Майстер-сержант Джон Вуд у оточенні засуджених |
30 вересня — 1 жовтня 1946 року було оголошено вирок. Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі присудив:
до страти через повішення —
Германа Герінга, рейхсмаршала, головнокомандувача авіацією, найближчого спільника Гітлера,
Іоахіма фон Ріббентропа, міністра закордонних справ, уповноваженого фашистської партії з питань зовнішньої політики,
Вільгельма Кейтеля, фельдмаршала, начальника штабу верховного головнокомандування,
Ернста Кальтенбруннера, обергрупенфюрера СС, начальника імперського управління безпеки та поліції безпеки, найближчого спільника Гіммлера,
Альфреда Розенберга, заступника Гітлера з питань ідеологічної підготовки членів націонал-соціалістичної партії, імперського міністра у справах східних окупованих територій,
Ганса Франка, рейхсляйтера фашистської партії і президента академії німецького права, генерал-губернатора окупованих польських територій,
Вільгельма Фріка, міністра внутрішніх справ й імперського уповноваженого з питань військової адміністрації,
Юліуса Штрейхера, гауляйтера Франконії, ідеолога расизму й антисемітизму, організатора єврейських погромів,
Фріца Заукеля, обергрупенфюрера СС, генерального уповноваженого з використання робочої сили,
Альфреда Йодля, генерал-полковника, начальника штабу оперативного керівництва верховного командування збройних сил (друга дружина Йодля — Луїза фон Бенда — домоглася організації повторного розгляду справи в Мюнхені 1953 р., на якому Йодля повністю виправдали),
Артура Зейсс-Інкварта, керівника фашистської партії Австрії, заступника генерал-губернатора Польщі, гітлерівського намісника в Нідерландах,
Мартіна Бормана, із 1941 р. заступника Гітлера по фашистській партії, котрий очолював партійну канцелярію, найближчого спільника Гітлера (заочно);
до довічного тюремного ув’язнення —
Рудольфа Гесса, заступника Гітлера по фашистській партії, члена ради міністрів по обороні імперії,
Вальтера Функа, міністра економіки, президента рейхсбанку, члена ради міністрів по обороні імперії,
Еріха Редера, грос-адмірала, до 1943 р. головнокомандувача військово-морськими силами;
до тюремного ув’язнення терміном на двадцять років —
Бальдура фон Шираха, організатора і керівника фашистських молодіжних організацій Німеччини, гітлерівського намісника у Відні,
Альберта Шпеєра, найближчого радника і друга Гітлера, імперського міністра озброєнь і боєприпасів, одного з керівників центрального комітету з планування;
до тюремного ув’язнення терміном на п’ятнадцять років —
Константина фон Нейрата, колишнього міністра закордонних справ, члена імперської ради оборони, а після захоплення Чехословаччини — протектора Богемії та Моравії;
до тюремного ув’язнення терміном на десять років —
Карла Деніца, грос-адмірала, командувача підводним флотом, а з 1943 р. — військово-морськими силами, наступника Гітлера у ролі глави держави;
були виправдані —
Ганс Фріче, найближчий співробітник Геббельса, начальник відділу внутрішньої преси міністерства пропаганди і керівник відділу радіомовлення,
Франц фон Папен, один з організаторів захоплення влади в Німеччині фашистами, найближчий спільник Гітлера з «приєднання» Австрії,
Гельмар Шахт, організатор переозброєння вермахту, один із найближчих радників Гітлера з питань економіки і фінансів.
Трибунал оголосив керівний склад націонал-соціалістичної партії, СС, СД і гестапо злочинними організаціями.
Клопотання про помилування могли бути подані в Контрольну раду в Німеччині протягом чотирьох днів після оголошення вироку через генерального секретаря Трибуналу.
9 і 10 жовтня 1946 р. у Берліні відбулося 42-ге надзвичайне засідання Контрольної ради під головуванням генерала армії Кеніга. На засіданні були присутні: маршал Радянського Союзу Соколовський, генерал МакНерні і маршал королівських повітряних сил сер Шолто Дуглас.
I. Контрольна рада, діючи на виконання положень Лондонської угоди і Статуту від 8 серпня
1945 р. і своєї директиви №35, розглянула всі прохання про помилування, подані їй обвинувачуваними, засудженими Міжнародним військовим трибуналом у Нюрнберзі 1 жовтня 1946 р., чи їхніми захисниками.
II. Прохання про помилування було подано від імені Герінга, Гесса, фон Ріббентропа, Кейтеля, Розенберга, Франка, Фріка, Штрейхера, Функа, Деніца, Редера, Заукеля, Йодля, Зейсс-Інкварта, фон Нейрата, а також від імені організацій, оголошених злочинними за вироком Міжнародного військового трибуналу, а саме: СС, гестапо, СД і керівного складу нацистської партії.
III. Прохання про помилування не були подані Кальтенбруннером, фон Ширахом і Шпеєром.
IV. Прохання про помилування Герінга, Штрейхера, Франка і фон Нейрата було подано їхніми захисниками без згоди на те чи повноважень із боку підзахисних, однак Контрольна рада розглянула по суті ці прохання про помилування нарівні з усіма іншими.
V. Діючи на підставі вищевикладеного, Контрольна рада вирішила:
1) клопотання, подані організаціями СС, гестапо, СД і керівним складом нацистської партії, неприйнятні, оскільки Контрольна рада не уповноважена переглядати вироки Міжнародного військового трибуналу і може лише здійснювати право помилування;
2) клопотання Редера неприйнятне, бо Контрольна рада може здійснювати лише право помилування з уже винесених вироків, але не збільшувати міру покарання (підсудний Редер просив замінити йому довічне ув’язнення розстрілом. — Л.П.);
З) відхилити прохання про помилування, подані Герінгом, Гессом, фон Ріббентропом, Кейтелем, Розенбергом, Франком, Фріком, Штрейхером, Заукелем, Йодлем, Зейсс-Інквартом, Функом, Деніцем і фон Нейратом;
4) відхилити клопотання Герінга, Йодля і Кейтеля, подані ними на випадок, якщо їхні прохання про помилування будуть відхилені, про заміну страти через повішення — розстрілом;
5) прохання про помилування, подане від імені Бормана, відхиляється як передчасне. Однак Борману дається право подати таке прохання протягом чотирьох днів після його арешту, коли такий матиме місце. (Франкфуртська прокуратура безумовно довела, що обвинувачуваний Мартін Борман помер вночі 2 травня 1945 року — приблизно між першою тридцять і другою тридцять — у Берліні. Наприкінці квітня 1973 року західнонімецький суд визнав Бормана мертвим. — Л.П.)
VI. Наприкінці засідання маршал Соколовський як радянський представник зробив таку заяву Контрольній раді:
«Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі заслухав справу, що має цілком виняткове значення. Трибунал розглянув справу про злочинну агресію, яка втягнула людство в катастрофу світової війни, про військові злочини, безпрецедентні за масштабами й жорстокістю, і про організовані гітлерівською державою убивства мільйонів мирних громадян.
Як член Контрольної ради я повинен констатувати: Трибунал, який протягом 10 місяців старанно розглядав всі пред’явлені докази, виніс вирок, що дає повну картину злочинів гітлерівців.
Я твердо переконаний у тому, що засуджені Трибуналом головні військові злочинці, із вироком яким ми щойно погодилися, заслужили визначене їм Трибуналом покарання.
Одночасно я вважаю своїм обов’язком заявити, що я повною мірою поділяю думку члена Трибуналу від СРСР генерала Нікітченка і думаю, що були цілком достатні підстави також для осуду Шахта, Папена та Фріче, і застосування страти щодо Гесса й визнання злочинними організаціями гітлерівського уряду, генерального штабу і верховного військового командування.
Під час розбору справи на суді було ясно встановлено, що Папен і Шахт активно допомагали Гітлеру прийти до влади. Шахт забезпечив потім економічну і фінансову підготовку агресії. Фріче разом із Геббельсом протягом ряду років вели нацистську пропаганду, яка отруювала німецький народ. Гесс — заступник Гітлера по партії, третя за значенням людина в гітлерівській Німеччині, відповідальна за всі злочини гітлерівського режиму.
Ставлення світової громадської думки до вироку Трибуналу й Особливої думки представника від СРСР переконує делегацію від Радянського Союзу в Контрольній раді у справедливості як розглянутих нами рішень Міжнародного військового трибуналу, так і Особливої думки члена Міжнародного військового трибуналу від СРСР» (ТАРС).
Того ж дня, 10 жовтня 1946 р., у Берліні відбулося чергове 43-тє засідання Контрольної ради, яка затвердила і підписала закон № 37 про адміністративні суди. Страту головних військових злочинців було призначено на 16 жовтня. При виконанні вироку Міжнародного військового трибуналу були присутні і два радянські журналісти. Кореспондент газети «Правда» Віктор Тьомін так виклав свої враження:
«У вікно готелю мені видно Нюрнберг — Нюрнберг 15 жовтня 1946 року. Похмуро і безлюдно на його вулицях. Рівно о 8 годині вечора за берлінським часом ми, вісім кореспондентів, по два від чотирьох союзних держав — Радянського Союзу, Сполучених Штатів, Англії та Франції з’явилися в будинок суду...
Прийшов шеф Нюрнберзької в’язниці американський полковник Ендрюс, і від усіх восьми кореспондентів було взято зобов’язання не залишати будинок в’язниці і відведених їм місць, а також ні з ким не спілкуватися до особливої вказівки чотирибічної комісії».
Полковник Ендрюс провів запрошених журналістів по будинку в’язниці. Підсудні не знали того, що вирок буде негайно приведено у виконання. Після огляду в’язниці, писав Тьомін, «ми проходимо через подвір’я, точніше, тюремний сад, освітлений електрикою, до невеликого одноповерхового будинку... Тут сьогодні повинна відбутися страта.
Входимо в будинок. Прямо навпроти дверей — три шибениці, пофарбовані в темно-зелений колір. Тринадцять щаблів ведуть на ешафот.
На чавунних блоках — нові, товсті манільські мотузки, які витримують вантаж понад 200 кілограмів. Основа ешафота заввишки більше двох метрів закрита брезентом. Під кожною шибеницею — люк із двома стулками, що відкриваються натисканням важеля.
Страчений падає в отвір на глибину 2 метри 65 сантиметрів.
Шибениць три, але тільки дві підготовлені для страти. Біля них лежать чорні ковпаки, які в останній момент накинуть на голови засудженим. Одна шибениця запасна.
Правий ріг будинку відгороджено брезентом. Сюди зноситимуть тіла страчених. Закінчивши огляд, повертаємося у відведені нам кімнати в будинку Міжнародного військового трибуналу.
...Після оголошення про затвердження вироку всім засудженим наділи наручники...
О 0.55 усіх нас, вісім журналістів, проводять до місця страти, і ми займаємо вказані нам місця навпроти ешафота на відстані приблизно трьох-чотирьох метрів. Входять члени комісії, медичні експерти, офіцери американської охорони. Від кожної із союзних країн: СРСР, США, Англії та Франції присутні по п’ять чоловік. Сюди входять: генерал, лікар, перекладач і два кореспонденти. Решта займають спеціально відведені для них місця зліва від ешафота. Біля шибениць на ешафоті займають місце два американські солдати: перекладач і кат. (Бути катом добровільно визвався майстер-сержант американської армії Джон Вуд із Техасу. — Л.П.)
Першим виводять попідруки Іоахіма фон Ріббентропа. Він блідий, похитується, секунду-дві стоїть із напівзакритими очима, немов у стані повної прострації. З нього знімають наручники і зв’язують руки за спиною.
...О 1.37 виводять Кальтенбруннера. Цей нелюд був правою рукою Гіммлера... Кальтенбруннер кидає благаючий погляд на пастора. Той читає молитву. Кальтенбруннер блукаючим поглядом дивиться навколо. Але безпристрасний кат накидає йому на голову чорний ковпак...
Всі ми, ...присутні при страті, люди різних рангів, віку, національностей, поглядів, думаємо в ці хвилини однаково: винуватців військових злочинів потрібно карати суворо й нещадно».
16 жовтня 1946 року чотиридержавна комісія з ув’язнення головних військових злочинців поширила таку заяву:
«Вироки до страти, винесені Міжнародним військовим трибуналом 1 жовтня 1946 р. вказаним нижче військовим злочинцям: Іоахіму фон Ріббентропу, Вільгельму Кейтелю, Ернсту Кальтенбруннеру, Альфреду Розенбергу, Гансу Франку, Вільгельму Фріку, Юліусу Штрейхеру, Фріцу Заукелю, Альфреду Йодлю, Артуру Зейсс-Інкварту, було приведено у виконання сьогодні в нашій присутності. (Приведення вироку у виконання почалося о 1 годині 11 хвилин і закінчилося о 2 годині 46 хвилин. — Л.П.)
Герінг Герман Вільгельм учинив самогубство о 22 годині 45 хвилин 15 жовтня 1946 р.
Як офіційно уповноважені свідки від німецького народу були присутні: міністр-президент Баварії д-р Вільгельм Хогнер, головний прокурор м. Нюрнберга д-р Фрідріх Лейснер, котрі бачили труп Германа Вільгельма Герінга».
Після страти тіла повішених і труп самогубця Герінга поклали в ряд. «Представники всіх союзних держав, — пише російський письменник Г.Гротов, — оглянули їх і розписалися на свідоцтвах про смерть. Було зроблено фотознімки кожного тіла, одягненого й оголеного. Потім кожний труп загорнули в матрац разом з останнім одягом, що на ньому був, і мотузкою, на якій його повісили, і поклали в труну. Всі труни було опечатано.
Поки управлялися з іншими тілами, було принесено на носилках і тіло Герінга, накрите армійською ковдрою...
О 4-й годині ранку труни повантажили в 2,5-тонні вантажівки, що очікували в тюремному подвір’ї, накрили непромокаючим брезентом і повезли в супроводі військового ескорту. У передній машині їхав американський капітан, слідом за ними — французький і американський генерали. Потім рухалися вантажівки і джип з їхньою охороною — спеціально відібраними солдатами і кулеметом. Конвой промчав по Нюрнбергу і, виїхавши з міста, узяв напрямок на південь. Репортери вирішили його переслідувати, однак їм «відрадили» це робити за допомогою кулемета.
Автоколона, вирушивши у темряві дощового й туманного ранку, була в дорозі кілька годин, охорона-супровід змінювалася чотири рази, але ніхто не запитував, що було у вантажівках. Зі світанком вони під’їхали до Мюнхена й одразу направилися на околицю міста до крематорію, власника якого попередили про прибуття трупів «чотирнадцяти американських солдатів». Трупів насправді було тільки одинадцять, але так сказали потім, щоб приспати можливі підозри персоналу крематорію.
Крематорій оточили, із солдатами і танкістами оточення було налагоджено радіозв’язок на випадок якоїсь тривоги. Будь-кому, хто заходив до крематорію, не дозволялося вийти назад до кінця дня.
Труни розпечатали, тіла перевірили американські, британські, французькі та радянські офіцери, які були присутні при страті, для впевненості, що їх не підмінили по дорозі. Після цього негайно почалася кремація, яка тривала весь день.
Коли і з цією справою закінчили, до крематорію під’їхав автомобіль, у нього поклали контейнер із попелом...» Прах розвіяли з літака за вітром.