Зізнайтеся, чи є ще щось, чого ви не знаєте про пляжі Анталії, дискотеки Шарм-ель-Шейха чи шоу трансвеститів у Паттайї?.. Чи залишився там хоч один секрет, не розвіданий багатомільйонною армією наших масових туристів?.. Тим часом у світі ж безліч приголомшливих місць та речей, фактично нікому не відомих. Чи багато нас торкалися рукою гігантського горбатого кита? Бували в українських церквах, побудованих «на варениках», у Канаді? Бачили дракона в Новій Зеландії? Спілкувалися з ченцями в Бутані? Або їхали нескінченним хайвеєм в океані у найпівденнішу точку Америки?.. Ми розшукали таких людей і попросили їх поділитися своїми спогадами в новій рубриці «Не як усі».
Мрії збуваються. Доведено Лесею Москаленко, головним редактором журналу з промовистою назвою MANDRY. В дитинстві Леся марила подорожами, а подорослішавши, очолила вищезгаданий журнал і хутенько об’їхала мало не півсвіту. Тож обрати тему для розповіді читачам «ДТ» було вельми непросто. Зрештою, зупинитися вирішили на круїзі островами Карибського басейну. Ось що розповіла Леся:
— Є така велика американська компанія Royal Caribbean — власник найбільших лайнерів у світі. Кожен із них завбільшки з цілий мікрорайон: 16, а то й більше височенних палуб, де є поле для гольфу, басейни з хвилями, скеля для скелелазіння, театр, у якому щовечора йдуть бродвейські шоу, вісім абсолютно різних дискотек, купа ресторанів тощо. Пасажирів на такому кораблі — близько трьох тисяч і десь зо дві тисячі обслуговуючого персоналу. Що цікаво, серед персоналу обов’язково є людина з кожної країни і кожного населеного острова земної кулі — така собі втілена в життя ідея інтернаціоналу.
На лайнер ми сідали у Маямі і протягом подорожі побачили фактично весь Карибський басейн — власне, такою можливістю нас із чоловіком і привабила ця подорож. Ми побували і на мексиканському острові Козумель, і на Гаїті, і на островах Сент Томас та Сент Мартен, і на Ямайці, і на Гранд Каймані. Але перед тим був Кі Уест.
Коли вирушали до США, друзі наказали: обов’язково поїдьте на Кі Уест — найпівденнішу точку Америки. До неї веде низка островів, їх десь 18, і між ними перекинутий такий собі хайвей в океані. Найбільший проміжок дороги між островами — вісім миль, тобто більше десяти кілометрів. Уявіть: позаду дорога, спереду дорога, а навколо — лише безмежний океан...
Знаменитий Кі Уест тим, що там останні свої роки прожив Хемінгуей. Колись цей острів був безлюдним, на нього лише висаджувалися контрабандисти, які везли з Куби сигари. Але в середині минулого століття його відкрили хіпі, оселилися там і створили на острові зовсім не американську атмосферу. Там немає жодного хмарочоса, лише дерев’яні будиночки з садками. Народ, складається враження, тільки п’є коктейлі або спить. Сам острів крихітний — це, власне, одне маленьке містечко.
Ввечері все населення Кі Уесту виходить на набережну: коли заходить сонце, там якось так незвично заломлюється світло і в океан падає зелений промінь. Хто його побачить першим, буде щасливим. Тож усі місцеві жителі виходять на берег, сідають або лягають — кому як зручно, п’ють коктейлі, теревенять і чекають цього самого променя.
Наступного дня ми повантажилися на лайнер і вирушили в дорогу. Подорож, звичайно, була просто фантастичною! Щоранку прокидаєшся — навколо вже зовсім інший запах, вологість, температура... Виходиш на берег, проводиш весь день у новій країні, ввечері — назад на лайнер, а вночі пливеш до нових берегів.
Найбільше запам’яталися загадкова Ямайка з тамтешнім культом Боба Марлі та обкуреними аборигенами і Гаїті, де дуже гарні місцеві хлопці й дівчата танцюють неймовірні дикі танці для туристів. Не забуду й того, у якому вигляді американці, котрі подорожували разом із нами, лізли у воду. Вочевидь, так написано в них у страховці, бо купатися вони йшли виключно у рятувальних жилетах, гумових капцях, а на шию вдягали щось на кшталт рятувального круга. Що характерно, всі їхні чоловіки на пляж ходять не в плавках, а у гігантських трусах по коліна. У сауну вони теж ходять у таких трусах, а ще у... кросівках і шкарпетках!
Цікаво було на Сент Томасі, де пляжем бігають величезні варани, підходять до людей і, наче бродячі собаки, просять їжу. Але варани ці досить небезпечні. Коли спробувала доторкнутися до одного лозинкою, він на мене як стрибнув!.. Перелякалася — страх. А у воді там прямо за два метри від берега можна зустріти велетенських черепах, які на людей зовсім не зважають, продовжуючи неквапом займатися своїми черепашачими справами. Побачивши таку дивовижну черепаху, я потім весь день мала піднесений настрій...