Згідно з офіційними даними, близько 800 тисяч молодих людей у нашій країні перебувають на обліку як наркомани. Шість тисяч — неповнолітні, і, що насторожує, є тенденція до «омолодження» цієї статистики. У столичному регіоні, як, утім, і в інших, проблема наркоманії теж існує. Як розповів головний нарколог управління охорони здоров’я Київської обласної держадміністрації Геннадій Зільберблат, торік в області було зареєстровано 85 наркоманів на 100 тисяч населення. Цікава картина поширення наркоманії. Зрозуміло, чим більше місто, тим більші проблеми. Тому «лідером» у цьому питанні, за підсумками минулого року, на Київщині стала Біла Церква: 160 наркоманів на 100 тисяч населення. Неблагополучний у цьому плані й Ірпінь — 157 наркоманів на 100 тисяч. Як зазначив на підставі свого багаторічного досвіду заслужений лікар України Геннадій Зільберблат, до 1990 року ще траплялися райони, де не було жодного наркомана. Нині ж з’явилося чимало декласованих елементів, які з різних причин не можуть забезпечити собі нормальне життя в містах, продають свої квартири й переїжджають у глибинку (додаючи їй своїх проблем). Та й близькість до великих міст теж впливає на кількість наркоманів. Якщо в Обухівському районі їх було зареєстровано 138 на 100 тисяч населення, то, приміром, у Згурівському — 21 на 100 тисяч.
У зв’язку з «регіональним» підходом, тією ж таки міграцією дітей, особливо під час канікул, не можна не сказати про тенденцію. Майже кожен підліток, якого запідозрили (як правило, дільничні міліціонери) у наркоманії, просить не говорити про це батькам. Та їх, як правило, повідомляють усе ті ж працівники міліції, які «виявляють, знаходять, припиняють», іноді навіть виступають із роз’яснювальними профілактичними розмовами або статтями про шкоду наркотиків. Та лише міліція з цим лихом не впорається. Працівники правоохоронних органів, соціальних служб, медики звернули увагу на те, що столичні батьки, а також ті, хто живе у великих населених пунктах, звинувачують у поширенні наркоманії «сторонніх» з інших регіонів. Мовляв, ті тиняються без справ, особливо влітку, ось і навчають їхніх дітей поганого. «Провінційні» ж тата й мами схильні обвинувачувати мегаполіси в тому, що їхні діти стали наркоманами... І лише в одному, як правило, всі батьки схожі: вони довго не хочуть вірити, що їхня дитина вживає наркотики.
Є чимало прикладів того, як у цілком благополучних, забезпечених і високопоставлених батьків «раптом» виявлялися діти-наркомани. Приміром, одна подружня пара привела дочку, яка навчалася у престижному навчальному закладі, щоб довести, що їхню дівчинку звинувачують у наркоманії даремно. Батьки демонстрували ідеально рівні й неушкоджені вени дочки. Та в лікарів усе-таки були підстави для підозр. Після тривалих суперечок і переговорів довелося роздягнути дівчину до трусів і уважно вивчити всі можливі місця ін’єкцій. Адже, крім загальновідомих вен, куди колють наркотик, є ще понад 180 точок, у які його теж можна ввести з не меншою ефективністю. У цьому випадку своє тіло дівчина використовувала для прийому наркотиків досить оригінально...
Доводиться визнати, що ми, батьки, навіть не підозрюємо, наскільки просто роздобути нині наркотик нашим дітям. Це, приміром, марихуана, яку виготовляють з конопель. До речі, ті, хто затягується «косячками» (сигаретами з марихуаною), наркоманами себе не вважають. А даремно. Починається завжди з малого. А вже потім вишиковується ціла низка дурману: опій, що виготовляється із соку маку (за наркоманівською термінологією — «ширка»), розчинений ефедрин, відомий як «мулька». А препарати, які містять наркотики, називаються «колесами».
Соціологічні опитування, проведені в навчальних закладах, свідчать, що перша зустріч із небезпечним зіллям відбувається «за пропозицією друзів, знайомих» на вечірках, під час дискотек. У зв’язку з цим батькам, навіть якщо вони не відчувають небезпеки, слід замислитися над запитанням: а чи готова їхня дитина протистояти таким пропозиціям? З огляду на те, що молоді, особливо нинішній, властиво все спробувати, все випробувати. До чого може призвести випробування наркотиків, багатьом дорослим відомо, а ось дітям — далеко не завжди. Тому що в багатьох сім’ях, боючись спалаху інтересу своїх чад до небезпечної теми, про наркоманію воліють взагалі не згадувати. І даремно, стверджують наркологи й ті, хто безпосередньо зіштовхнувся з небезпекою. Не слід думати, що все можна встигнути, мовляв, дитині рано про це знати. Адже найжахливіше, якщо виявляється, що вже пізно і необхідно, виправляючи свої недогляд та неуважність, рятувати дитину. Симптоми того, що дитина «сіла на голку» уважним батькам помітити легко. Її стан стає нестабільним, млявість змінюється підвищеною збудливістю, безпричинно відбувається зміна настроїв, розладнується сон, погіршується пам’ять, збільшуються або зменшуються зіниці очей...
Батькам не слід сподіватися, що, оскільки наркотики коштують чималих грошей, а своєму чаду вони виділяють на кишенькові витрати фіксовану суму, дитина, не маючи зайвих коштів, не зможе купити небезпечне зілля. У тому то й річ, що розповсюджувачі наркотиків схильні, і не без прицілу на майбутнє, давати наркотики в борг, а то й просто «за так», добре розуміючи, що в такий спосіб забезпечують собі майбутню клієнтуру. Та й підліткова психологія, жага до спілкування і потяг до наслідування сприяють поширенню пагубної звички. Якщо в класі, у дворовій компанії з’являється один наркоман, то можна гарантувати, що під його впливом до небезпечного зілля потягнуться інші. Для того щоб спробувати.
Лікування ж потім буде тривале й непросте. Безумовно, як без медиків, так і без добровільних помічників — тих, хто сам пройшов через це лихо й зміг впоратися з ним (підтримка останніх особливо важлива у процесі реабілітації), не обійтися. Якщо говорити про столичний регіон, то ті, кому потрібна допомога, а також їхні батьки можуть звернутися в центри медико-психологічної реабілітації у Глевасі, Білій Церкві, Ірпені, Броварах. У Переяславі-Хмельницькому створена й працює антинаркоманна організація «Панагія», у Фастові — спілка «Довіра», в Ірпені є асоціація наркозалежних «Надія», у Боярці — добродійна організація «Благодать».
Досвідчені наркологи не втомлюються підкреслювати, що в кожній сім’ї, де є діти, необхідно говорити з ними про шкоду наркоманії та її страшні наслідки. Ну, а якщо лихо вже сталося, то для порятунку молодого життя всі засоби годяться. Деякі батьки йдуть на те, щоб лікувати своїх чад у повній ізоляції від небезпечного оточення. Приміром, один зневірений батько, випробувавши всі способи боротьби з наркозалежними дружками свого сина, змушений був відвезти дитину далеко, в глибинку, де не було ні теплої вбиральні, ні навіть гарячої води. Зате не було й «друзів», які штовхають на слизьку доріжку. Можливо, хтось скаже, що батько вчинив жорстоко. Однак у цьому випадку важливий результат. Диво завдяки наполегливості батьків усе-таки сталося: підліток помучився, але врятувався від пагубної звички. На жаль, не всі батьки в змозі виявити таку рішучість. Наркологи наводили приклади того, коли навіть не друзі-наркомани, а самі батьки, не витримуючи «ломки» своїх чад, купують їм бажану дозу. Крім того, що йде нанівець усе попереднє лікування, такий вияв слабкості взагалі може закінчитися трагічно, оскільки, як свідчать фахівці, є такі способи лікування наркоманії, при яких вживання наркотиків рівносильне смертному вироку.
Ті, хто має великий досвід лікування наркоманії, радять сім’ям, що зіштовхнулися з цим лихом, не панікувати, а постаратися поговорити з дитиною задушевно, переконати, що батьки — її союзники, взагалі якнайбільше знаходити часу для спілкування, спільних занять. І найголовніше — не заплющувати очі на проблему, сподіваючись, що все мине саме собою. На жаль, це наркоманія. І сама по собі не мине. Оскільки всі ці «мульки», «косячки», «ширки» й «колеса» — надто небезпечна сімейка. Проти неї потрібно воювати серйозно.