Василь Петрович Славинський народився 1932 року. Дитинство та юність його минули в селі Богданівці, неподалік Хмельницького. Потому — служба в армії, навчання, праця інженером на різних промислових підприємствах Хмельницького. Ще за радянських років Василь Славинський виявив у себе низку «надприродних» здібностей, зокрема здатність притягувати металеві предмети вагою до 25 кілограмів. За це вміння його стали називати «людина-магніт». Демонструючи свої здібності, Славинський об’їздив майже весь колишній СРСР, а вийшовши на пенсію, оселився в селі Лозовому Деражнянського району.
Василь Петрович знає силу-силенну історій, а головне — вміє цікаво їх розповідати. Одну з таких розповідей, що розкриває невідомі сторінки біографії Анни Ахматової, ми й пропонуємо вашій увазі.
З Поділлям класика російської поезії пов’язує те, що в селі Слобідка Шелоховська Деражнянського району в родовому маєтку жила її тітка по материнській лінії, Анна Еразмівна Вакар (Стогова), а з 1925 року — і мати поетеси Інна Еразмівна Горенко. Всі біографи Ахматової зазначають, що Анна відвідувала тітку двічі — 1912 і 1914 року. Проте, якщо вірити розповіді Василя Петровича Славинського, цей факт можна взяти під сумнів...
— Колись давно моя бабуся по матері, Євдокія Петрівна Блажієвська, 1881 року народження, служила домробітницею у священика в Слобідці Шелоховській, — розповідає Славинський. — Туди ж улітку 1912 року з Петербурга в гості до тітки приїхала панянка Анна Горенко. Вона полюбляла гуляти в полях без супроводу, співати й розмовляти сама з собою. Моя бабуся добре ворожила на картах, що й стало приводом для їхнього знайомства.
Попри різницю в соціальному становищі, молоді жінки швидко здружилися. Вони часто зустрічалися й під час другого приїзду Ахматової до тітки, 1914 року. А потім у тихе розмірене життя маленького подільського села увірвалися буревії історії — Перша світова війна, Лютнева й Жовтнева революції, громадянська війна, колективізація, голодомор 1933 року...
— Наприкінці 30-х я, моя мати і бабуся жили в рідних Богданівцях, у старенькій глинобитній хатці, критій соломою, — продовжує Василь Петрович. — Як і більшість селян, бідували. Бабуся ткала полотно, ворожила на картах, лікувала людей травами та молитвами, а мати за жалюгідні трудодні мозолилась у колгоспі.
Влітку 1939 року, як тоді висловилася моя мати, звалилася як сніг на голову панянка Анна.
Виявилося, що до візиту в Богданівці Ахматова інкогніто побувала в Слобідці Шелоховській. Відвідала могили матері й тітки, востаннє глянула на колишній родовий маєток, де жили зовсім чужі люди, а сам будинок перебував у страшному запустінні. Не зустрівши в селі жодної рідної душі, засмучена Анна вирушила на пошуки своєї давньої подруги Євдокії Блажієвської, у якої на той час уже був онук...
— Мати, певно, переживаючи за мою і свою долю, з побоюванням поставилася до візиту Анни. Адже велика чистка «неблагонадійних елементів, які заплямували себе», була в розпалі. А незвана гостя полюбляла вечорами заводити «крамольні» розмови про Леніна, Сталіна, Кірова та свого репресованого чоловіка. Але коли мати виявляла своє незадоволення, бабуся завжди соромила її: «Посовістилася б. У Анни й так усе життя скалічене, чоловіка розстріляли, то ще й ти тут...»
Спочатку я теж цурався нової знайомої. Втім, швидко звик до Анни, і, взявшись за руки, ми в компанії з бабусею часто ходили в ліс збирати гриби та цілющі трави. Бабуся, як і колись, ворожила гості на картах. А спала вона на ліжку моєї матері, накрившись простим рядном...
Про те, що перед ним відома поетеса, малий Василько тоді, звісно ж, не знав. Про це ніхто не говорив, її літературного псевдоніму вголос не вимовляли.
— Три дні по тому бабуся провела Анну до станції, посадила в поїзд, і більше я з нею ніколи не бачився, — завершує розповідь Василь Петрович. — Нині, коли минуло вже багато років, зіставляючи всі відомі мені факти й згадуючи найдрібніші деталі перебування «панянки» в нашому домі, я можу з упевненістю сказати — то справді була Анна Ахматова. Дивно, але про цей епізод із її життя я не знайшов згадки в жодному з біографічних видань відомої поетеси.