1973 рік. Грудень.
Я купляю квиток на міжміський автобус і рушаю на Мену, невелике районне містечко на Чернігівщині, де мешкають мої батьки. Там і проведу відпустку.
А вже наступного ранку до нас забіг Саша Ященко, давній приятель нашої родини. Розмовляємо.
— Хочеш побувати в нашому зоопарку? — запитує таємничо.
— В якому це… нашому?
— Ну — у… нашому. Менському!
Дивуюсь:
— А хіба в Мені є такий?
— Тоді мерщій збирайся! — нетерпеливиться Саші. — Побачиш незвичайне диво!..
…Посеред двору — невеличкий ставок, де дрімають під кригою поважні лини й коропи. Коло веранди дві рудохвості білочки дивляться з цікавістю: чи не почастуєте ви їх чимось смачненьким. Прогулюються подвір’ям куріпки, кружляють над ними голуби. А в будинку різноголосо виспівують щиглі, канарки, метушаться по своїх клітках аж тридцятеро папуг, плавають в акваріумах різнобарвні рибки.
Раптом просто на нас мчать дві здоровенні вівчарки. Стрибають навколо, намагаються лизнути в обличчя. Ще підбігає молоденька косуля, а за нею — лис…
— Мабуть, і руки у вас опустилися, коли ви прийняли таку занедбану «спадщину»? — питаю Зінаїду Сергіївну Чирву, яка в кінці 2000 року очолила Менський зоопарк.
— Не до того було! — посміхається. — Просто, як кажуть, засукала рукава і з працівниками зоопарку почала виправляти ситуацію. Люди, які тут працюють, ентузіасти, великі природолюби, по-справжньому закохані в братів наших менших. Ми в першу чергу почали вести підбір і комплектування сімейних пар і груп. Зоопарк почав поповнюватись новими видами тварин. Звичайно, колекцію зоопарку, яка існувала у 80-х роках, відновити повністю неможливо без реконструкції. А реконструкція зоопарку потрібна як повітря, без неї наш зоопарк просто загине. Капітального ремонту приміщень і вольєрів тут не проводилось з початку будівництва зоопарку, тобто з 1977 року.
Новий керівник звернулась по допомогу до місцевого керівництва, до обласного управління культури, яке опікує зоопарк, до Міністерства культури та мистецтв України, до дирекції Київського зоопарку.
Міськрада, в особі мера Мени М.Кадушка, виділила безкоштовно кілька тонн асфальту для упорядкування пішохідних доріжок. Обласне управління культури щороку виділяє для Менського зоопарку 180 тис. гривень. Звичайно, це мізер — вистачає лише на закупівлю корму тваринам та зарплату працівникам. На більше міністерство не розженеться.
А Міністерство культури та мистецтв України прислало листа-обіцянку: мовляв, у 2003 році виділимо кошти для проведення ремонтно-будівельних робіт.
Дирекція ж Київського зоопарку з розумінням поставилась до проблем менських колег. Завдяки їхній допомозі було частково відремонтовано відділ для утримання копитних тварин.
І Менський зоопарк поступово піднімається з колін. Нині в ньому утримується 370 експонатів. І відвідувачам є на що подивитись, пізнати багато нового про диких тварин.
Ми непоспішно крокуємо акуратними доріжками, зупиняємось біля кожної вольєри, і Зінаїда Сергіївна любовно розповідає мені про своїх вихованців.
Ось пара австралійських лебедів. Ніжні і горді водночас, вони люблять простір і волю. Працівники зоопарку створили для них умови, максимально наближені до природних.
А на черзі канадські косарки, павичі, фазани, африканський гаял, камерунські кози, антилопа нільгау, кінь Пржевальського, європейська лань, плямистий олень, качка-мандаринка, чорні лелеки, лисичка, дикобраз…
— Нещодавно наш зоопарк поповнився колекцією диких тварин, — розповідає Зінаїда Сергіївна. — З Одеського зоопарку привезли двох бурих ведмедів. Африканського буйвола, антилопу, павичів, фазанів — з київського. Ведмеді зовсім молоді: самиці два роки, самцю — три.
— О! А це що за красуня? — дивуюся, побачивши звичайну свійську гуску.
— Подарунок менянки на прізвище Крута! — посміхається мій екскурсовод. — Принесла нам свою гусочку й почала хвалити її, мовляв, Мамка і розумна, і господаровита, і яка в неї любов була до сусідського гусака. От тільки не несеться, як-не-як 20 годочків. Хай вона буде подарунком зоопарку до його 25-річчя. Але з умовою: щоб її Мамка дожила в екзотичному сімействі до останніх днів у мирі і спокої!
Побачив я і віслючка Штірліца. Він народився на День Перемоги, і працівники, не довго думаючи, назвали його Штірліцем. На честь тих віслюків, які під час війни на фронті перевозили боєприпаси та інші вантажі.
А ось і старожили зоопарку — мавпочки Василь і Ніна. Як вони люблять одне одного, навіть їжею діляться. Не те що пара лам, наречений якої дивиться в інший вольєр, де знаходиться його перша «любов».
Мишка-алкоголіка, певно, знають не лише в Мені, бо не раз він був героєм газетних публікацій і навіть по телевізору його показували. Гордий сибіряк, цей ведмідь кожного разу з надією дивився в очі відвідувачам — а можливо, хтось із них і наллє йому чарчину. Та ніхто не наливав, тож поступово і втратив звичку випивати. Можливо, через це й живе довго, саме на 25-річчя зоопарку йому «стукнуло» 30 літ.
Особливу увагу працівники зоопарку приділяють рідкісним, малочисельним і занесеним до Червоної книги тваринам. Це, зокрема, — уссурійський тигр, кінь Пржевальського, деякі види приматів, фламінго, чорні лебеді.
Підходимо до улюбленця працівників зоопарку бізона Бузі, який самотиною доживає свій вік. Він ровесник зоопарку.
…А своє 25-річчя Менський зоопарк відзначив урочисто й у святковій обстановці. До Мени прибули численні гості, шанувальники природи і любителі братів наших менших.
Опісля ми поцікавились у кількох присутніх думкою: «Чи потрібен Мені зоопарк у цей складний і важкий час?»
— Потрібен! Я до нього своїх дітей привозила, а тепер онуків, — відказує Олена Миколаївна Дубовик, директор районного центру зайнятості населення. — Як вони радіють, аж підстрибують, коли бачать ведмедів, тюленів, мавпочок!
— Впевнений, що зоопарк потрібен! — вигукує Григорій Олександрович Бирюк, заступник голови районної ради. — Де ще наші малюки зможуть побачити рідкісних диких звірів? Найближчі зоопарки — у Києві, Харкові. Не наїздишся. А наш — поряд. До нас приїздять не лише з сусідніх районів, а й з багатьох міст північної України. Завдяки зоопарку про Мену знає чи не вся Україна.
Це все правильно. Інша справа — на утримання зоопарку необхідні чималі кошти. Тих грошей, які виділяє управління культури облдержадміністрації вистачає лише на виживання, а не для розвитку. Прикро буде, якщо Мена втратить такий важливий культурний об’єкт. Розтягти майно і продати звірів за безцінь можна встигнути завжди, а ось на реконструкцію потрібні будуть мільйони…