозно постраждала чотири століття по тому. У 1944 році бійці норвезького Опору висадили в повітря німецький транспорт із боєприпасами. Вибухова хвиля відчутно пошкодила історичну пам’ятку, але педантичні й старанні бергенці дбайливо ліквідували сумні наслідки справи рук своїх.
Берген створений для романтиків. Місто вузьких вуличок і затишних кафе, смарагдових галявин і сріблястих фонтанів, тремтячих на морському повітрі мостів і розриваючих синяву небес церков. Він володіє тією особливою чарівністю, яка змушує подорожнього відчути: він тут уже був. І він обов’язково сюди ще повернеться.
А ще кажуть, що Берген — місто дощів. За твердженням городян, небеса піклуються про чистоту їхньої оселі, а тому обмивають її три сотні днів на рік. Переконатися в правоті цього твердження не вдалося: за два дні мого перебування в найбільш дощовому (найчистішому) місті світу з неба не зірвалося жодної краплини. Флакончик із бергенською дощовою водою можна було придбати в місцевій сувенірній крамничці. Але особисто я з великим задоволенням придбав би посудину з тамтешнім повітрям. Повітрям, у якому змішалися терпкий запах вічної давнини і п’янкі пахощі вічної молодості.
Запрошення до подорожі
Ще одна колишня столиця Норвегії, Тронхейм — пряма протилежність Бергена. Це місто широких майданів, чималих пам’ятників і величних споруд. Він грізний, могутній, широкоплечий і м’язистий, як істинний вікінг. Дух шалених воїнів і безстрашних мореплавців, котрі тримали у страху пів-Європи, живе тут і понині. Тут кожен школяр розповість вам масу цікавого з тисячорічної історії древнього племені. Якщо вам це ще не відомо, вас просвітять, що човни вихованців всесильного бога Одіна стали першими, хто перетнув Атлантику. Що вони досягали берегів Каспію, побували на просторах Ірландії, заснували свої колонії в Ісландії, у Нормандії і на Фарерах. Що саме вікінг Ерік Рудий (за убивство вигнаний із батьківщини в Ісландії) зробив Гренландію населеною землею. А його син Лейф Ерікссон був першим європейцем, який добрався до Північної Америки.
Кам’яна копія лодії Лейфа — одна з визначних пам’яток Тронхейма. Але ще шанованішим тут є інший великий предок — король Олаф Гаральдсон, котрий запровадив у Норвегії християнство. Войовничий конунг (так у давнину в Скандинавії називали верховних вождів), який змінив меч завойовника на хрест подвижника, став норвезьким Володимиром. До речі, святий Олаф (як і наш Володимир Красне Сонечко) був великим шанувальником папи Климента, засланого разом із сотнями інших християн у кримські каменоломні. Святий Климент прийняв мученицьку смерть біля Херсонеса Таврійського — його прикували до якоря і скинули в море. Церква святого Климента стала першим християнським храмом у Норвегії. Але побудували її вже після убивства Олафа, на його могилі, через сорок років. Нині цей собор, більш відомий під назвою Нідарос (так у давнину іменувався Тронхейм) — місце паломництва християн усього світу, котрі приїжджають уклонитися останкам великого святого. Тронхейм заслужено набув репутації духовного центру країни, і не дивно, що саме в Нідаросі за традицією коронують і ховають норвезьких монархів.
Не менш популярне місце в Тронхеймі — знаменитий міст Щастя. За давньою легендою, той, хто перетнув його, вправі розраховувати на здійснення будь-якого бажання, навіть найчудеснішого...
У Норвегії чудеса підстерігають на кожному кроці. Вашому покірному слузі бракуватиме часу, місця і слів, щоб описати чарівну красу всіх куточків цієї дивовижної країни. Одухотворену принадність Лофотенів, сувору велич Нордкапу, солону романтику Тромсе, столиці краю незліченних островів, урбаністичну естетику буржуазного Осло і багатьох інших місць, у яких пощастило побувати.
Можливо, ви й не полюбите цю країну так, як я. Але якщо не побуваєте в ній, то дуже багато не дізнаєтеся про істинну красу.
Редакція дякує Посольству Королівства Норвегія в Україні, Департамент з туризму Innovation Norway і компанії Hurtigruten Norwegian Coastal Voyage за допомогу в підготовці матеріалу.