Гомосексуальне співтовариство України переживає певний культурний розквіт. Ряд досліджень останніх десятиліть, у тому числі й мовно доступного нам російського вченого Ігора Кона, доводять, що гомосексуальність — це повноцінний вид людського еротизму, і, ймовірно, в багатьох випадках вона є не набутою, а вродженою компонентою людської психіки. Інакше кажучи, природа продукує не тільки людей, покликаних любити представників протилежної статі (гетеросексуалів), а й людей, котрі закохуються в осіб своєї статі (гомосексуали).
Це не навіяна чи надумана форма еротизму. Гомосексуальність властива не тільки людям, а й тваринам (які не здатні «піддаватися моді»). Канадський учений Брюс Бейджміл, узагальнивши емпіричні дані, відзначив, що гомосексуальна поведінка спостережена, щонайменше, у 450 видів тварин. Нерідко це не ситуативні, а багаторічні союзи.
Міфи-уявлення про гомосексуальність як хворобу, психічну девіацію, збочення, характерні переважно для кримінальних прошарків суспільства, один по одному були спростовані в численних працях медиків, соціологів, психологів, сексологів тощо. А відтак, було знято основні причини, з яких треба переслідувати людей із гомосексуальною орієнтацією. Однак великий гетеросексуальний світ аж ніяк не збентежила відсутність причин для несприйняття геїв та лесбійок. Сьогодні соціологічні дослідження демонструють доволі високий показник гомофобії в Україні, хоча ситуація у нас вважається кращою, ніж у близьких пострадянських країнах.
Якщо узагальнювати, то негативно гомосексуальну спільноту сприймають від третини до половини опитуваних. Ті, хто стверджує толерантне ставлення до гомосексуалів, досить нестабільні у своїх преференціях. Так, результати опитування служби TNS Ukraine засвідчили: 42,6 відсотка опитуваних охоче погодилися, що геї та лесбійки в Україні повинні мати такі ж самі права як і інші громадяни. Однак уже на наступне запитання — чи повинні мати гомосексуали право реєструвати шлюб, як це роблять інші громадяни, — 40,3 відсотка тих самих респондентів відповіли заперечно. Таким чином, люди, у принципі потенційно згодні визнати свободи геїв та лесбійок, не можуть прийняти предметного вияву цих свобод.
Є й позитивна динаміка: в опитуваннях останніх років простежується стабільно високий показник тих, хто не визначився. Наприклад, служба «Социс-Геллап» запропонувала респондентам відповісти на запитання: «Чи ви згодні, що клуби і об’єднання сексменшин мають бути заборонені?». 37 відсотків відповіли, що згодні, 21 відсоток — не згодні, а ось не визначилися аж 44 відсотки. Це, радше, свідчить про переформування думки, коли в зону вагань потрапляють люди, які раніше мали однозначну позицію (і навряд чи вона була позитивна). Слід гадати, що освітня робота найближчого часу зможе вплинути на формування громадської думки.
Деякий логічний парадокс демонструють регіональні показники опитувань. Толерація гомосексуального світу є ознакою ліберальності суспільства. Захід України зазвичай вважається регіоном із проєвропейськими цінностями, демократичними традиціями. Однак, як свідчать опитування і дослідження, саме Західна Україна найбільше не готова до визнання прав і свобод геїв та лесбіянок. Напівживий сайтик гомосексуалів Львова нещодавно радісно повідомив, що в «Ляльці» (модному нічному клубі) відбулася дискотека для геїв та лесбійок і що нарешті їх зібралося рекордно багато — аж 50, і, уявіть собі, цього разу їх не побили. Скінхеди, які зібралися біля клубу, розійшлися після перемовин із працівниками клубу.
У Східній Україні ситуація трохи інакша. Перші громадські організації для геїв і лесбіянок десять років тому почали з’являтися саме тут — у Луганську, Запоріжжі, Маріуполі. В Інтернеті повноцінно фукціонують сайти гомосексуальних спільнот багатьох міст Східної України.
Відносне послаблення зовнішнього тиску з боку великого суспільства і, що найважливіше, виведення гомосексуальності з-під кримінального переслідування (Україна однією з перших серед країн колишнього СРСР змінила своє законодавство у цьому напрямі) сприяли організаційному оформленню гей- і лесбрухів. Кілька організацій в Україні (інформаційно-освітній центр «Жіноча Мережа», Центр для геїв та лесбійок «Наш світ»), поява кількох періодичних видань для геїв та лесбійок (журнал «Один з нас», газета «Gay.ua», численні інтернет-сайти), а також клубів дозволяють спільноті організаційно структуруватись і діяти у багатьох напрямах — дослідницькому, освітньому, правовому, психологічно-адаптативному. Так, ІОЦ «Жіноча Мережа» вже кілька років організовує літні табори для лесбіянок, де вони проходять тренінги з адаптації й формування власної ідентичності, і виходить це в них дуже весело (див. фото з таборів).
Я свідомо уникаю терміна «сексменшини». Однозначно говорити про більшість і меншість нині воліють дуже обережно. Відразу скажу — офіційної статистики про відсоток гомосексуалів в українському суспільстві немає. І навряд чи може бути якась одна цифра, що відбила б якийсь справжній стан справ. Бо не існує справжнього стану справ у такому вигляді, як ми його зазвичай розуміємо. Сьогодні спостерігається відмова від спрощеного поділу людей на сексуальні більшість і меншість (як і на дві та навіть три статеві групи). З певного часу запроваджене поняття гомоеротизму виводить саме кількісну більшість зі зручної правильної ніші «більшості». Гомоеротизм, вважають дослідники, проявляється відповідними снами, мимовільною симпатією до осіб своєї статі, тривалою міцною дружбою між жінками або між чоловіками (це може також бути компонентою «справжньої чоловічої дружби»). А відтак чіткий розподіл на більшість і меншість, на традиційну і нетрадиційну орієнтацію вже не видається таким однозначним.
Дедалі частіше в обіг входить абревіатура ЧСЧ, що означає «чоловіки, які мають секс із чоловіками». В такому формулюванні перестають розмежовуватися геї і просто шукачі екзотики. Ця абревіатура дозволяє також уникнути стереотипних характеристик, смакового сприйняття, вивести тему на рівень предметної, а не оцінкової розмови. 17 січня, скажімо, в Києві відбувся «круглий стіл» за результатами моніторингу поведінки чоловіків, які мають секс із чоловіками.
Моніторинг здійснював Центр соціальних експертиз Інституту соціології НАН України на замовлення Міжнародного благодійного фонду «Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІДу в Україні» в рамках реалізації програми «Подолання епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні», підтриманої Глобальним фондом для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. Для України це перше масштабне системне соціологічне вивчення спільноти людей, які практикують таку поведінку. Було опитано 886 чоловіків у семи великих містах України — Київ, Львів, Одеса. Миколаїв, Харків, Донецьк, Луганськ.
Безпосередньою метою моніторингу було виявити знання і особливості поведінки ЧСЧ у зв’язку з небезпекою зараження ВІЛ/СНІДом. Адже, незважаючи на розуміння небезпеки і шляхів передачі СНІДу, сьогодні ще цілком живучі уявлення про те, що ВІЛ може передатися через «укуси комах» та «поцілунок». Разом із тим, як показали результати опитування, при загалом високій контрацептивній культурі людей, що потрапили у вибірку, більша їх частина (76%) ніколи не використовують презерватив при оральному сексі, помилково вважаючи такий контакт цілком безпечним. Із 61 особи, які зізналися, що були інфіковані хворобами, котрі передаються статевим шляхом, тільки 33 припинили статеве життя. Три відсотки опитаних вказали свій ВІЛ-позитивний статус, однак багато респондентів відмовлялися повідомити свій ВІЛ-статус.
Анкета була побудована в такий спосіб, що паралельно було встановлено цілу низку невідомих дотепер показників вікового, сімейного, соціального та майнового стану представників цієї групи. Скажімо, шість відсотків опитаних живуть гомосексуальними парами. 62 відсотки ніколи не були одружені, 11 були одружені на момент анкетування, а 15 відсотків — розлучені. П’ята частина опитаних має одного-трьох дітей, причому відсоток ЧСЧ, що мають дітей, найбільший в Донецьку і найнижчий в Києві.
Разом із тим постала й низка нових питань. Скажімо, чотири відсотки опитаних ЧСЧ самі себе ідентифікували як гетеросексуали. В питаннях, «хто вам подобається», частина респондентів вибрала відповідь — «в сексі приваблюють винятково жінки» — 1%. Не до кінця зрозумілими є мотивації і причини, чому частина гетеросексуального населення системно звертається до сексу з представниками своєї статі. 1% опитаних мали труднощі з ідентифікацією себе за показником сексуальної орієнтації.
Гомосексуальність — феномен психологічний, виражений еротичним потягом до осіб своєї статі. Його часто плутають із соціальною статтю, гендером. Інколи соціальна поведінка людини не повністю відповідає соціальним стереотипам. Але фемінні чоловіки та маскулінні жінки необов’язково є гомосексуалами. Проблеми лесбіянок і геїв можуть розглядатися в контексті гендерних проблем. Але це не означає, що всі феміністки — лесбійки.
Загалом прихід жінок у бізнес та політику вимагав набуття деяких чоловічих рис характеру. Все почалося понад сто років тому — з простого запозичення феміністками чоловічого одягу. Сьогодні бізнес-леді має володіти рядом чоловічих рис (сильна воля, впевненість, рішучість) і відмовитися від жіночих «штучок» (кокетства, манірності тощо).
Зрештою, у прагматичному світі можна зрозуміти появу сильних жінок із сильною маскулінною компонентою в характері і серйозними кар’єрними прагненнями. Значно важче пояснити феномен фемінізації чоловіків. Загадка тим складніша, що використання фемінних компонентів в одязі зовсім не пов’язане в них зі зміною життєвих установок і аж ніяк — із сексуальною орієнтацією.
Мода останніх трьох-чотирьох років неприховано пропонує жіночі деталі в чоловічому одязі: замість сорочок нав’язуються блузи, одяг оздоблений жіночими квітчастими візерунками, зборки. Давнішній молодіжний стиль унісекс, що передбачав хлопчачість дівчаток і хлопчачість хлопців (футболка, джинси, кросовки), згодом набув іншого вияву — хлопці дбайливо укладали волосся, кокетливо підфарбовували очі та губи (це також називалося унісексом).
Вершиною цього чоловічого креативу є, мабуть, поява метросексуалів. У англійську слово «метросексуал» (metrosexual) увійшло лише кілька років тому. Отож у Києві мода ще не набула сильного розмаху, хоч ознаки її можна простежити в смаках та манерах деяких публічних політиків. Метросексуал — цілковито новий тип чоловіка, який виник і формується практично в нас на очах. Метросексуали — мешканці великих міст, із тонким художнім чуттям і естетичним сприйняттям довкілля. Вони витрачають багато часу, грошей і зусиль для догляду за зовнішністю, роблять манікюри й педикюри, доглядають за шкірою, волоссям. Вони завсідники косметичних салонів, фітнес-центрів, нічних клубів, полюбляють шопінги, розуміються на моді, стилі та модельєрах. В особливо рафінованих випадках можуть звертатися до декоративної косметики (правда, чоловічих ліній відомих фірм). І це ще не все. Імениті модельєри вже почали створювати для метросексуалів спеціальний одяг. Жан-Поль Готьє в колекції одягу на весну-літо 2004 року запропонував для чоловічої колекції чоловічі джинсові спідниці, фартухи, які одягаються поверх штанів, а також сукні в горошок, які треба носити поверх жилетки.
Хоч метросексуали мають витончений смак, вишукані манери і одяг (тобто риси, які зазвичай асоціюються з поведінкою геїв), вони цікавляться жінками. При тому, що, схоже, незабаром почнуть носити жіночі сукні — споконвічна ознака трансвеститів, — вони звичайні гетеросексуальні чоловіки.
Такі події, певна річ, впливають на сприйняття гомосексуальної комюніті. На тлі деяких модерних віянь смаки геїв і лесбійок можуть видаватися дуже звичайними, традиційними й навіть консервативними.