Із трьох років Іван Черевко почав ходити в дитячий садок, але, так і не зрозумівши, навіщо спати вдень, якщо не хочеш, навіщо гратися за розкладом у ті ігри, які нецікаві, став бунтувати. Батьки пішли йому назустріч, зупинивши експеримент під назвою «дитсадок». У п’ять років хлопчик вирішив, що йому час до школи. І хоча в 1996 році дітей зараховували тільки з семи років, його прохання було таке наполегливе, що батьки «не змогли відмовити». Школу шукали довго. Знайшли, але перший клас у приватному навчальному закладі закінчився дочасно, — хлопчик надто швидко засвоював навчальний матеріал, згодом відмовився відвідувати уроки, на яких одне й те саме повторювали кілька разів. В один момент із-за парти він пересів під парту, де, намагаючись задовольнити своє нестримне прагнення до пізнання, постійно читав. Іванові батьки вирішили взяти на себе відповідальність і зробити перерву в шкільному навчанні сина, в якого на той час уже не було ані найменшого бажання іти в другий клас.
У шість років Іван вступив у Школу екстернів, що відкрилася в Києві, і блискуче закінчив її у віці 11 років. Причому був період, коли батьки пригальмовували темпи навчання сина. З семирічного віку Іван став відвідувати різноманітні секції в Малій академії наук (МАН), писати вірші. Тоді в хлопчика виникла рішуча переконаність, що він стане палеонтологом. Динозаври, за словами його мами Марини Миколаївни, були в їхньому будинку повсюди. У вісім років Іван зацікавився політикою, законотворчістю та юриспруденцією, наслідком чого стало вивчення конституцій різних країн, читання підручників із правознавства, праць сучасних і стародавніх філософів, причому саме в такій нестандартній послідовності — від сучасників до попередників. Щирий інтерес до підвалин суспільства приніс восьмирічному хлопчику перемогу на всеукраїнській історико-культурній вікторині, після чого він отримав можливість користуватися інформаційними ресурсами Британської ради, Гете-Інституту і Французького культурного центру. Забігаючи наперед, треба сказати, що до виконання будь-якої роботи Іван підходив на диво серйозно, опрацьовуючи величезну кількість другорядного, на перший погляд, матеріалу. За словами очевидців, читаючи, наприклад, «Війну і мир», він мав під рукою історичну та військову енциклопедії, географічний атлас світу, «Російську монетну систему». Навіщо? Іван не тільки уважно прочитував усі виноски толстовського роману, а й звіряв історичну та воєнну достовірність описаного, перелічував фінансовий стан героїв тощо.
У дев’ять років Іван по лінії МАН захистив роботу — «Мікробіологічне дослідження йогуртів». Вивчаючи теоретичний курс мікробіології, він дуже зацікавився природою свого улюбленого напою — йогурту, що привело надалі до співпраці з одним із виробників кисломолочної продукції. Впродовж трьох років Іван брав участь у заочній математичній олімпіаді з листування з Інститутом ім. Вейцмана (Ізраїль). У 13 років він посів друге місце в міжнародній олімпіаді, що проводилася в його стінах. Взагалі, призові місця на конкурсах та олімпіадах — відмітна риса біографії цього юнака. Іван — автор художньо-поетичного альбому «Українські хайку. Міркування про буття» і двох книжок.
Проблема №1: шкільна несвобода
Кажуть, дитяча обдарованість, як і розумова відсталість, є відхиленням від норми, тому діти, які підпадають під категорію обдарованих, можуть проявляти себе нестандартно. Коло їхніх інтересів та манера розмірковувати можуть надто відрізнятися від загальноприйнятих.
За словами психологів, самих природних даних для повного і цільного розкриття надобдарованої особистості замало. Має бути відповідне середовище. А це означає, що сім’ям із такими дітьми потрібно мати вибір. Наприклад, входити чи не входити в загальноосвітню систему, що робити, якщо вже ввійшли, а темпи та обсяги знань надто повільні й дитині не підходять, якщо вона відмовляється вивчати предмети у суворо регламентований час тощо. Наші чиновники не бачать жодної проблеми, якщо дитина надто швидко навчається. А жаль, адже модель освіти в нас розрахована на середньостатистичну дитину. А як бути із надобдарованою особистістю, для якої характерна свобода, нонконформізм, незалежність думок, уміння нетрадиційно вирішувати будь-які завдання? Адже її домінуючі риси — сильне «я», несприйняття будь-яких заздалегідь встановлених стандартів поведінки і поглядів, висока інтелектуальна активність у постановці та вирішенні життєвих проблем.
Проблема №2: дитячий вік і вузівський поріг
«У порядку, встановленому законодавством, держава забезпечує підтримку та заохочення особливо обдарованих дітей шляхом направлення їх на навчання до провідних вітчизняних та іноземних навчальних закладів і встановлення спеціальних стипендій» — так записано у статті 19 Закону про охорону дитинства. Правда, коли батьки Івана демонстрували цю статтю в МОН, їм сказали: «Ну й хто це таке написав?» Фінансування на неї, звісно, немає. На жаль, діти, які закінчують школу в 11, 12, 13 років, не захищені жодним із пріоритетних для їхнього віку та освітнього становища законів України.
По-перше, дитина, котра закінчила школу в такому ранньому віці, позбавляється учнівського статусу і навіть не може користуватися пільговим проїзним. По-друге, коли вона вступає до вузу, виникають проблеми зі студентською стипендією, для оформлення якої потрібні паспорт та ідентифікаційний код. По-третє, далеко не кожен вищий навчальний заклад готовий брати на навчання таких юних абітурієнтів і відмовляє їм ще на етапі прийому документів. Такі діти — зайва проблема. Адже є фіз- і хімлабораторії, польові практики тощо, на які маленький студент допускається тільки під особисту відповідальність викладачів. До речі, саме з цієї причини Іван Черевко був відрахований із четвертого курсу природничого факультету НаУКМА. Конфлікт навколо польової практики неповнолітнього студента обернувся офіційним відрахуванням за неуспішність. Нині він доучується в іншому навчальному закладі. Додайте до цього ще вікову проблему: 12—13 і 17—18 років — адже це чимала різниця. Правда, про цей аспект рідко говорять.
Проблема №3: жага знань і малолітство
У шестилітньому віці в Івана виникло нездоланне прагнення користуватися бібліотекою ім. В.Вернадського. Шлях до отримання читацького квитка був дуже довгим, але Іван його все-таки отримав. А ось у Національній науковій медичній бібліотеці сказали однозначно: «Ці малі соплі тут не ходитимуть». Усе просто й зрозуміло, якщо дитина «в нормі», і як усе плутається, коли вона каже «я — особистість». Іванові батьки нерідко вислуховували розлогі монологи про те, що вони мріють створити генія, відбирають у дитини дитинство тощо. Але, за словами Марини Миколаївни, щодо сина вони завжди прагнули тільки одного — задовольнити його жагу знань, дати йому в руки найкращі інструменти для дослідження. Іванові батьки вважають, що тільки велика любов до дитини, повага до неї, підтримка її найнеймовірніших ідей та думок без очікування проявів обдарованості скрізь і повсюди можуть допомогти їй по-справжньому. Всебічна обдарованість — це не диво, а велика, кропітка праця, в якій не тільки батьки повинні допомагати дитині.
В Інституті психології ім. Г.Костюка є лабораторія психології обдарованості, співробітники якої досліджують системотворчі чинники становлення обдарованої особистості, її психологічні риси. Щоб довідатися, чому батьки приводять туди своїх дітей і що свого часу привело туди батьків Івана, ми звернулися до завідуючої лабораторією, кандидата психологічних наук Римми Олександрівни Семенової.
— Переважно батьки хочуть дізнатися, чи справді їхня дитина обдарована, що з цим робити, як знайти потрібну школу, чи варто включати дитину в різні види діяльності тощо. Траєкторія розвитку в таких дітей абсолютно індивідуальна.
Коли Іван прийшов до нас зі своїми батьками вперше, йому було дев’ять. Напевно, цій сім’ї просто хотілося виговоритися, знайти таких людей, з якими вони могли б вільно спілкуватися, не очікуючи від них провокаційних чи каверзних запитань, нав’язливих порад. На жаль, «стереотипна» людина все нестандартне сприймає як патологію.
— Кажуть, обдарованим дітям потрібні більш гнучкі умови та форми навчання. Наприклад, створення всеукраїнської екстернатної мережі, адже сьогодні Школа екстернів є тільки в Києві і приймають у неї лише киян. Що скажете про це?
— Річ у тому, що для таких дітей потрібні не просто умови, а особливі педагоги, які б могли цих дітей облагороджувати. Якщо в маленькій істоті немає тепла, доброти, бажання чимось поділитися, комусь усміхнутися або когось погладити — це насторожує. Сьогодні в нас почали приділяти увагу обдарованості, але кадрів для цієї роботи не готують. Серед учителів чимало таких, кого ці розумники дратують.
— Риммо Олександрівно, чи правда, що надобдаровані діти до певного віку не відчувають потреби в розширенні кола знайомств, у спілкуванні?
— Талант людини зріє на самоті, яка може бути більш корисною, ніж дифузність і розкиданість інтересів. Коли людина внутрішньо дозріє, у неї неодмінно знайдуться друзі, з’явиться бажання спілкуватися. Життя влаштоване так, що коли людина готова до прийняття чогось нового, то доля їй це дарує.
«Я як вважав, так і вважаю себе дуже ледачою людиною...»
Найчастіше наукова кар’єра жінок іде на спад після народження дитини, але інколи саме дитина стає приводом сказати собі «на старт». Так сталося і в сім’ї Івана Черевка. Його мама, маючи економічну освіту, два роки тому вступила в аспірантуру Інституту психології ім. Г.Костюка і нині готує дуже цікаву працю — методичні рекомендації для сімей із обдарованими дітьми.
«Щоб якось виділити групу надобдарованих дітей, — розповідає Марина Миколаївна, — я ввела новий термін — альтодональність, що в перекладі з латинської означає «високий дар». Критерієм їх відбору є дуже високий інтелект, дочасне закінчення середньої школи і наступні досягнення.
У Києві я виявила до десятка таких дітей. Учитель каже: «Переписуйте вправу звідси сюди», і така дитина щиро не розуміє, для чого. Писати вона вміє, а текст вправи їй нецікавий. І коли вона каже про це вчителю, виникає конфлікт. Альтодональні діти не можуть навчатися у школі, перебувати в колективі однолітків, — їм потрібна індивідуальна система навчання. Але це не означає, що діти масово мають переходити на екстернат, оформлення якого в нас, як правило, починається так: «Я хочу перевести свою дитину на екстернатну форму». — «А що, вона у вас хвора?» — «Ні...» — «Тоді — ні». Держава, у принципі, повинна давати батькам свободу вибору. Але ми, як і інші сім’ї, вдосталь наслухалися образливо-зневажливих коментарів, запитань на кшталт: «Навіщо ви відібрали в дитини дитинство?», «А куди ви поспішаєте?», «Навіщо ви його змушуєте?» тощо. І це нам говорили не бабусі на лавках, а чиновники...
— Іване, як був побудований ваш робочий день у шкільні роки?
— Спеціально ніяк. Я як вважав, так і вважаю себе дуже ледачою людиною. Мотивацією до роботи для мене був насамперед перфекціонізм. Якщо я робив якісь помилки або чогось не знав, мені ставало соромно. Я мусив це виправити. Але мене неможливо вмотивувати на речі, які мені нецікаві.
— Ви бачите себе ученим?
— У науці немає нічого хорошого. Якщо озирнутися, то всі досягнення, винаходи, відкриття, що мають якесь значення, зроблені не вченими, а людьми, котрі довго-довго «стукали». Професійний учений, професійний художник тощо — це не те, чим варто пишатися. Люди, які щось виготовляють і щось роблять, дуже рідко асоційовані з науковою системою, що, як і будь-яка інша система, «не заточена» на особистість. Багатьох людей, які реально хочуть працювати в науці, вона перетирає. Я можу годинами розповідати про НАН України, тому що це один із найбільш наочних прикладів, але насправді наукові системи в усьому світі так побудовані.
— Гаразд, а ким ви бачите себе в майбутньому?
— Ніколи я не давав відповіді на це запитання. Я так не живу. Я встаю вранці і щось роблю, а з того, що роблю, вже дивлюся, що виходить...
— А як же ваш статус дитячого омбудсмена?
— Уповноважений із прав дитини — це не робота, а громадське навантаження, майже хобі. З 16 років я займаюся міжнародним маркетингом і, хоча це звучить дуже голосно, міжнародними інвестиціями: розвитком експорту послуг зі Східної Азії до Америки.
Уже в 13 років Іван створив власну вастономічну теорію, яка оперує вастономічними множинами, матрицями та об’єктами, а предмет її вивчення —методи зберігання та утилізація твердих відходів життєдіяльності людини... Цей матеріал — не піар Івана Черевка. Це спроба показати етапи розвитку людини, чий «спектр світіння» з дитячих літ виходив за рамки звичайної обдарованості в одній сфері. Як сказав відомий український психолог, професор Сергій Максименко, обдаровану дитину не треба ні підтримувати, ні вести, — вона сама простягає руку, і ви просто вслід за нею йдете.