UA / RU
Підтримати ZN.ua

Останній рейс «Адмирала Нахимова»

31 серпня 2011 року виповнюється рівно чверть століття одній із найбільших катастроф в історії мореплавання.

Автор: Володимир Жаров

31 серпня 2011 року виповнюється рівно чверть століття одній із найбільших катастроф в історії мореплавання. На Чорному морі, у Цемеській бухті під Новоросійськом, сталося зіткнення пасажирського пароплава «Адмирал Нахимов» із суховантажем «Петр Васев».

Внаслідок зіткнення пароплав «Адмирал Нахимов», отримавши пробоїну й маючи крен на правий борт близько 60 градусів, через вісім хвилин повністю пішов під воду. Загинуло 423 людини із 1243, які перебували на борту. Для 64 осіб, яких водолази так і не змогли підняти на поверхню, «Адмирал Нахимов» став братською могилою. Ми й досі болісно сприймаємо цю катастрофу.

Трохи історії. Перший вантажний пароплав «Нахимов», під керівництвом капітана I рангу Джурковича, 10 січня 1907 року затонув поблизу берегів Туреччини. Пасажири і команда були врятовані.

Його наступником став океанський восьмипалубний лайнер «Адмирал Нахимов» водотоннажністю 23360 т. Побудований у Німеччині в 1925 році, він називався «Берлін». До 1939 року «Берлін» здійснював регулярні рейси через Атлантику.

У липні 1939 року судно ввійшло до складу допоміжного флоту Військово-морських сил Німеччини.

Потоплений британськими льотчиками у квітні 1945 року пароплав два з половиною роки пролежав на дні Балтійського моря. 15 вересня 1947 року його підняли радянські рятувальники. Як трофей він був переданий Міністерству морського флоту СРСР і отримав нову назву - «Адмирал Нахимов».

Приймається рішення: пароплав капітально відремонтувати у Вісмарі (НДР) і передати Далекосхідному пароплавству. Про це мало хто знає досі.

На початку червня 1957 року оновлений красень-лайнер увійшов в Одеський порт. Після докування пароплав мав пройти неблизький шлях на Далекий Схід. Але чорноморці «вчепилися» у лайнер і всіма правдами й неправдами добилися в міністерства, щоб залишити його у своєму пароплавстві. Майже 30 років проплавав «Адмирал Нахимов» між чорноморськими портами.

1962-1963 роки посідають особливе місце в біографії лайнера. Це був період Карибської кризи. Пароплав «Адмирал Нахимов» став транспортом для доправлення ракетників, їхнього майна і продовольства на Кубу. За період Карибської кризи він тричі робив рейси на Кубу. Закінчилися вони лише восени 1963 року, і «Адмирал Нахимов» повернувся до мирних круїзних рейсів.

В 1978 році екіпаж пароплава провів на заслужений відпочинок свого першого, суворого, але шанованого капітана Миколу Антоновича Соболєва після його 22- річної служби на судні. На пароплав стали призначати тимчасових капітанів, екіпаж раз у раз змінювався, слабшали дисципліна й порядок. Одне слово, судно, що називається, пішло по руках. Лиха не очікував ніхто. Але трагедія сталася…

З 10 по 30 березня 1987 року в Одесі, у Палаці залізничників, тривав судовий процес над капітанами Вадимом Марковим і Віктором Ткаченком у справі зіткнення двох суден: пасажирського пароплава «Адмирал Нахимов» із суховантажем «Петр Васев».

Судовий процес висвітлювався скупо. Була інформація ТАРС, із якої випливало: обом капітанам суд визначив по 15 років позбавлення волі. Їх судили за ст.85 (частина I) КК РРФСР «Порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту». Широкій публіці так і не стали відомі докази особистої вини кожного з капітанів, отримані під час судового розгляду.

Давайте ж знову, через чверть століття, спокійно й виважено проаналізуємо обставини катастрофи під кутом зору правосуддя.

Отже, що ж сталося 31 серпня 1986 року в Цемеській бухті під Новоросійськом поблизу мису Дооб? «Адмирал Нахимов», давши прощальний гудок, відійшов від причалу порту Новоросійськ за розкладом о 22.00. Це доведений у судовому слідстві факт. На командному містку - вахта і В.Марков. Прийняті доповіді служб. Старший помічник капітана Маглиш доповів капітанові: «Судно до відходу готове!»

22.15. Буксир вивів «Адмирал Нахимов» на судновий хід. Капітан згідно зі статутом задав судну курс і швидкість. Вахтовий помічник капітана О.Чудновський прийняв ці дані.

22.20. Вахтовий помічник капітана О.Чудновський доповідає В.Маркову про те, що диспетчер ПРРС (Пункт регулювання руху суден) повідомив: із Босфору в порт іде суховантаж «Петр Васев» і він, диспетчер, просив суховантаж пропустити «Адмирала Нахи­мова». Суховантаж погодився.

Капітан із тридцятидворічним стажем, В.Марков напам’ять знав Міжнародні правила розходження суден МППСС-72 - так вони називалися офіційно. За цими пра­­вилами, «Адмирал Нахимов» зобов’язаний був пропустити суховантаж, який іде з моря. Ці правила - найвищий закон для судноводіїв світу. Але, як кажуть моряки, можна чисто розійтись і при такому трактуванні правил, хоча диспетчер і поміняв судна, котрі йшли назустріч одне одному, ролями.

На суховантажі «Петр Васев» прохання диспетчера пропустити пароплав «Адмирал Нахимов» і не перетинати його курс прийняв по рації третій помічник капітана П.Зубюк, який стояв на вахті.

22.30. На місток суховантажу зійшов капітан В.Ткаченко і взяв керування судном на себе. П.Зубюк доповів про рекомендацію диспетчера пропустити «Адмирал Нахимов», курс і швидкість зустрічного пароплава й продовжував залишатися на містку, ведучи візуальне спостереження за обстановкою. Ткаченко підтвердив диспетчеру, що звільнить дорогу «Адмиралу Нахимову», який виходить із бухти. Він підтвердив цю ж інформацію вахтовому помічнику капітана пароплава «Адмирал Нахимов» О.Чудновсь­кому. Судноводії обох суден вели між собою переговори й домовилися розійтися на виході правими бортами.

До моменту зіткнення суден Ткаченко ще двічі підтверджував вахтовому помічнику капітана пароплава «Адмирал Нахимов» О.Чудновському, що він пропускає пасажирське судно.

Дочекавшись відповіді капітана суховантажу про те, що він пропускає пароплав, Марков пішов з містка, залишивши там старшим вахтового помічника О.Чудновського. До зіткнення суден Марков більше на містку не з’являвся. Про причину ми вже ніколи не довідаємося.

Ткаченко ввімкнув монітор системи автоматизованого радіолокаційного прокладання курсу (САРП) для введення інформації та аналізу обстановки ситуації зближення суден. П.Зубюк неодноразово нагадував капітанові: машину переведено в маневрений режим, а пеленг на «Адмирала Нахимова» не змінюється, що свідчить про виникнення загрози зіткнення. Ткаченко, передовірившись показанням САРПа, який на моніторі показував благополучне розходження, на зауваження П.Зубюка не реагував.

23.00. Лише під дією наполегливих прохань із «Адмирала Нахимова» він підвів очі й побачив, що його судно повним ходом іде прямо на пасажирський пароплав. Ткаченко розуміє, що при курсі й швидкості «Петра Васева» він розійтися не зможе.

Ткаченко помчав до машинного телеграфу. Він знав: навіть якщо вдасться швидко скинути оберти двигуна, навіть якщо вдасться швидко зупинити його, судно за інерцією зберігатиме попередні параметри руху. Він командує: «Середній хід», «Малий і найменший!», «Стоп машина!» і зразу ж «Повний назад».

Але судно вже стало некерованим - гвинти працювали у зворотний бік. Можливість маневру було втрачено.

23.02. Спливають останні секунди до катастрофи. Розгублений О.Чудновський командує: 10 градусів ліворуч на борт! Це помилка. Експерти на суді свідчать, що після цієї команди «Адмирал Нахимов» ще більше підставив суховантажу свій правий борт.

23.09. «Петр Васев» дає три гудки, що морською мовою означає «мої двигуни працюють на повний задній хід!» У зазначеній ситуації це сигнал тривоги. Почув­ши тривожні гудки, Марков усе розуміє. Він вистрибує з каюти і піднімається на місток.

23.12. Удар! Форштевень суховантажу врізається в правий борт «Адмирала Нахимова». Ніс суховантажу точно влучив у клепаний шов - листи обшивки розійшлися, повністю оголивши машинне відділення. У пробоїну з шипінням ринула вода. Капітан Марков голосом дає команду «Шлюпкова тривога!» Команда мчить до шлюпок. І тоді ж корабель крениться на правий борт. Судно знеструмилося, і шлюпки вже спустити не можна. Марков знову в мегафон командує: «Пло­тики скидати за борт!» Цей факт встановлено судом. Отри­мавши пробоїну та крен на правий борт близько 60 градусів, «Адмирал Нахимов» через вісім хвилин пов­ністю пішов під воду, забравши з собою 423 людські життя.

Який же висновок можна зробити з аналізу катастрофи, обвинувального висновку та вироку В.Маркову і В.Ткаченку?

1. Суд повною мірою довів вину і порушення В.Маркова та В.Ткаченка, і вони, безперечно, містять склад злочину.

2. Покарали Маркова і Тка­чен­ка однаково. Їм визначили максимальне покарання, передбачене законом за цей вид злочину, у вигляді 15 років позбавлення волі, що, врахувавши всі умови, ма­буть, слід вважати таким, яке відповідає мірі вини кожного з них.

3. Це покарання не збіглося з думкою державного обвинувачення, яке вважало, що Маркову слід визначити менше покарання, ніж Ткаченку.

Судова колегія Верховного суду СРСР відхилила докази прокурора Л.Баранова, який представляв держобвинувачення.

І чому ж вина Маркова менша? Це що, зі 423 жертв катастрофи з вини Маркова загинули 200, а з вини Ткаченка - 223? Але для родичів, які втратили своїх рідних і близьких, обидва капітани винні однаково.

4. Слідчий прокуратури РРФСР з особливо важливих справ Б.Уваров обвинуватив Маркова в тому, що йому ніхто не заважав оцінити небезпеку зіткнення, коли він побачив суховантаж, який іде курсом, що перетинається з курсом пароплава. Чому він нікому не доручив узяти пеленг на це судно?

Але річ у тому, що цю елементарну роботу мав виконувати саме вахтовий штурман. Він же ніс і капітанську вахту. Чи виконав він її, ніхто вже не дізнається. О.Чудновський загинув у цій катастрофі, і кримінальну справу щодо нього було припинено.

- Марков не перевірив готовності лайнера до виходу. Але старший помічник капітана Маглиш прийняв усі доповіді служб про готовність пароплава й доповів капітану Маркову, що «судно до виходу готове».

- І на судні, і у своїх виснов­ках експерти стверджували, що клінкети в момент зіткнення не були опущені, а ілюмінатори не були задраєні, не працювала вентиляція на судні. Судовим слідством це підтверджено.

«Адмирал Нахи­мов» уже відпрацював свій ресурс і вирушав в останній рейс; судно було списане з балансу пароплавства. Проте морський Реєстр ще дозволяв йому виходити в море. Щодо цього є окрема ухвала Верховного суду СРСР на адресу Міністерства морського флоту про неприпустимість видачі Реєстру пароплаву «Адмирал Нахимов».

З одного боку, згідно з вимогами статуту (ст. 94), коли акваторія порту закінчилася й відкрився вихід у море, Марков уже не зобов’язаний був перебувати на містку. З іншого - слідство обвинуватило Маркова в тому, що він пішов з містка, коли спереду було видно судно.

- Попереду був складний маневр розходження суден. І, навіть маючи підтвердження «Петра Васева», що він пропускає пароплав, Марков не повинен був пере­доручати цей маневр вахтовому помічнику О.Чудновському.

Однак сталося те, що сталося: Марков пішов із містка й до зіткнення суден більше на містку не з’являвся.

- Марков не забезпечив порятунок екіпажа та пасажирів. Спустити на воду шлюпки за короткий відтинок часу (2- 4 хвилини) на пароплаві, що кренився, в умовах темряви (судно знеструмлене) було практично неможливо. У кримінальній справі про це є показання свідків та експертів.

- Так, Марков не міг передбачити такого розвитку подій і діяв в екстремальних умовах. Але він був досвідченим капітаном і якби не пішов із містка, знаючи, що судна мають розходитися, таких «екстремальних» умов не виникло б.

- Навчання й тренування на судні не проводилися, і пасажири не знали, як діяти в позаштатній ситуації. Під час катастрофи люди не знали, як користуватися рятувальними жилетами.

Звісно, серйозне значення при вирішенні питання причин аварії і можливості запобігти її наслідкам мала б належна оцінка дій та поведінки вахтового помічника капітана О.Чудновського. Спостерігати за зближенням пароплавів, брати пеленг, сповіщати сигналами «Петра Васева» зобов’язаний був О.Чудновський, який ніс капітанську вахту в нічний час. Він цього не зробив. А також не доповів В.Маркову про дивну поведінку суховантажу, що йде прямо на правий борт.

На судовому процесі Марков зробив заяву: «Мені жаль, що я не загинув разом із судном. Я розумію, що завжди буду в неоплатному боргу перед людьми, які довірили мені своє життя». Немає жодних сумнівів у щирості заяви Маркова. Він перебував на капітанському містку до повного затоплення судна, а сам пішов під воду останнім. Це доведено судовим слідством.

Під час розгляду справи було встановлено, що головний винуватець аварії - колишній капітан суховантажу «Петр Васев» Тка­ченко, який, незважаючи на веління диспетчерської служби пропустити пароплав «Адмирал На­хи­мов», а також незважаючи на трикратне підтвердження своєї згоди на пропуск, всупереч цьому самовільно пішов на перетинання і в результаті «протаранив» пароплав.

- Дії й маневри капітана суховантажу В.Ткаченка були логічно непередбачені й не узгоджувалися із правилами судноводіння.

- Можна було скинути хід, відвернути вправо, можна було ще скинути якорі, - це зменшило б удар. Однак Ткаченко не вжив жодних заходів, аби запобігти катастрофі.

- Час і відстань дозволяли розумно провести розходження суден. Погода була чудова, видимість відмінна, жодних проблем із розрахунками розходження виникнути не могло.

Слід визнати, що після зіткнення суден В.Ткаченко вжив усіх заходів для порятунку екіпажу та пасажирів «Адмирала Нахимова» - віддав розпорядження команді суховантажу «Петра Васева» спустити на воду веслову шлюпку й мотобот, а також спустити трап.

Отже, якщо ще раз спокійно і виважено проаналізувати обставини катастрофи та вину капітанів обох суден, то виходить, що обраний принцип «рівної», «рівнозначної» і «солідарної» відповідальності засуджених Маркова та Ткаченка - адекватний мірі їхньої вини й відповідальності.

Від катастроф не застрахований ніхто й ніде. І якщо не брати до уваги сили стихії (у даному ра­зі їх не було), то можна дійти висновку, що катастрофа сталася з вини самих людей, через їхні помилки, безвідповідальність, а до певної міри - і безграмотність. Зрозуміло, ці висновки не можуть бути остаточними й незаперечними.

Марков і Ткаченко відбули покарання по шість років «солідарно», були помилувані і випущені на волю.

Віктор Ткаченко, змінивши прізвище, виїхав на ПМП до Ізраїлю. У вересні 2003 року він трагічно загинув і похований у Тель-Авіві.

Вадим Марков залишився жити в Одесі. Помер у травні 2007 року. Пароплав «Адмирал Нахимов» досі лежить на глибині 47 метрів у Цемеській бухті під Новоросійськом. Екологічної та навігаційної небезпеки судно, що лежить на дні, не становить. Проектів суднопідйому на цей час не існує.

29 серпня 1986 року лайнер «Адмирал Нахимов» вийшов із Південної Пальміри в черговий рейс. Проводили лайнер, як і завж­ди, у дусі найкращих одеських традицій. Ніхто в цьому морі квітів, обіймів, поцілунків і помислити не міг, що цей круїз лайнера-ветерана стане останнім. Але трагедія сталася.

Довго нагадуватиме про катастрофу обеліск, встановлений на мисі Дооб, поблизу якого пароплави зіткнулися. Центральною частиною його став піднятий з «Адмирала Нахимова» годинник, який зупинився о 23.20 - у момент загибелі судна.

Море помилок не вибачає…