Завершальні тури чемпіонату країни з футболу скидаються на спурт двох досвідчених наїзників. Кожен із суперників мріє перетнути фінішну лінію першим, раз у раз роззираючись і стежачи за маневром опонента. Перегравши київських динамівців в очній дуелі, гірники на певний час очолили таблицю, а потім, після осічки в Харкові, знову були відсунуті за спину киян. Здавалося, ім’я нового чемпіона країни вже в усіх на вустах: величезний турнірний досвід давав підстави сподіватися, що біло-блакитні не втратять очок і не поступляться головним місцем на п’єдесталі донеччанам.
Навряд чи можна було припустити, що на полі затишного клубного стадіону «Динамо» господарі не поб’ють гостей зі Львова. Підстав для такого прогнозу було, щонайменше, дві. Перша — ігрові показники «Карпат» у виїзних поєдинках до поїздки в Київ були найгірші з-поміж усіх учасників національної першості. Лише двічі в 11-ти матчах прикарпатцям щастило навіть не виграти, а розійтися миром. Друга — єдиної поразки «в чужому домі» біло-блакитні зазнали саме на львівському стадіоні «Україна». Причому поступилися тоді своєму супернику за всіма статтями. Одне слово, мотивацій для агресивної гри на своєму полі в підопічних Валерія Лобановського було більш ніж достатньо.
Був ще один чинник, якого не можна не брати до уваги: у двох попередніх турах кияни видавалися непереконливими. Спочатку в натужній манері вони перемогли донецький «Металург», а потім лише завдяки диво-голу на останній хвилині в Полтаві зберегли лідерство.
Того, що в нинішньому сезоні комбінаційна гра в біло-блакитних не клеїться, не бачить тільки сліпий. Звісно ж, за бажання будь-який спад можна пояснити. Та тільки кому від цього легше, якщо «Динамо», як і колись, має найбільше представництво в національній збірній і вкотре пробиватиметься до основної сітки Ліги чемпіонів. Складати міжнародні сесії нашим хлопцям буде ой як нелегко...
Років 15—20 тому таких суперників, як алчевська «Сталь», донецький «Металург» або полтавська «Ворскла», даруйте на слові, на пристойні стадіони в Києві не пускали. У цьому зв’язку мені пригадується кубковий поєдинок киян проти фрунзенської «Алги» навесні років 30 тому в Сімферополі. У киргизьких майстрів, які чекали запрошення арбітра вийти на поле місцевого стадіону «Локомотив», у повному розумінні слова, тремтіли від страху коліна. А наставник франкфуртського «Айнтрахта» Дітер Вайзе, в кого під рукою були чемпіони світу Юрген Грабовськи і Берндт Хельценбайн, у перерві матчу Кубка кубків у Києві 1974 року після двох пропущених м’ячів благав своїх хлопців:
— І не мрійте відігратися. Якщо в другому таймі «Динамо» заб’є нам тільки одного м’яча, це буде нечуваним успіхом. Це ж не команда, а якийсь могутній прес...
Згоден, не можна проектувати колишні успіхи на день сьогоднішній. Як то кажуть, часи змінюються, і ми разом із ними. Але, даруйте, та ж любов до футболу залишилася колишньою. Як і раніше, київському вболівальнику, розбещеному гучними перемогами своїх улюбленців, хочеться, щоб вони впевнено перегравали периферійних майстрів.
Львів’яни почали гру зібрано, як партизани, яким потрібно було вийти з оточення. В їхніх діях проглядалася синхронність, бажання захищатися не вмінням, а числом.
Його величність випадок цього травневого вечора явно був прихильний до гостей. Уже на 12-й хвилині вони несподівано повели в рахунку. Ніщо не провіщало прикростей Шовковському, коли приблизно за 20 метрів від його воріт арбітр із Кіровограда Горожанкін призначив штрафний удар. Швидше, для перестраху львівян, ніж для власної безпеки, Шовковський побудував стінку, що виявилася насправді парканом з відірваними дошками: розбіг Вільчинського до смерті налякав Яшкіна, крайнього у стінці. Артем прикрив руками найдорожче, а м’яч зрикошетив об спину і влетів у незахищений київським голкіпером кут воріт. Зазначу, що така ситуація трапляється із Шовковським не вперше.
Пропущений м’яч на початку поєдинку не мав видаватися фатальним для лідера. Година із чвертю — цілком достатньо часу, щоб не тільки зрівняти рахунок, а й розгромити суперника. Але це в тому разі, якщо команда, так би мовити, на ходу, якщо вона в змозі моментально позбутися негативних емоцій і продовжувати наступальний маневр. Проте давня хвороба — невміння долати насичений заслін — далася взнаки і в поєдинку проти аутсайдера виїзних матчів. Лише Белькевич і Чернат виявили себе з неординарного боку. Обидва чудово володіють м’ячем і, що важливо, вчасно з ним розлучаються, надаючи шанс своїм партнерам завершити атаку.
Кияни зрівняли рахунок ще до перерви. Назвати пенальті обгрунтованим непросто, хоча підстави для його призначення були: сумнівів у визначенні порушення в штрафному майданчику «Карпат» у Горожанкіна не виникло. Чернат реалізував пенальті, можна сказати, у тренувальній манері.
Весь другий тайм біло-блакитні провели в облозі воріт гостей. Шансів здобути перемогу в киян було більш ніж достатньо. Але щоразу їм чогось бракувало: то — завершальної передачі, то — точності, то — витримки. Одне слово, дався взнаки дефіцит майстерності в напівекстремальних умовах. Динамівцям не вдалося перемогти команду, яка, за великим рахунком, крім стійкості, чіпкості й бажання не програти, нічого не продемонструвала, — 1:1.
Навряд чи перемога «Шахтаря» над «Сталлю» могла викликати в когось сумніви. І хоча у футболі, як то кажуть, може статися що завгодно, в цьому випадку знаменитіший клуб поклав на обидві лопатки необстріляного конкурента. Гірники з перших хвилин упевнено повели свою партію і вже майже відразу ж зусиллями Ателькіна відкрили рахунок. І хоча на перерву алчевці пішли при рівному рахунку — 1:1, після поновлення гри все стало на свої місця. Спочатку захисник Старостяк зіграв як справжній форвард, а потім «чорний діамант» гірників африканець Агахова підбив підсумок у співвідношенні сил — 3:1.
Перемога підопічних Віктора Прокопенка дала можливість «Шахтарю» очолити турнірну таблицю за три тури до завершення чемпіонату. У донеччан залишилося три поєдинки — із земляками-металургами, київськими армійцями і «Нивою». Важко припустити, в якому з них лідер може спіткнутися. Втім, припущення у футболі ірраціональні по суті. А завтра перед «Шахтарем» стоїть інше завдання — переграти футболістів ЦСКА у фіналі Кубка України.
В інших матчах 23-го туру зафіксовано такі результати: «Таврія»—«Металург» (Запоріжжя) — 0:1, «Металіст»—«Нива» — 2:1, «Кривбас»—ЦСКА — 0:1, «Металург» (Маріуполь)—«Металург» (Донецьк) — 1:0, «Дніпро»—«Ворскла» — 2:1.
***
Минулої середи на міланському стадіоні «Джузеппе Меацца» відбувся фінальний матч розіграшу Ліги чемпіонів 2000—2001 років між мюнхенською «Баварією» та іспанською «Валенсією». В основний і додатковий час — 1:1. По пенальті перемогла «Баварія» — 5:4.
Турнірна таблиця
І В Н П М О
1. «Шахтар» 23 17 5 1 61—20 56
2. «Динамо» 23 17 4 2 53—15 55
3. «Дніпро» 23 15 4 4 32—16 49
4. «Металург» Д 23 10 9 4 26—19 39
5. ЦСКА 23 9 8 6 28—22 35
6. «Металург» М 23 10 4 9 32—26 34
7. «Металург» З 23 8 8 7 27—28 32
8. «Карпати» 23 8 3 12 31—37 27
9. «Таврія» 23 6 9 8 20—29 27
10. «Металіст» 23 6 7 10 24—36 25
11. «Кривбас» 23 6 6 11 21—31 24
12. «Ворскла» 23 5 5 13 16—27 20
13. «Сталь» 23 2 5 16 17—47 11
14. «Нива» 23 2 3 18 20—55 9