Завідуюча жіночою консультацією лякала вагітну дружину Валентина Шибаєва Світлану: від 64-річного чоловіка нічого чекати здорових нащадків; дитина матиме хворобу Дауна, краще перервати вагітність. Однак подружжя вирішило воювати за малюка.
Валентин Васильович, напевне, найстарший в Херсоні молодий татусь. Окрім маленької доньки, в нього ще є син Олександр, якому 2,5 роки. Та самотнє життя пана Шибаєва на радісне змінилося геть несподівано.
Зі Світланою вони познайомилися на спортивному комплексі нафтопереробного заводу, де Валентин Васильович 30 років відпрацював спортінструктором. Дівчині виповнилося тоді 19, вона навчалася у профтехучилищі на швачку і займалася в оздоровчій групі. Коли я спитала, чи виникло в них почуття з першого погляду, Світлана усміхнулася: «Ніякої «іскри» між нами не було. Я пам’ятаю гарне сонечко і легенькій вітерець — дуже світлий день для нас обох».
Новий знайомий мав чимало переваг перед молодиками, що зустрічалися Світлані. Він був галантним, шляхетно ставився до жінок, а головне, на нього можна було покластися. Про його вік студентка навіть не підозрювала. Мабуть, це завдяки відсутності поганих звичок, а ще позначилося спортивне минуле Валентина Васильовича. Замолоду він захоплювався штангою, яка не один раз робила його чемпіоном у Херсоні. Та на той момент, коли міцний і жвавий чоловік відкрив Світлані, що йому — 61 рік, їх вже пов’язувала глибока взаємна симпатія.
«Я не будував особливих планів, — ділиться Валентин Васильович, — ми товаришували, я допомагав їй у навчанні. Добра, порядна, розважлива і така красуня! Я не хотів псувати їй мрій про «принца на білому коні». Думав, лишу по собі добру згадку, може, могилку колись догляне». Світлану дратували такі розмови, не ставлячи жодних умов, вона вирішила переїхати до нього. А він повівся як джентльмен: запропонував оформити на неї заповіт, аби на всякий випадок дівчина мала законні права на його квартиру і майно.
Через два роки Світлана завагітніла і, незважаючи на застереження лікарів із жіночої консультації, вирішила воювати за малюка. Тим більше що Валентин Васильович 12 років тому поховав 28-річного сина, що загинув, а Світлана, як дізналася, що має народити хлопчика, зовсім перестала вагатися. Підтримала молоде подружжя лікар-генетик діагностичного центру Ірина Андріївна Драпкіна. Після неодноразового ретельного обстеження на апараті УЗД і численних консультацій з колегами вона запевнила, що можна народжувати, все має бути добре.
Коли сину Саші виповнився рік, Світлана знову завагітніла. Заручившись і цього разу допомогою пані Драпкіної, Шибаєви вдруге перемогли. Завдяки твердій вірі цих людей, на світ з’явилися двоє чарівних діточок. Старший Сашко дуже кмітливий і товариський, дбає про маленьку сестричку, то соску протягне, то витре їй ротика. А Ганнуся нещодавно сказала перше слово «па-па». Малюки спокійні, добре сплять, і проблеми зі здоров’ям у них цілком звичайні, дитячі: простуди, перші зубки. Можливо, тому, що Валентин Васильович пильно оберігав дружину від негативних емоцій, стежив за харчуванням і за тим, щоб дотримувалася усіх рекомендацій лікарів. Та, за словами подружжя, найголовніше це — гени. По лінії Світлани є довгожителі. Її прадід дожив до 103 років. Чоловік переконаний: вони — втілення теорії Бельгійського генетичного центру. Там вважають, щоб народити здорове потомство, треба побратися з чоловіком, який віком підходить в батьки.
Батьки Світлани не відразу погодилися з вибором доньки, адже зять старший від них на 20 років. Проте поява малих усіх примирила. Візити тещі і тестя, які живуть у селі, тепер схожі на веселі свята у домівці Шибаєвих.
— Все добре у моїй родині. І напевне, щасливішої людини від мене не було б, — говорить Валентин Васильович, — якби не проблема з роботою. Усіх пенсіонерів на заводі скоротять до кінця року. Я написав заяву-прохання на ім’я нашого директора Леоніда Миколайовича Трифонова, як виняток продовжити трудовий договір до 3-річного віку доньки. Але він не вважає нашу ситуацію унікальною — я працюватиму лише до грудня. Нещодавно дізналися, що Світлана теж може залишитися без роботи. Вона працювала на очищенні території дитсадка. А тепер дитсадок розформовують. І хоча закон на нашому боці, до 3-річного віку Ганнусі її не можуть звільнити, після того нас чекає катастрофа — 150 гривень моєї пенсії на чотирьох осіб!
Щоб оволодіти професією психолога і певніше триматися у цьому житті, Світлана вступила в університет, проте «фінансові новини» змусили її забрати документи. Вища освіта для дружини поки що в мріях. Але Валентин Васильович не збирається здаватися. Планує звернутися до головного керівництва їхньої компанії у Москві.
Поки я спілкувалася із симпатичним сімейством, за вікном розпочався дощ. В однокімнатній квартирі Шибаєвих теж закрапало зі стелі. Їхній будинок, споруджений за сумнозвісною «гнучкою» системою. Від снігу й дощів протік дах, одна стіна почорніла від вологи. Подружжя велику надію покладають на планове відселення у зв’язку з аварійним станом будинку у... 2010 році.
Проте це не заважає їм радіти власним дітям, цінувати кожен день, поки вони разом, і берегти секрети свого родинного щастя.
— Буває, мчу додому, знаю, що вони чекають на мене, — ділиться Валентин Васильович. — І ніяк не передати словами те, що відчуваю, обіймаючи своїх дітей. Хіба я сподівався на таке щастя в осінньому періоді мого життя?
По області пан Шибаєв не рекордсмен. Нещодавно в газетах з’явилися інтерв’ю з 70- і навіть 87-річним молодими татусями. Я спитала у голови сімейства, що це за тенденція у південному регіоні?
— Мабуть, південні дідусі-татусі — окремий розділ у геронтології. З усього видно, що нашим чоловікам нехитра справа завести дітей. Складніше — встигнути їх виховати і підняти на ноги. І про це я щодня молюся...