UA / RU
Підтримати ZN.ua

Однокласники і однокласниці: хто ким більше незадоволений?

В одній із київських шкіл спеціально для DT.UA було проведено експрес-опитування серед учнів 15—17 років на тему стосунків між однокласниками і однокласницями.

Автор: Вікторія Сорокопуд

В одній із київських шкіл спеціально для DT.UA було проведено експрес-опитування серед учнів 15-17 років на тему стосунків між однокласниками і однокласницями. Його результати, чесно кажучи, виявилися досить несподіваними. Пам’ятаючи, як непросто складаються стосунки в шкільному середовищі, скільки там насаджується комплексів та стереотипів, ми вирішили запитати у хлопців та дівчат, як вони самі оцінюють формат їхнього спілкування. Серед відповідей найнесподіванішими виявилися ті, котрі стосувалися традиції роздільного навчання, характерної для царської Росії. Усі хлопці (їх серед 49 респондентів виявилося 22) висловилися проти. Понад те, пояснювали свою відповідь вони, по суті, однаково: «Без дівчат не було б стимулу навчатися. До школи не хотілося б іти. Клас був би з поганою дисципліною».

Дивно, але так писали ті, ким більшість однокласниць (15 із 27), м’яко кажучи, незадоволена. «Вони нерозумні й недосить розвинені. Хотілося б більше поваги до себе», «...не бачать різниці між дівчатами й хлопцями, грубіянять, матюкаються, недоречно жартують»; «...у них немає культури і поваги. Вони поводяться як діти. Самі матюки і насмішки»; «той рівень, що в них є, не відповідає дорослому», «багато хлопчиків мого віку балуються, їхні жарти є прямим приниженням. Вони маленькі, треба бути дорослішими»; «найчастіше ці хлопці ставлять себе вище за нас і відкрито це демонструють. Хотілося б, щоб ці люди усвідомили, що вони нічим не кращі, а може, навіть гірші». Дівчатка казали, що хлопчикам їхнього класу бракує вихованості, пристойних манер, серйозності, культури поведінки, поступливості, вміння підтримати, сміливості брати на себе відповідальність, словникового запасу, вміння слухати, чесності, врівноваженості, мужності. Лише чотири школярки написали, що їх влаштовує все, - і це, чесно кажучи, на тлі загальної інформації виглядає аномально.

Чому ми прагнули отримати відповіді на ці та інші запитання? Вже давно настав час спуститися з небес і переглянути всі навчальні форми, отримані нами у спадок від совдепії. Сьогодні стало нормою розмірковувати про те, хто такий справжній чоловік, і чому його в нашому суспільстві шукають удень зі свічкою; хто такий хороший батько, і чому справжня модель батьківства в Україні вважається втраченою. Виявляється, щоб відповісти на ці запитання, не треба хапатися за Другу світову війну. Потрібно просто подивитися на середньоосвітні форми.

Скажу тобі як «боєць бійцю»...

Кажуть, у системі шкільної освіти хлопчики нічим не відрізняються від дівчаток, а дівчатка - від хлопчиків. Це підміна цінностей №1. Психологи вже написали тонни праць про те, що, по-перше, дівчата і хлопчики абсолютно по-різному беруть участь у процесі навчання, а по-друге, психологічний вік хлопчиків від психологічного віку дівчаток дуже відстає. А це означає, що зі шкільної лави хлопчики, які, згідно зі своєю природою, покликані дівчаток оберігати, - сприймають їх як конкурентів у навчанні. А конкурент для будь-якого чоловіка - завжди супротивник. Незалежно від того, у що той вдягнений, до супротивника застосовують усі способи боротьби - і психоемоційні, і фізичні. Сама система тут підкидає дров у вогонь: найкращими в ній можуть бути лише ті, хто досяг успіхів у навчанні. І не треба проводити дослідження, щоб сказати: більшість золотих і срібних медалей у школі завжди належала і продовжує належати дівчаткам. Звідки у вихованого в такій системі чоловіка може з’явитися розуміння того, що про жінку слід піклуватися, що жінку потрібно від чогось захищати, якщо впродовж 11 років він бачив її перевагу й зазнавав поразок? До того ж, хто впродовж усіх цих років його працю здебільшого оцінював? Альбіна Степанівна, Марія Миколаївна, Ніна Костянтинівна та інші жінки. Чи так просто після всього цього залишатися або стати лицарем, героєм?

Ми запитали в юнаків, яких властивостей і рис бракує дівчаткам їхнього класу. Побажання шикувалися переважно за принципом «скажу тобі як боєць бійцю». Хлопці писали, що їхнім однокласницям бракує ентузіазму, сміливості, вміння за себе постояти, дисципліни, відкритості, відвертості, товариськості, розуму, поваги до однокласників. Утім, навіть навпроти цього запитання деякі юнаки примудрилися ставити прочерк, а також писати «всього вистачає» або «не знаю, бо ми не спілкуємося». І якщо 15 дівчат із 27 сказали, що їм не подобається формат спілкування, який існує між однокласниками та ними, то з 22 хлопців «незадоволених» однокласницями виявилося тільки п’ятеро. Ми попросили пояснити своє «ні», - з п’яти юнаків це заледве зробило двоє. Один написав «із дівчатами не можна зав’язати розмову», а другий сказав: «Вони кумарять. Треба, щоб вони стали дорослішими та добрішими».

«З вовками жити - по-вовчому вити»?

Щоб прокоментувати, а десь - і пояснити відповіді дівчат і хлопців, ми звернулися до шкільного психолога Володимира ЛИСЮКА, який організував це опитування. «Я не згоден із вами в тому, що рівень спілкування, який був між однокласниками й однокласницями ще десять років тому, залишився незмінним, - каже він. - Тепер хлопчаки стали жорстокішими. У них з’явилося більше хамства, вони можуть грубо відповісти, «послати». Причому багато хто з них вважає, що це нормально. А дівчатка вже звикли до такого ставлення, тому, відповідаючи на запитання, як вони реагують, коли однокласники завдають їм душевного болю, багато їх написали «я промовчу й забуду» або «просто включу ігнор». Що ж до самих хлопчаків, вони грубіянять і лаються матом теж не просто так. Це відбувається тому, що в хлопця або маленький словниковий запас, який не дозволяє йому проявити і висловити себе повною мірою, або занижена самооцінка. Крім того, якщо вдома хтось верховодить над ним, у школі він намагатиметься верховодити над іншими. А ось для дівчаток жорстокість і мат - це, практично, завжди захисна реакція. «З вовками жити - по-вовчому вити». Цей принцип спрацьовує тоді, коли дівчаткам дуже допечуть або коли хлопчаки, на їхню думку, не розуміють по-іншому.

Що ж до поставленого вами запитання про роздільне навчання, - з одного боку, хлопці й дівчата при такому підході справді відчувають різницю, яка існує між ними, а з іншого - саме спільне навчання допомагає їм пізнавати одне одного. Погляньте, як вони написали: «...тепер інший час, і я вважаю спілкування з протилежною статтю невід’ємною частиною мого життя. Крім дівчат-подруг, у мене багато друзів чоловічої статі»; «роздільне навчання зведе бар’єр, який ще більше ускладнить спілкування»; «без дівчат було б не так весело, була б інша атмосфера» і т.п. Хоча була одна й досить нестандартна відповідь. У ній дівчина написала, що хлопчаки в школі - це не хлопці, це однокласники. Що хлопець, із яким знайомишся на тусовці, у друзів, - це зовсім інше. Певною мірою це справді так. І хлопчики, і дівчатка приходять до школи навчатися, а це означає, що кожен однокласник є, по суті, конкурентом. Але на тусовці стосунки вибудовуються зовсім інакше. Тому можливо, що жорстокість і хамство теперішніх хлопчаків, з одного боку, - невміла спроба самоутвердитися, привернути до себе жіночу увагу, а з іншого - продиктовані бажанням перемогти в навчанні. Зрозуміло, що при такому підході дівчатка не тільки закриватимуться, а й відверто їх ігноруватимуть... Недавно в нашій початковій школі один із молодших школярів сильно впав, але його однокласники в цей момент не прийшли йому на допомогу. Вони просто стояли й дивилися. Як ви гадаєте, чому?

- Не знаю...

- Можна сказати, що діти проявляють жорстокість. Але коли ми почали цю ситуацію розбирати, з’ясувалося: вони просто не знали, що робити. І коли десь через два-три дні схожа ситуація повторилася з іншою дитиною, кілька дітей відразу ж підбігли до неї, підняли. У старших класах відбувається те ж саме. Психологічний вік хлопчиків від психологічного віку дівчаток завжди відстає. Дуже часто хлопчаки просто не знають, що сказати, як вчинити, що потрібно, а чого не потрібно робити в тій чи іншій ситуації».

«Промовчу й забуду»?

«І хлопчики, і дівчатка приходять до школи навчатися...» - про цей міф теж є що розповісти. По знання до школи сьогодні приходять лише учні початкової школи. У середній та старшій школі такої мотивації вже немає. Там із десяти хлопців тільки один чи два скажуть, що їм цікаве навчання. І не треба думати, що розпочався інволюційний процес. Просто сама шкільна система вже давно застаріла. Замість того, щоб мотивувати учнів на пошук нестандартних рішень, привчати їх думати, аналізувати й порівнювати, їх навчають переписувати, переказувати і пережовувати чуже. Нагадаємо, що ще в 60-х роках минулого століття соціолог Харрієт Цукерман провела анкетування нобелівських лауреатів США, щоб виявити чинники, які вплинули на їхній розвиток. З’ясувалося, що 69% усіх майбутніх лауреатів вибирали собі таких учителів, які згодом отримували Нобелівську премію. І найціннішим, що характеризувало цих людей, були не знання, а вміння нестандартно мислити, нетривіально розмірковувати. Це те, чого не знайти у середньостатистичній українській школі. Сьогодні мотивації навчання заради навчання вже немає. І не випадково всі респонденти чоловічої статі написали, що в них не було б стимулу відвідувати школу без дівчаток.

У процесі експрес-опитування ми спробували вияснити й ситуацію з рівнем душевної відкритості, зрозуміти, чи є вона в «класному середовищі». У відповідях на запитання «Коли однокласники протилежної статі завдають вам душевного болю, як ви реагуєте?» учні писали: «зі мною такого ніколи не траплялося» (шість осіб); «погано» (три); «просто не спілкуюся з ними», «я не звертаю уваги на образи»; «спокійно» (дві); «я не звертаю на них уваги, коли вони лаються, - вони хочуть бути правильними»; «ніяк, просто стримую свої емоції»; «ставлю в ігнор»; «я не ображаюся на них, тому що знаю - колись вони підійдуть і перепросять...» Треба сказати, відповіді певної частини дівчат від чоловічих «стандартів» недалеко відійшли: «намагаюся не звертати уваги й вибачити. Адже вони не навмисне» (чотири); «ображаюся, але недовго» (дві); «такого ще не було» (шість); «промовчу й забуду»; «не вважаю, що кривди від мужиків треба брати близько до серця»; «зводжу все на жарт. Це мій спосіб захисту. Не люблю скаржитися і втішати себе»; «інколи це боляче, я можу піти нічого не сказавши. Але хлопці можуть робити це й жартома, - тоді я не звертаю уваги»; «відповідаю із сарказмом і насмішками, - вони на це заслуговують». Утім, серед відповідей дівчат траплялися й такі, які можна зарахувати до обнадійливих: «через дрібниці я не ображаюся, але коли щось серйозне - поясню, що він неправильно повівся, хай думає. Попросить вибачення - вибачу, ні - не спілкуватимуся»; «будь-які проблеми можна вирішити розмовою і пояснити, що він недостойно повівся»; «я замикаюся в собі, довго думаю над цією ситуацією, шукаю відповідь на те, у чому винна особисто я, намагаюся в собі щось змінити»; «душевного болю мені може завдати лише кохана й рідна людина, а хлопці з класу роблять тільки те, що від них відвертає»; «у мене відразу ж постає запитання - і хто їх тільки виховував?!»

Ось вам і пояснення того, чому кожен другий шлюб в Україні сьогодні розпадається, не проіснувавши і трьох років. Якщо впродовж 11 років більшість дівчаток відшліфовують деструктивний принцип «промовчу й забуду», а хлопчаки, судячи з усього, взагалі не знають, як у тих чи інших випадках чинити, - щасливої сім’ї без роботи над собою в таких молодих людей не буде. І, можливо, в рамках освітньої системи учням потрібно розповідати і про відмінності, які є між чоловічою та жіночою природою.