Чому люди одружуються? Якщо перша відповідь, яка спала вам на думку, — «бо кохають одне одного», то ви наївний романтик і невиправний оптиміст. Найчастіше спонукальними причинами виступають зовсім інші міркування. Іноді усвідомлені, іноді — ні. І щоб уникнути багатьох розчарувань у майбутньому, корисно поставити собі запитання: навіщо мені це потрібно?
Уявіть собі, що перед вами річка. Які причини можуть змусити вас увійти у воду? Найрізноманітніші: погода спекотна, і ви прагнете більш комфортного стану; вам просто хочеться спробувати — холодна вода чи ні; ви бачите, що всі з задоволенням шугають у воду, і ви робите те саме за прикладом інших; вас вабить протилежний берег, а потрапити туди можна, лише перепливши річку, або ж ви просто любите плавати і не уявляєте свого життя без купання. І пояснення: «Мені просто захотілося» — не проходить. На все є свої причини.
Не вдаючись у тонкощі й не намагаючись розділити кохання і закоханість та статевий потяг до конкретної особи, деякі психологи відводять на всі ці варіанти не більше 10% усіх укладених шлюбів. Далеко не кожний усвідомлює, що його рішення одружитися або вийти заміж продиктоване прихованими мотивами. Звичайно, найчастіше це комплекс найрізноманітніших причин, але все-таки якась із них головна. Ми розглянемо лише найтиповіші.
Дуже часто молоді люди одружуються з досить банальної причини: так роблять усі. Соціальні стереотипи чинять на нас дуже сильний вплив. І навіть якщо не хочеться, не час, не дозрів, «громадська думка» в особі батьків, друзів, колег, знайомих і незнайомих дуже тисне на людину. І вона розуміє: час. Квапливо роззирається, шукаючи підходящу кандидатуру; на комусь зупиняє свій погляд (часто на тому, хто завжди на очах або під рукою); прикидає, що когось кращого вона навряд чи знайде; недовго вагається, намагаючись визначити, це ще симпатія чи вже кохання. А потім рішуче одружується з відчуттям полегшення: тепер я — «як усі». Прогноз у цьому випадку досить сприятливий, особливо якщо мотивація партнерів збігається. Адже більшості з тих, хто керується соціальними стереотипами, властиве відчуття обов’язку і відповідальності. Тому й у шлюбі така людина дотримуватиметься основних стереотипів: бути захисником інтересів сім’ї та годувальником або ж хорошою господинею і турботливою дружиною. Проте іноді бажання «бути як усі» може мати дещо інфантильний характер. Особливо це стосується молоденьких дівчат, які, надивившись на весілля подруг і родичок, теж хочуть побути нареченою, королевою балу, принцесою. Вони прагнуть не шлюбу, а весілля, особливо не переймаючись майбутнім сімейним життям. Прогноз у цьому випадку туманний. Усе залежить від здатності кожної окремо взятої «ляльки-нареченої» швидко стати дорослою та від того, чи вистачить у її чоловіка терпіння цього дочекатися.
Досить часто люди одружуються, щоб мати комфортніші умови життя. Буває, що в основі бажання одружитися або вийти заміж лежить потреба в турботі і душевному теплі. У чоловіків, утім, іноді це просто бажання, щоб його обслуговували, а в жінок — щоб у домі був хазяїн і годувальник. Прогноз такого шлюбу непоганий: мета досить чітка, свідомість, не затьмарена романтичними ілюзіями, дозволяє тверезо оцінювати шукані якості кандидата. До цієї ж самої категорії можна зарахувати і прагнення до впорядкованого сексу. Дуже поширена за радянських часів причина (тоді проблема «з ким і де» стояла гостріше) знову стала набувати актуальності й у наші дні, коли примара СНІДу багатьох стимулює до моногамних стосунків. Сюди ж можна зарахувати й шлюб із матеріальних міркувань, і заміжжя за іноземця в надії на красиве життя. Про перспективи таких шлюбів написано чимало: вони можуть бути як дуже вдалими, так і драматичними.
Не менш поширеною причиною укладання шлюбу може бути прямо протилежний варіант — бажання про когось піклуватися, яке більше властиве жінкам. Іноді цей інстинкт настільки сильний, що спонукає жінку виходити заміж за каліку або вдівця з кількома дітьми. (Сурогатні варіанти — це заведення цілої купи собак чи котів.) Зрозуміло, що у випадку, коли свої долі об’єднують той, хто шукає піклування, і той, хто відчуває потребу його дарувати, шлюб може бути дуже вдалим.
Буває, що одруження — це своєрідна втеча від самотності. У такому разі надмета дуже примітивна: щоб хтось був поруч. Природно, що низький рівень вимог у цьому випадку задовольняється досить легко: «когось» знайти набагато простіше, ніж гідного партнера. Ось тільки жити з ним буде, найімовірніше, не дуже весело.
До розряду прихованої мотивації взяття шлюбу належить і бажання вирватися з рідного гнізда. На перший погляд, може здатися, що це закономірний етап дорослішання і становлення особистості, прагнення до самостійності й до того, щоб жити за своїми законами. Проте не можна використовувати одруження чи заміжжя як спосіб для досягнення якихось побічних цілей, оскільки шлюб є метою сам по собі. І якщо його використовують не як мету, а як засіб, прогноз дуже несприятливий.
Найчастіше нездоланне бажання залишити рідний дім продиктоване складною сімейною обстановкою, деспотизмом батьків або їхньою схильністю до тотального контролю. У цьому випадку можна говорити про «невротичний» шлюб, одна з особливостей якого — небезпека, що чоловік чи дружина матимуть саме ті риси батьків, від яких довелося тікати. Саме так дівчина, яка досить натерпілася від алкоголіка-батька, вибирає собі питущого чоловіка. Буває варіант і «від протилежного». У такому разі вибір падає на абсолютно непитущого, що й стає вирішальним чинником, без урахування інших, іноді не найкращих рис (часто трапляється, коли, рятуючись від питущого батька, дівчина стає дружиною наркомана). Так само юнак, який іде від владної матері, дуже швидко потрапляє під каблук своєї дружини. Або ж вибирає собі тиху, на перший погляд, покірну жінку, а отримати може, приміром, хитру інтриганку. Аналогічні небезпеки чатують на тих, для кого шлюб — це не серйозний, продуманий крок, а панічна втеча від несприятливих обставин.
Нерідко буває й так, що шлюб людині потрібен для самоствердження. Прогноз при цьому не найкращий, тому що й у даному випадку укладання сімейного союзу є засобом досягнення досить егоїстичних цілей одним із партнерів. Так, багато хто, наприклад, одружується, аби щось комусь довести: батькам, що він досить дорослий, своєму попередньому партнерові, що він не страждає від того, що його залишили. Такими можуть бути й пізні нерівні шлюби, продиктовані бажанням продовжити свою молодість: чоловік доводить, що він ще «ого-го», а жінка — що вона «ще хоч куди». До цієї ж категорії належить і одруження як спосіб позбутися комплексів, довести іншим — але передусім самому собі! — що він може бути коханим і бажаним. При цьому для людини не особливо важлива відсутність у серці почуття до свого партнера. Багато хто прагне почуватися об’єктом кохання, захоплення і навіть поклоніння. Їм необхідні нескінченні докази віри у їхню неординарність і винятковість, що часто властиве, наприклад, «професіональним красуням» або «невизнаним геніям». Дуже тяжкий варіант, якщо партнер схильний самостверджуватися за рахунок іншого. Та це вже з розряду патологічних шлюбів: людина із садистськими схильностями шукає свою жертву. Або ж потенційна жертва шукає свого ката (ми не маємо на увазі неодмінну наявність сексуальних відхилень: у ліжку все може бути доволі традиційно).
І, поза всякими сумнівами, люди одружуються, тому що їх вабить всепереможний інстинкт продовження роду, з якого, можливо, і слід було починати.
А як же кохання? Воно існує! Можна, звичайно, розглядати це почуття як синтез багатьох складових, у яких інстинкти і приховані мотиви відіграють не останню роль. Проте, хоч би там що казали психологи, які схильні препарувати людську душу, у коханні завжди присутній елемент ірраціонального, який ніколи не буде розгаданий. Хоча не можна не погодитися з тим, що подружня любов — це важка щоденна праця. Праця передусім безкорислива й далеко не завжди оцінена.
Чи залежить міцність шлюбу від причин, з яких люди його укладають? Значною мірою. Можна навіть на основі аналізу мотивів, з яких укладається конкретний шлюб, намагатися прогнозувати його майбутнє. Та це заняття досить невдячне. Адже можна шукати в сімейному союзі одне, а знайти зовсім інше, значно цінніше для спільного життя. І нерідко буває так, що шлюб, який укладається не з найвищих спонукань, переростає потім у міцний союз; легковажна закоханість переростає в кохання; примітивний матеріальний розрахунок замінюється глибокою прихильністю. Тому що, на щастя, людина здатна дорослішати, змінюватися, кращати. А почуття здатні зароджуватися навіть на найбільш неродючому грунті. Людська душа — це цілий всесвіт, що живе за своїми законами, які з наукової точки зору почали вивчати майже сотню років тому. І все-таки шлюб — це серйозний крок, від якого залежить доля не лише тих, хто його бере, а й їхніх майбутніх дітей.