Відома максима стверджує: «Хоч би над чим працював учений, у результаті виходить зброя». Так сталося, що професор Лідія Горшкова, селекціонер з ім’ям, відомим не лише в Україні, спершу працювала над створенням високопродуктивних сортів конопель, а в результаті вийшло універсальне знаряддя боротьби з наркоманією — перші у світі сорти культури, які не містять наркотичних речовин.
На рахунку професора понад 70 наукових праць, присвячених селекції та педагогіці. Але головним досягненням Горшкова вважає те, що вдалося створити сорти конопель, у яких наркотичні речовини геть відсутні. 1980 року світ побачили однодомні коноплі з мінімальною кількістю канабіноїдів — ЮСО-45 (Южносозревающая однодомная-45). Наступний крок — створення на їх базі сортів, цілком позбавлених наркотику. Але спочивати на лаврах і пишатися нагородами Горшкова не квапиться. Вона й сьогодні продовжує активну роботу.
«І ворог степу — пожежа, і степу друг — калмик…»
Яшалта — так називалося селище в Калмикії, куди волею долі закинуло нащадків великого і заможного козацького роду Кострубів. Усю родину, включаючи стариків і дітей, заслали до Сибіру, попередньо розкуркуливши «до нитки». І коли через десять років засланим дозволили повернутися на батьківщину, батько Горшкової Михайло Коструб переїхав до Калмикії — підвищувати врожайність безкраїх степів. Там, у Яшалті, 1938 року народилася Лідія. Батьки дівчинки були передовими агрономами в колгоспі, одними з перших відмовилися від звичної мотики на користь «залізного коня». Маленьку Лідію привозили годувати до матері в поле. Може, саме там, у сухих калмицьких степах, які тільки-но починали пізнавати силу людини, разом із молоком матері (у прямому розумінні) всоталося й бажання займатися сільським господарством. А може, відіграли роль гени розкуркуленого діда Коструба, котрий усе життя орав землю, вирощував пшеницю і розводив коней? Історія про це мовчить.
У селекцію Лідія Горшкова (тоді ще Кострубова) потрапила не випадково. Дівчата повоєнного покоління практично нічим не різнилися від дівчат сучасних, і переважно мріяли про романтику — геологічні експедиції, медичні лаври. Дівиці екзальтовані брали штурмом ВДІК і театральні студії. Вже тоді, у 18 років, майбутній професор Горшкова знала, що хоче бути, як і її батьки, — агрономом.
Природно, її відмовляли. Пророкували нудне життя в глибокій провінції, де головна визначна пам’ятка — скульптура Леніна, а культурний центр — клуб, до якого вона ходитиме з чоловіком-трактористом (там же однаково більше вийти нема за кого). І либонь у чомусь мали рацію. Звісно, окрім чоловіка-тракториста. Лідія Михайлівна вийшла заміж, будучи студенткою Воронезького сільськогосподарського інституту, народила дочку і перевелася до Києва, в Українську сільськогосподарську академію. А після закінчення вузу неозорі простори Батьківщини владно заявили про свої права. І простори ці були настільки великі, що будь-яка кількість кваліфікованих молодих кадрів поглиналася без залишку. Працювати молода сім’я Горшкових (Анатолій Горшков за фахом був агрономом) потрапила до Калмикії — за місцем народження нашої героїні. Саме там вона провела роки, призначені на роботу за розподілом.
Колгосп, де Лідія Михайлівна мала виявити себе в ролі віртуоза аграрної справи, мав героїчне ім’я «Победа». Тут Горшкова працювала чотири роки, стала головним агрономом і максимально поліпшила стан довіреної їй ділянки. Усвідомивши, що хоче займатися наукою і селекцією зокрема, а не колесити по калмицьких полях за кермом зеленого «уазика», повернулася до України, в місто Глухів, відкривши нову сторінку свого життя.
Життя у Великій селекції
«Фізіолого-біохімічні особливості різностатевих конопель дводомних і однодомних форм» — такою була тема кандидатської дисертації, захищеної 1971 року Горшковою під дахом Всесоюзного науково-дослідного інституту луб’яних культур (ВНДІЛК). Керував роботою професор Сергій Лебедєв. Озброївшись підтвердженням ВАК і «кірочкою» кандидата наук, Горшкова нарешті підійшла до того, що її вабило насправді. А вабила селекція. Вабили почуття причетності до створення чогось великого, бажання виявити талант, використати накопичені знання і, хоч як це сентиментально звучить, справжня любов до науки.
Нагода розпочати реальну селекційну роботу випала наприкінці бурхливих 80-х. Перші паростки гласності, перебудова, присмачена виступами улюбленця радянських жінок — Михайла Сергійовича і невловимий флер розпаду наддержави, що витав у повітрі, стали тим тлом, на якому було розпочато велику програму боротьби з наркоманією, хоча її, як сексу та гомосексуалізму, в СРСР не було. Так принаймні стверджували з екранів телевізорів. З цією метою було створено робочу групу, що складалася з найбільш перспективних учених, які займалися промисловою культурою — коноплями. Горшкова була в ній провідним спеціалістом.
Уперше в історії селекції cannabis було вивчено біологічні особливості накопичення наркотичних речовин у рослинах і проведено аналіз зразків світової колекції конопель. У результаті встановили, що кожен екземпляр містить наркотичні сполуки, найбільш поширеною з яких є тетрагідроканабінол, із високим вмістом якого і доведеться боротися. До того ж експериментальним шляхом довели: канабіноїдні кислоти є нестійкими сполуками, про це свідчить той факт, що наркотичні речовини накопичуються в коноплях у вигляді кислот, і залежить це насамперед від кліматичних умов — тепла і холоду.
Окрім того, визначили й описали морфологічні ознаки залозистих волосків на сортах дводомних і однодомних рослин конопель за класифікацією C.Hammand, R.Mahlberg. Було виявлено й охарактеризовано нові групи головчастостеблинних залозистих волосків, які раніше не зустрічалися. На основі набутих даних з’явилася можливість виростити новий сорт конопель ЮСО-45.
Наступним етапом роботи стало створення на основі ЮСО-45 нового покоління сортів конопель, цілком позбавлених наркотичних речовин. Ці сорти пройшли подальшу апробацію і були районовані в Дніпропетровській, Сумській, Чернігівській і Миколаївській областях України. Вони і сьогодні мають успіх у світі. Конопельні поля з назвою ЮСО можна знайти у Франції, Німеччині, Австралії, США, Китаї та Росії.
А коли робота зі створення нових безканабіноїдних сортів завершилася, Горшкова вирішила покинути селекцію, а разом із нею і ВНДІЛК. Ходили чутки, що це підступи ворогів (яких, до речі, у неї нема й ніколи не було), котрі заважають працювати, гальмують просування кар’єрними сходами тощо. Просто спрацював добре знайомий ученим і спортсменам «синдром альпініста» — підкорена вершина стала нецікавою. І 1990 року Горшкова залишила стіни наукової установи, де пропрацювала 21 рік.
P.S. Сьогодні Лідія Горшкова очолює кафедру біології в Глухівському державному педагогічному університеті, вона доктор наук, професор, провідний викладач.