Новорічні та Різдвяні свята - дні, яких діти чекають з особливим нетерпінням та піднесенням. Смачні страви, ялинка, солодощі, подарунки, привітання, подорожі, канікули - дух захоплює! Та, як кажуть, кожному своє: комусь мандарин за сонце, а комусь подорож до Лапландії - буденна річ.
Традиційно (і це вельми хороший звичай) цими днями благодійники, спонсори та меценати від щирого серця дарують сиротам, інвалідам і просто тим, хто опинився у скруті, різні подарунки: цукерки, шоколадки, іграшки, книжки, канцелярське приладдя, одяг, оргтехніку і ще багато всякої всячини. Асортимент дарунків залежить від уяви мецената, його гаманця та замовлення «клієнта». Хтось привозить подарунки, обравши їх на власний розсуд, хтось домовляється про їх перелік з начальством того чи іншого соціального закладу для дітей.
Піклуватися про знедолених, інвалідів і сиріт - справа дуже благородна. Особливо коли йдеться про дітей. Адже вони - заручники ситуації, в якій опинилися. Діти не обирають батьків, місця проживання, навчання, хвороб і зрештою самого факту народження. Вони не можуть подбати самі про себе й майже у всьому залежать від дорослих. Зважаючи на ці обставини суспільство повинно взяти на себе відповідальність за їх виховання, навчання і, якщо потрібно, лікування. В Україні дедалі частіше створюють прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, дітей усиновлюють. Тим часом більша частина сиріт та інвалідів мешкає в соціальних закладах закритого типу - інтернатах. Раз на рік на День святого Миколая вони пишуть йому листи і сподіваються на диво. Діти на те й діти, щоб жити у світі казок і фантазій. Зрозуміло, що в кожного з них найпотаємніша мрія - знайти тата і маму.
Але дива трапляються рідко, реальність здебільшого інша: замість батьків на свята приїздять машини від спонсорів, привозять гори солодощів та різний крам. Меценатам подобається почуватися добрими християнами, усвідомлювати причетність до великої справи. Нещодавно в соцмережі натрапила на статтю «Не везіть подарунки в дитячі будинки!». Автор Дмитро Кошляк, координатор проекту допомоги дитячим будинкам, запевняє, що часто дітям потрібні не солодощі, а кошти на важливу операцію, медикаменти, взуття: «Не везіть цукерок! Привезіть театр чи проведіть корисний тренінг. Придбайте медичне устаткування, спортивне чи реабілітаційне обладнання. Або профінансуйте довгостроковий проект із соціальної адаптації та підготовки дітей до дорослого життя (в Україні фахівці, які б навчили цього, є, не обов’язково замовляти дорогих іноземних фахівців. - Авт.)».
Із цим неможливо не погодитися. Більше того, вважаю, що постійна роздача «слонів» породжує споживацьке ставлення до світу. Матеріальні блага не можуть компенсувати батьківської любові. А такі цінності, як любов, дружба, довіра, «заробляють» у світі відповідними вчинками та ставленням до інших.
Дітям, від яких відмовилися батьки, вкрай потрібна любов і піклування дорослих, які б узяли на себе роль сім’ї. Зростання в повноцінній сім’ї - головна умова нормального психічного, інтелектуального та фізичного розвитку дитини. Поруч із люблячими батьками дитина почувається в безпеці, в атмосфері, яка формує в дитини довіру до себе та світу, забезпечує їй емоційний комфорт. Як результат - у дитини складаються стабільні стосунки з оточенням. Така дитина впевнена в собі, в дорослому віці може ухвалювати правильні рішення, нести відповідальність за свої вчинки і створити вже свою нормальну сім’ю.
В одному з приватних дитячих будинків на Львівщині існують добрі традиції. Наприклад, працівники цього закладу беруть дітей-сиріт до себе додому на вихідні. Крім того, дітей хрестять, а отже, вони отримують хрещених батьків, що стає потужним ресурсом для вихованців - відтепер вони матимуть Боже благословення і хрещених, які пам’ятатимуть, коли в їхнього хрещеника день народження, іменини, зігріють теплим словом, принесуть гостинця чи на свята заберуть додому. Таким чином багато проблем долаються в доволі природний спосіб.
Я знаю дівчину, якій доля в дитинстві подарувала хрещену маму. У сім’ї дівчини часто-густо прикладалися до чарки, тому маля росло з великим дефіцитом любові та уваги. Сусіди ж - сім’я, в якій діти бачили приклад нормального батька і матері. Дівчинка товаришувала із цими дітьми, часто бувала в них удома, де її пригощали смачною їжею, на день народження пекли торт, брали в кіно. Дівчинка ділилася з чужою мамою своїми проблемами. Зараз дівчинці вже четвертий десяток, вона має свою родину, але досі називає жінку, з якою звела її доля, хрещеною мамою. При тому, що мала «офіційну» хрещену матір, яка рано пішла з життя. Турбота по-справжньому небайдужих людей допомогла їй у майбутньому створити власну нормальну сім’ю.
Хотілося б, щоб такий досвід мали якомога більше дітей-сиріт. Кожен з нас може стати благодійником і привезти дітям не лише цукерки, книжки та іграшки, а й просто свою увагу, стати другом або хрещеним татом чи мамою (звичайно, якщо ви готові до цього відповідального вчинку). І не варто чекати приводів, як-от Різдво чи День святого Миколая. Почніть сьогодні. Просто озирніться довкола, не будьте байдужими до тих, кому так потрібні увага, тепло і добрі слова.