«Я від природи невиправний романтик. Тому стабільне, розмірене життя, в якому все розписано по годинах і передбачено всі наслідки, для мене прісне. У своїх стосунках із дружиною я керуюся таким правилом: жодного дня без пригод. У моєму розумінні пригода може бути найменшою, але при цьому мати великі наслідки. Сексуальною пригодою може стати несподіваний екстравагантний букет і запрошення в незаплановану подорож до лісового озера, прогулянка на мотоциклах і відвідання стрип-бару. Мені здається, що вся принадність кохання в тому, що можна нескінченно варіювати ситуацію зустрічі, граючи при цьому різноманітні ролі: від безневинного немовляти до змія-спокусника, від пасторального пастушка до ковбоя. Розмаїття завжди вабить і збуджує уяву, так чому б не поставити фантазію на службу коханню. У ліжку я завжди винаходжу щось новеньке, пробую всілякі сексуальні іграшки, люблю займатися сексом по телефону й у громадських місцях, узагалі скрізь, де ми буваємо. Але моя Олена через три місяці заявила, що їй набридло тинятися без жодної мети всіма тими злачними місцями, куди я її тягаю, що їй хочеться затишку й спочинку в домашній обстановці, і взагалі, мовляв, пригоди вона любить дивитися по телевізору, сидячи з ногами в розлогому кріслі. Я був просто-таки розчарований її лінощами! Я для неї так старався і стільки зробив, а вона, виявляється, боїться, що якась моя іграшка навіки загубиться в її вагіні. А мої сексуальні ігри вона взагалі оцінює як свідчення зіпсованого смаку. Вона, бачте, воліє гігієнічний секс у чистій постелі, а не у випадкових антисанітарних місцях. Такого я від неї не чекав. Адже цікаве й розумне дівчисько, а виявилося такою посередньою дурепою. В усьому слухається свою матінку. А та й рада, аби її донька ходила по струнці й вклонялася її знайомим, мов порцелянова лялька. Я зростав у вільній сім’ї, де кожен робив що хотів, і ніхто нікого не контролював. І що мені тепер із нею робити? Грати роль вихованого ідіота на догоду її матусі. Так і чую її писклявий голос: «Валику, чому ти ходиш уночі по квартирі без піжами?» А що, я повинен спати з дружиною в повній екіпіровці? Ну, шаснув до туалету в чому ненька народила, так не для неї ж я демонстрував свої принади. Пуританка бісова. І так музику доводиться вмикати на повну гучність, аби вона нічого не чула. Займешся тут сексом спокійно, як же. Так ліпше вже де завгодно, тільки не в двокімнатній хрущовці під її наглядом. Інша б на її місці якось згладжувала свою присутність, а ця навіть до свого бахура вдень їздить. Тепер після цієї сварки з Оленою не знаю, що з нею робити. Не можу я любити її за правилами й жити з матінкою за стіною — клинить і край. Може, нам піти звідти? І боюся, не погодиться моя дружинонька йти до моїх батьків, із ними ж живе ще й моя молодша сестра, яка, скільки себе пам’ятаю, поводиться так, ніби їй належить уся квартира. А більше й нема куди йти: на окрему квартиру заробимо ще не скоро. Як мені вирішити це питання з мінімальними втратами?»
Валентин, 24 роки.
Бачте в чому річ, шановний Валентине, людина ви, за власним зізнанням, романтична, а проблему вирішувати збираєтеся з мінімальними втратами, зовсім як прагматик, — щось не в’яжеться. А все тому, що ваш опис ситуації як конфлікту між вашим романтизмом, зашореністю дружини й черствістю тещі — не більше ніж раціоналізація. Це різновид психологічного захисту, коли справжні причини вчинків або приховуються, або не усвідомлюються, а дії виправдовуються раціональними викладками, прийнятними завдяки своїй благопристойності. Насправді ви будуєте такий активний і навальний (романтичний у вашому розумінні) стиль взаємин із дружиною як захист проти неї і тещі, керуючись правилом: найліпший захист — це напад. За дружиною ви не визнаєте права на вибір тому, що її уявлення про засоби активного самоствердження не збігаються з вашими. Та ж любов до традицій і щовечірнього чаювання всією родиною може бути проявом активного вибору й твердої життєвої позиції не меншою мірою, ніж епатаж і схильність до кітчу. Ви називаєте дружину дурепою тільки тому, що вважаєте цінності й спосіб життя, які вона сповідує, нав’язаними їй матір’ю. Але чи це так? Можливо, дружина й оцінила б ваші сексуальні новації й зусилля, спрямовані на розмаїтість любовного антуражу, якби ви хоч якось зважали на її потреби й бажання. Ви ж граєте в ігри власного виробництва, анітрохи не цікавлячись тим, у що хоче грати вона. Вас хвилюють власні відчуття в різноманітних ролях, власна реалізація, втілення ваших фантазій. Дружина, виявляючи неабияку акторську майстерність, повинна грати свої ролі за написаним вами для себе сценарієм, доки ви зосереджуєтеся на осягненні одному вам відомого образу «я». Її особистість вас цікавить як дзеркало, яке покликане відбивати ваше геніальне життєтворення. І це ви називаєте коханням! Її правомірний бунт проти такої профанації близьких стосунків ви, Валентине, опускаєте до банальної приземленості й примітивності почування. Насправді дружина протестує проти вашої самозакоханості й егоїзму. Теща, мабуть, теж буде проти, якщо ви спробуєте переселити її до «бахура». Адже вона справедливо думає, що має повне право розпоряджатися своїм дозвіллям як їй заманеться. Тим часом ви сприймаєте її перебування на законній житлоплощі й у житті своєї доньки як кровну образу. Чому так? А причина може бути банальною: змагаючись із тещею за сфери впливу, ви несвідомо проектуєте конфлікт, який мав місце у вашому батьківському домі. Швидше за все, у вашій «вільній» родині панував ліберальний порядок, що узаконює наплювацьке ставлення одне до одного як норму поведінки, яку ви сприймаєте як свідчення відданості демократичним цінностям. Кожен робив що хотів настільки, наскільки дозволяло терпіння чи байдужність інших, а масштаб цих рис визначався габаритами квартири. Можливо, вам просто бракувало особистого простору в домі, аби відчути свою незалежність. При цьому свобода дій залишалася суто декларативною цінністю. В таких умовах у дитини, якій, з одного боку, заважають стіни квартири, а з іншого — бракує уваги, ніжності й визнання батьків, формується захисний стиль поведінки, покликаний звільнити її від обмежень і привернути до неї увагу. До речі, дуже нагадує вашу поведінку з дружиною: епатаж, пригоди, але поза домом. Адже в квартирі бракує місця: теща заважає вільному прояву вашої особистості (переконання, перенесене з дитинства). При цьому теща грає роль людини, яка найбільше заважала вам у батьківському домі. Хлопчик демонстративного типу характеру намагається викликати інтерес до себе, всіляко епатуючи навколишніх, вдаючись до оригінальних вчинків, пускаючись у небезпечні пригоди. Найчастіше самозамилування — це спосіб зберегти повагу до себе й розвинути високу самооцінку за відсутності позитивного емоційного підкріплення з боку батьків. Ситуація поглиблюється, якщо друга дитина в сім’ї, у цьому випадку молодша сестра, отримувала, на вашу думку, більше уваги й любові. Всі старші діти переживають почуття знехтуваності, коли народжується друга дитина. Це провокує суперництво з нею за увагу з боку батьків, бажання підпорядкувати її своїй волі, стати для неї незаперечним авторитетом. І молодша дитина, і батьки починають здаватися мало не ворогами, що зазіхнули на належний вам по праву життєвий простір. Часто в таких людей наявна неабияка частка оральності й психопатичності в характері. Як орали вони весь час відчувають брак чогось: свободи дій, підтримки й схвалення, уваги дружини, визнання тещі, великої житлоплощі тощо. І несамовито бажаючи отримати все це, відповідно, роблять усе можливе й неможливе. У них наявне приховане переконання, що їм завинив увесь світ. Водночас вони певні, що ніколи не отримають того, що їм потрібно. Хоча для цього в деяких випадках достатньо прохання. Але вони не просять, а наказують, велять, залучаючи людей до здійснення своїх планів у ролі гвинтиків. Психопатичний складник характеру змушує їх контролювати поведінку оточення, прагнути в усьому бути правими, щоб не зазнавати поразок у дорослому житті так, як вони зазнали їх у дитинстві, коли батьки їх використовували й зневажали.
Таким чином на стосунки з тещею і дружиною ви, дорогий Валентине, проектуєте якісь стосунки з матір’ю й сестрою. Несвідомо ревнуєте дружину до тещі й навпаки — так, як колись ревнували матір до сестри й навпаки. Домагаючись, щоб поведінка дружини й тещі відповідала вашим бажанням, ви, Валентине, несвідомо намагаєтеся змінити схему (яка вас не задовольняє) ваших взаємин із матір’ю й сестрою. У будь-якому разі ви намагаєтеся здобути контроль над почуттями дружини й тещі, аби посилити вплив на дружину й уникнути зради. Ревнуючи в дитинстві сестру до матері, ви придушували свої почуття і до одної, і до іншої. Тому тепер, перенісши цей стереотип реагування в доросле життя, ви не можете спокійно виявляти сексуальні потяги до дружини при тещі. Стараючись витіснити тещу з квартири, ви намагаєтеся прогнати привид придушення вільного, спонтанного сексуального реагування, яке зародилося тоді, коли ваша мати народила сестру. Але ви, Валентине, маєте всі шанси зробити це, облишивши підозрювати своїх близьких у недобрих намірах: у тому, що вони не розуміють і не люблять вас, у тому, що коли-небудь візьмуть та й повстануть проти вас єдиним фронтом. Здається, найліпшим розв’язанням проблеми буде прийняття вами свободи вибору для всіх близьких людей, поважання їхніх особливостей і бажань. Спробуйте не боротися за владу, а здатися й поступитися, спробуйте признатися у своїх потребах і попросити про допомогу тоді, коли ви справді не зможете без неї обійтися. Якщо ви вчините так одного разу, то напевне ваша дружина охоче розділить із вами велику сексуальну пригоду, яка називається «Життя», бо буде впевнена у своїй безпеці навіть тоді, коли ви займатиметеся небезпечним сексом.