ОДІССЕЯ КРЕЙСЕРА «ВАРЯГ»

Руднєв на вельботі пішов у порт, зв’язався з російським консулом й одержав необхідні документи. Потім на шлюпках перевезли спеціальну охорону, яка прибула на борту крейсера. Наступного дня командир «Варяга» робив візити ввічливості, і командир японського крейсера, посміхаючись і розсипаючись компліментами з приводу нового російського крейсера, клятвено запевняв свого російського колегу, що Японія та її імператор, котрі завжди дружньо ставилися до Російської імперії, не збираються порушувати рівноваги в регіоні. 24 грудня «Варяг» повернувся в Порт-Apтур. Руднєв направився до віце-адмірала Старка і доповів про виконану роботу. Екіпаж «Варяга» уже готувався зустрічати новий, 1904 рік: підготували невеликий концерт для команди, придбали ялинки для кают-компанії, але...

Уранці 27 грудня 1904 року до борта крейсера підійшов штабний катер. «Екстрений наказ адмірала!» — прокричав офіцер, який перебував у ньому. Подали трап. Піднявшись на борт, штабний офіцер пройшов до командира і вручив засургучений пакет. Руднєв його розкрив. Віце-адмірал Старк наказував: о 12.00 28 грудня знятися з якоря, слідувати разом із канонерським човном «Кореец» у Чемульпо, змінити на стаціонарі крейсер «Боярин» і канчовен «Гіляк» і перейти в розпорядження російського консула в Кореї, забезпечивши безпеку російської місії в Сеулі. Старк також попереджав — із японцями триматися в рамках міжнародних відносин і уникати провокацій.

28 грудня 1903 року «Варяг» знявся з якоря і пішов у Чемульпо, 29-го він прибув у гавань. А наступного дня Руднєв одержав від консула із Сеула пакет, у якому повідомлялося, що, за агентурними даними російської розвідки, броненосна ескадра крейсерів японського флоту під командуванням контр-адмірала Уріу вийшла у відкрите море і тримає курс на Чемульпо. Того ж дня із порту вийшла канонерка «Гіляк», а 5 січня 1904 року прийшов канонерський човен «Кореец» під командуванням капітана ІІ рангу Григорія Павловича Бєляєва, котрий поступив під командування командира «Варяга».

24 січня стало відомо про розрив дипломатичних відносин між Японією та Росією. Вважаючи, що в такій ситуації, маючи в морі японську бригаду крейсерів контр-адмірала Уріу, тримати в Чемульпо сучасний крейсер немає рації, Руднєв вирішив відправити «Кореец» у Порт-Артур і просити Старка дозволити «Варягу» повернутися на базу.

Уранці 26 січня «Кореец» почав виходити у відкрите море, але шлях перерізали крейсери й есмінці бригади Уріу, і канонерка повернулася. Руднєв зрозумів, що залишився один вихід — прориватися в Порт-Артур, бо наміри японців були зрозумілі: вони вирішили змусити російські судна до здачі. О пів на п’яту опівдні «Кореец» кинув якір за кормою «Варяга», а слідом за ним на рейд увійшли японські крейсери «Наніва», «Чіодо» і «Акасі». Чотири японські міноносці стали навпроти «Варяга» і «Корейця» і віддали якорі. Всі японські судна направили свої гармати й торпедні апарати на російські кораблі. На «Варягу» та «Корейці» пробили бойову тривогу. Руднєв сів у катер, направився до старшого на рейді, командира британського крейсера «Тальбот», капітана I рангу Бейлі і заявив протест, не знаючи про те, що 1902 року Англія з Японією уклали між собою таємну військову угоду. Бейлі прийняв Руднєва й обіцяв зв’язатися з Уріу, щоб розв’язати конфлікт мирним шляхом.

Контр-адмірал Уріу та капітан I рангу Бейлі зустрілися. Японський адмірал повідомив британцю, що висаджує десант у Чемульпо, на що Бейлі відповів, що його це не стосується. Після цього британець відвідав «Варяг», і з розмови Руднєв зрозумів, що коли й доведеться битися, то не на рейді, бо ніхто з іноземних командирів цього не хоче.

Ніч пройшла в очікуванні атаки японців.

Уранці, 27 січня, японські судна, висадивши десант, пішли з рейду, залишивши лише крейсер «Чіодо». Тієї ж ночі головні сили японського флоту під командуванням адмірала Того атакували російські кораблі, що безпечно стояли на зовнішньому рейді Порт-Артура, завдавши ушкодження броненосцям «Цесаревич», «Ретвізан» і броненосному крейсеру «Паллада».

Двоє проти чотирнадцяти

Настав ранок 27 січня 1904 року. У Центральному державному архіві Військово-морського флоту Росії, у фонді 870, справи №30584 зберігся вахтовий журнал крейсера «Варяг». Тож можна з високою мірою достовірності простежити за нерівним боєм, який витримав Руднєв і його екіпаж.

Отже, хроніка того дня, що навічно ввійшов в історію російського військово-морського флоту, і не лише російського: в екіпажі «Варяга» було три чверті українців із Волинської губернії Російської імперії, тобто з України.

6.00 — Пробудження. Через півгодини — молитва і сніданок. У цей же час японський крейсер і два міноносці знялися з якоря і пішли. На 7.00 всі японські судна залишили рейд Чемульпо. На крейсері було шикування, піднято кормовий і стеньговий прапори, зроблено ранкове прибирання і розведено пару в казанах №№16, 17 і 18. Командир крейсера о 8.00 прийняв у себе капітана французького крейсера «Паскаль». Він повідомив Руднєву про те, що на крейсері «Тальбот» збирається нарада капітанів всіх іноземних суден.

9.30. Нараду відкрив Бейлі. У цей же час Руднєву вручили пакет, отриманий від російського консула Чемульпо Поляновського. У пакеті виявився ультиматум адмірала Уріу: «З огляду на існуючі в даний час ворожі дії між урядами Японії та Росії я шанобливо прошу Вас залишити порт Чемульпо із силами, що перебувають під Вашою командою, до полудня 27 січня (9 лютого) 1904 року. У противному разі я буду зобов’язаний відкрити проти Вас вогонь у порту. С.Уріу».

Руднєв підвівся і прочитав ультиматум уголос англійською, потім переклав французькою. Присутні мовчали. Потім капітан I рангу Бейлі відкликав в окрему каюту капітанів французького й італійського крейсерів. Їм сказав, що коли росіяни не залишать рейд, то до 16.00 британський, французький і італійський крейсери залишать Чемульпо. Обидва капітани мовчки погодилися. Після цього усі повернулися до Руднєва й оголосили йому рішення. Капітан I рангу Руднєв відповів, що вийде в море і битиметься з японцями, але просить колег провести «Варяг» і «Кореец» до виходу в море. Бейлі відповів: це неможливо, бо це порушення нейтралітету.

Руднєв підвівся. Він сказав французькою: «Отже, мій корабель — шматок м’яса, кинутий собакам? Ну що ж, мені нав’язають бій — прийму його. Здаватися я не збираюся, хоч би якою була велика японська ескадра». У каюті зависло незручне мовчання. Руднєв вийшов.

10.00. Командир повернувся на корабель. Він вирішив прориватися з гавані в море і там, давши бій, спробувати піти на північний захід у Порт-Артур. Однак Всеволод Руднєв не знав про наліт японців на Порт-Артур, про важкі ушкодження російських броненосців від японських торпед, — про це він дізнається з французьких газет уже на борту крейсера «Паскаль». А того, що артилерія «Варяга» практично безсила проти японської, бо снаряди непридатні для ураження противника, ні командир, ні його бойові товариші так ніколи і не дізналися.

10.15. «Командир зібрав офіцерів у кают-компанії, оголосив їм про початок військових дій і дав кожному відповідні інструкції. Офіцери одностайно прийняли рішення — у випадку невдачі підірватися, і в жодному разі не віддавати крейсер у руки супротивника. Згодом приготували в мінному льосі запальний патрон зі шнуром Бікфорда...» Вибух було доручено зробити ревізору крейсера, мічману Миколі Черниловському-Соколу. «Рішення йти на прорив і прийняти бій на рейді вважалося зручнішим: 1) вузький рейд не давав можливості маневрувати; 2) виконуючи прохання японського адмірала, була слабка надія, що японці випустять із рейду і зі шхер і дадуть бій у морі, що було краще, адже в шхерах доводилося йти певними курсами і, отже, не можна було б використовувати всі засоби нападу і захисту».

Отже, рішення було прийнято: необхідно всіма силами спробувати подолати вузькість рейду, вийти у відкрите море і там спробувати піти на північний захід, у бік Порт-Артура. Якби Руднєв знав про те, що Порт-Артур уже блоковано, то прориватися треба було на південний схід і, обійшовши Корейський півострів, рушити до Владивостока. Однак історія не має умовного способу.

10.40. Склянки пробили — «вино й обід».

11.00. Команда й оркестр вишикувалися на шканцях. Руднєв вийшов уперед і сказав: «Сьогодні одержав листа від японського адмірала про початок військових дій і пропозицію залишити рейд до полудня. Безумовно, ми йдемо на прорив і вступимо в бій з ескадрою, хоч би якою сильною вона була. Ніякого питання про здачу не може бути. Ми не здамо ні крейсер, ні самих себе, борючись до останньої можливості та краплі крові. Виконайте ваші обов’язки точно, спокійно, не кваплячись, особливо комендори, пам’ятаючи, що кожний снаряд має завдати шкоди супротивнику. У випадку пожежі гасити її без розголосу, даючи мені знати... Підемо сміливо в бій за віру, царя і Батьківщина, ура!» Над палубою крейсера тричі прокотилося могутнє «ура!» Мов луна прокотилося «ура!» і на «Корейце». Його чули на іноземних суднах, чули і японці, котрі вже захопили Чемульпо.

На «Корейце» служив вільнонайманим селянин із Київщини — кок Криштофенко. Командир «Корейца» капітан ІІ рангу Бєляєв запропонував йому зійти на берег, адже присяги Криштофенко не давав, і його участь у бої була не обов’язкова. Та кок відмовився залишити судно. Він відповів: «Вмирати, так усім разом, ваше високоблагородіє. Я битимусь разом із вами». Командир призначив кока піднощиком снарядів на кормову гармату.

11.10. Прозвучала команда: «Усі нагору, із якоря зніматися!» Через десять хвилин «Варяг» уже йшов повільним ходом повз англійський і італійський крейсери до виходу з рейду, маючи їх на лівому траверзі. «Кореец» йшов на лівому траверзі, прикриваючись потужним бортом крейсера, на якому було піднято всі прапори бойового розцвічування. Матроси й офіцери одягли чисту білизну, парадну форму та нагороди, судновий оркестр грав національний гімн. «На англійському й італійському крейсерах команди і варти нагорі проводжали криками «Ура!» На італійському крейсері грали наш гімн». Через п’ятнадцять хвилин пробили бойову тривогу. «Японська ескадра в числі шести крейсерів і восьми міноносців була розташована в строю пеленга від острова Іодолмі, до північного проїзду, прикриваючи обидва виходи в море». Супротивник був на південному заході, причому попереду стояли крейсери, а міноносці трималися за ними. «За відомостями з іноземних суден», до складу ескадри супротивника входили крейсери «Асама», «Наніва», «Така-хіхо», «Хіода», «Акаше» та «Нітака».

11.45. «Пролунав перший постріл із крейсера «Асама», ...слідом за яким уся японська ескадра відкрила вогонь». «Варяг» зробив пристрілювання кормовою гарматою, потім дав залп правим бортом бронебійними снарядами. Третім снарядом супротивника було зруйновано праве крило переднього містка, почалася пожежа в штурманській рубці і було перебито фок-ватр. Першими загинули молодший штурман, мічман граф Олексій Нірод і далекомірник, кількох чоловік було поранено. Вийшла з ладу далекомірна станція №I, що визначала відстань до супротивника для стрільби. Крейсер відповідав бронебійними, японські судна — шимозами. Японська ескадра накрила крейсер: було підбито гармату №6 і загинули всі комендори. Мічман Губонін був тяжко поранений, але продовжував командувати стрільбою, поки не впав. Почали горіти зарядні патрони з бездимним порохом, але комендори загасили пожежу. Було підбито дві гармати головного калібру і три — протимінної оборони. Наступний японський залп зруйнував бойовий грот-марс, знищив далекомірну станцію №2, підбив дві гармати малого калібру. Від вибуху, що проник крізь палубний люк, спалахнули матроські житлові помешкання, але їх швидко загасили. «Варяг» жив і продовжував йти вперед. Він вів артилерійську дуель із японським флагманом «Асама», намагаючись вивести його з ладу. Тим часом в атаку на крейсер пішов японський міноносець, але перший же залп із «Варяга» пустив його на дно. Незабаром відвернув і «Асама», і місце мателота зайняв «Такашико», але буквально за лічені хвилини в японський крейсер влучили три снаряди головного калібру. Густий чорний дим огорнув і крейсер «Нітака». Але інші японські судна засипали «Варяг» градом снарядів.

12.05. Крейсер пройшов траверс острова Іодолмі, — до відкритого моря було вже рукою подати, коли було перебито рульове управління. Другий снаряд розірвався біля фок-щогли: осколками, що влетіли в бойову рубку крізь прохід, було контужено в голову Руднєва, убито штаб-сурмача та барабанщика і тяжко поранено у спину стернового старшину Снєгірьова, легке поранення в руку дістав ординарець Руднєва квартирмейстер Чібісов. Таким чином крейсер втратив командування та управління, маневреність.

Без кашкета, у забрудненому кров’ю мундирі, командир вийшов із рубки і прокричав, перекриваючи шум бою: «Братики! Я живий. Цілься вірніше!» Однак відсутність маневру вирішила результат першого й останнього бою «Варяга» — Руднєв наказав йти назад на рейд і там підірвати крейсер, який, отримавши пробоїну в підводну частину лівого борта, почав давати лівий крен.

12.40. Японці, не бажаючи влучити своїми снарядами в іноземні судна, припинили вогонь. «Варяг», не доходячи до італійського крейсера, що стояв на рейді, зупинив машини і віддав якір. За годину бою крейсер випустив 1 105 снарядів, потопив міноносець і вивів із ладу три крейсери супротивника, але одержав такі ушкодження, що геть виключали можливість продовження бою. Тепер Руднєв мав знищити корабель і врятувати команду від полону.

13.35. Провівши нараду з офіцерами на верхній палубі, Руднєв на французькому катері вирушив до Бейлі, «де заявив, що має намір знищити крейсер за повною його непридатністю». Бейлі не заперечував. У цей час майже біля самого порту Чемульпо прогримів вибух: «Корейца» підкинуло в повітря, і, розколовшись на кілька частин, він швидко пішов під воду, а по рейду пішла сильна хвиля. Побачивши це, Бейлі попросив Руднєва не підривати «Варяг», а затопити його. Руднєв погодився і залишив британський корабель.

13.50. Командир повернувся на корабель і повідомив про рішення, прийняте ним і британським капітаном. Офіцери погодилися. До крейсера підійшли катери і шлюпки з іноземних суден. Спочатку на них повантажили поранених, потім матросів і офіцерів.

15.30. «Вся команда залишила крейсер. Старший і трюмний механіки ...відкрили клапани й кінгстони і теж залишили крейсер». На судні лишався командир і боцман, щоб пересвідчитися, що воно занурюється.

15.50. Командир і боцман перейшли на катер із «Паскаля», що очікував їх біля трапа. Руднєв ніс із собою корабельні документи, боцман — кормовий прапор крейсера, гюйс. Прапор на щоглі не спускали. Катер відійшов від борта. «Крейсер «Варяг» поступово наповнювався водою і продовжував кренитися на лівий борт. Кормова частина його була вже у воді.

16.10. «Крейсер «Варяг» занурився у воду, лігши зовсім на лівий борт». На цій фразі обірвався запис у вахтовому журналі корабля-героя.

Отже, Руднєв крейсер ворогу не здав, екіпаж у полон не потрапив. З 535 чоловік, що були до бою на кораблі, загинули 30, поранені 85 матросів, старшин і офіцерів. Близько ста моряків одержали незначні рани. Через два дні на тому місці, де затонув «Варяг», спливли ще два трупи трюмних матросів.

Коли Уріу дізнався, що команди «Варяга» та «Корейца» інтерновано на іноземних військових суднах, він зажадав їхньої видачі як військовополонених. Але, до честі італійського та французького командирів крейсерів, котрі «натисли» і на британця, — Уріу було навідріз відмовлено. Екіпажі іноземних крейсерів повністю були на боці російських моряків, а командири не хотіли викликати хвилювань на своїх кораблях. 24 матроси були розміщені в Чемульпо, у госпіталях Червоного Хреста. Того ж дня вісім із них померли. Наступного дня померли від ран ще двоє. Всіх їх поховали на християнському кладовищі Чемульпо, відспівував їх судновий священик, були присутні Руднєв, російський консул, командири іноземних крейсерів, був рушничний салют. Японці, котрі перебували в Чемульпо, поставилися до цього лояльно, адже японський імператор, вражений доблестю російських моряків, нагородив Руднєва заснованим 1890 року знаком військового ордена «Золотого Сокола» IV класу (орден мав сім класів). Контр-адмірал Уріу одержав такий же орден III класу, командир флагманського крейсера «Наніва», капітан I рангу Кенсуке — знак ордена V класу.

Японці постаралися «прикрасити» перемогу — газети повідомили про те, що весь екіпаж «Варяга» загинув. Іноземні газети, котрі вийшли 9 лютого 1904 року, надрукували, що на «Варягу» загинули 17 офіцерів і 456 старшин і матросів. Природно, це передрукували і російські газети, адже ні Руднєв, ні російський консул Поляновський із Чемульпо нічого в Петербург чи Владивосток повідомити не могли — зв’язок блокував японський десант. Поховавши своїх загиблих товаришів, на початку лютого матроси й офіцери «Варяга» та «Корейца» на іноземних суднах направилися додому.

Батьківщина зустрічає і нагороджує героїв

Російський пароплав «Малайя» на підході до Одеси зустрічали пароплави «Суворов», «Святой Николай», «Полезный», «Смелый» і «Работник». У день приходу в Одесу, 10 березня 1904 року, погода стояла мерзотна: холодний вітер із моря, дрібний дощ, але із самісінького ранку народ повалив у порт. О 12.40, коли «Малайя» уже підходила до порту, її в морі на катері «Тамара» зустрів начальник порту. Він піднявся на борт і вручив матросам і старшинам Георгіївські хрести. О 15.00 «Малайя» підійшла до причалу. Першим зійшов на пірс старпом, капітан II рангу Степанов. За ним по трапу зійшли лікар Храбростін, корабельний священик Руднєв (однофамілець командира), суднові механіки Спиридонов і Задорін і 268 старшин і матросів. Через тиждень до Одеси прибули з Марселя офіцери, у тому числі штурман Беренс, а 5 квітня в порт увійшов французький пароплав «Кріме», на якому прибув Руднєв, три офіцери і 444 матроси «Варяга» і «Корейца», а також і пес «Варяга» Кирюшка, що розділив із командою весь важкий шлях до слави.

Того ж дня, 5 квітня, усі моряки-герої сіли на пароплав «Святой Николай», що йшов у Севастополь, а звідти 11 квітня команди «Варяга» та «Корейца» вирушили до Петербурга, куди прибули 16-го. Вся столиця приймала «марш героїв» по Невському проспекту, потім їх зустрічав імператор Микола II у Зимовому палаці. Руднєв одержав Святого Георгія, флігель-ад’ютанта і призначення командиром лінкора «Андрей Первозванный» і XIV флотського екіпажу Балтфлота. На батьківщині командира було встановлено його погруддя. 1905 року, під час революційних шумувань на флоті, Руднєва було відправлено у відставку з мундиром і пенсіоном. Він помер 7 липня 1913 року у своєму маєтку в селі Савино Тульської області.

Восьмого лютого 1954 року, у день 50-річчя бою в Чемульпо «Варяга» і «Корейца» із японською ескадрою, вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР про нагородження п’ятнадцяти живих на той момент ветеранів-моряків медаллю «За відвагу».

2004 року подвигу матросів, старшин і офіцерів кораблів-героїв «Варяга» і «Корейца» виповниться століття.

Кінець одіссеї крейсера «Варяг»

Рік «Варяг» пролежав на дні рейду в Чемульпо. У березні 1905 року японські водолази підняли крейсер, відремонтували і ввели в бронепалубну крейсерську бригаду віце-адмірала Уріу під ім’ям «Сойя», але на кормі, під японськими ієрогліфами, Того, із дозволу мікадо Муцухіто, залишив напис золотою слов’янською в’яззю — «Варяг».

Війна закінчилася Цусімською трагедією. Моряки імперії та громадськість вимагали викупити корабль-герой у японців, але ті на переговори не йшли. Коли почалася Перша світова війна і позиції Росії та Японії зблизилися, японці продали «Варяг». 22 березня 1916 року в японський порт Кобе прибула російська команда і прийняла від японських військових моряків легендарний крейсер. «Варяг» прийшов у Владивосток. Корабель потім мав здійснити дальній перехід. Він пройшов два океани, кілька морів і 17 листопада 1916 року кинув якір у гавані Олександрівська (м. Полярний), увійшовши до складу Імператорської Флотилії Північного Льодовитого океану.

Однак крейсер потребував ремонту казанів і машин. Такий ремонт можна було здійснити на фірмі, що будувала «Варяг», — на верфях Крампа, у Філадельфії. В умовах розпалу підводної війни Німеччини проти країн Антанти і США в Атлантиці, посилати крейсер до Філадельфії для ремонту було б, принаймні, нерозумно. Тому російське Морське відомство домовилося послати «Варяг» на ремонт в Англію. 25 лютого 1917 року крейсер підняв якір і взяв курс на Ліверпуль. Команда брала участь у ремонті, і до вересня того ж року «Варяг» мав знову стати до ладу. Однак британські фірмачі не поспішали.

Тим часом у Петрограді більшовики та ліві взяли владу. Відгомони докотилися до Ліверпуля. Команда крейсера підняла червоний прапор, її було знято із судна й інтерновано, а «Варяг» ремонтна фірма вирішила продати на злам іншій, ірландській, фірмі. Однак перехід судна можна було здійснити лише по закінченні Першої світової війни. На початку 1922 року крейсер пішов своїм ходом, і в середині березня під час шторму напоровся на кам’яну банку і затонув.

1954 року коли країна і народ відзначали 50 років подвигу «Варяга», розроблявся типовий проект нового ракетного крейсера для серії з чотирьох суден. Було вирішено одне з них спустити на воду під ім’ям «Варяг». Крейсер вступив до складу Тихоокеанського флоту 1963 року. Минуло 20 років, і на Чорному морі було закладено ракетний авіанесучий крейсер «Варяг» для охорони вітчизняних торгових комунікацій на океанських просторах. Однак йому не судилося носити славу моряків легендарного «Варяга». Не стало ні держави, ні коштів для фінансування, не стало і Чорноморського торгового флоту, комунікації якого треба було охороняти у Світовому океані. Недобудований «Варяг» нащадки славних моряків продали китайським бізнесменам для фешенебельного плавучого ресторану.

Від подвигу «Варяга» залишилася тільки пам’ять — легенда і пісня:

Там, среди шумного моря,

Вьется Андреевский флаг —

Бьется с неравною силой

Гордый красавец «Варяг».