На прийом до психолога шестирічного Мишка привела мама. Віднедавна вона почала помічати, що сина неможливо всадити за книжку. На пропозицію почитати вголос маля заявляло, що в нього болить горло, паморочиться голова тощо. А якось мама застала сина за незвичним заняттям: він несамовито рвав нову книжку. Спеціаліст поставив маляті діагноз «рідінгфобія» — тобто нав’язливий страх перед читанням...
«Та чому ж так сталося? — губилися у здогадках батьки Мишка. — Адже ми робимо все, щоб привчити дитину до читання! Купуємо нові книжки, регулярно примушуємо читати вголос...» Ось у цьому й полягала помилка. Ні в якому разі не можна примушувати дитину щось робити, навіть із добрих міркувань. Інакше найбільш захоплююче й цікаве заняття може перетворитися для них на нудну зобов’язалівку.
Спочатку все йшло добре: Мишко з легкістю вивчив усі літери, потім навчився складати їх у слова. А от із довшими текстами почалися проблеми. Навіть короткі чотиривірші хлопчик запам’ятовував важко, і не завжди міг пояснити їх зміст. А ріс-бо недурним, кмітливим... Щоб «підтягнути» сина, батьки щодня примушували його читати вголос і переказувати зміст прочитаного. Якось, коли вдома зібралися гості, батьки вирішили похвалитися успіхами Мишка: поставили його на табурет і попросили прочитати вірша. Та, побачивши незнайомих людей, хлопчик затнувся на півслові, зніяковів і втік. Роздратована мати дорікнула синові: «Тобі незабаром до школи йти, а досі трьох рядків не можеш запам’ятати! Який же з тебе учень?» Напевне, цей випадок і став відправною точкою для розвитку нелюбові до книги.
— Дуже часто небажання дітей читати зумовлене невмілими діями дорослих, — вважає дитячий психолог Юлія Черняєва. — Їхня помилка полягає у тому, що вони змалку націлюють дитину на конкретний результат. Вимагають читати швидко, чітко, правильно розставляючи наголоси, чітко вимовляючи всі букви. Якщо ж малюкам щось не вдається, їх нерідко підхльостують образливими зауваженнями, порівнюючи із більш успішними однолітками. Варто враховувати й те, що від природи ми сприймаємо книжковий текст по-різному. Наприклад, діти, схильні до рідінгфобії, можуть мати гарну пам’ять, непогано опановувати точні науки, але при цьому важко засвоюють друкований текст. Зазвичай букви і слова такі діти запам’ятовують легко, а от із реченнями починаються труднощі — їм не завжди вдається вловити зміст прочитаного. Наприклад, читаючи короткий уривок, дитина не пам’ятає, що було на початку абзацу або в першому розділі. Вона не розуміє змісту, не завжди може переказати текст і відповісти на запитання про прочитане. Звісно, за таких проблем із читанням порушується процес пізнання. І якщо батьки починають зосереджувати увагу на її недоліках, усіляко демонструвати свою занепокоєність, сварити її, проблема лише поглиблюється. Дитина боїться зробити щось не так, підвести батьків, і це ще більше гальмує сприйняття інформації зоровим апаратом. Така ситуація нерідко призводить до того, що дитя починає відчувати страх перед друкованим текстом, і відмовляється читати. А часом, як у випадку з Мишком, воно просто переносить свою ненависть на книгу, вбачаючи в ній джерело усіх своїх негараздів.
На жаль, багато батьків вважають рідінгфобію лише дитячим капризом і намагаються боротися з нею силовими методами: саджають дитину за книжку, примушують читати вголос, а якщо відмовляється — позбавляють прогулянок, солодкого тощо. Проте такі заходи не допомагають, навпаки, вони лише погіршують ситуацію. Варто зрозуміти, що рідінгфобія — аж ніяк не примха, а серйозна психологічна проблема. Вона виникає всупереч бажанню малюка, і самостійно він із нею впоратися не може. Хоч як намагається, процес читання не приносить ніякого задоволення і навіть спричиняє страждання. Нерідко в дитини виникає почуття неповноцінності.
Проте хвилювання батьків теж можна зрозуміти: адже, не навчившись вільно читати й переказувати текст, дитина навряд чи вступить до престижної гімназії або ліцею. То як бути? Насамперед не панікувати самим і заспокоїти дитину. Рідінгфобія аж ніяк не є чимось невиліковним. І якщо поводитися правильно, то через якийсь час мислення дитини перебудується, активізуються ділянки мозку, що «відповідають» за сприйняття друкарського тексту, і в майбутньому вона нічим не відрізнятиметься від однолітків.
— Щоб допомогти дитяті позбутися рідінгфобії, батьки мають проявити наполегливість і терпіння, — продовжує Юлія Черняєва. — І ні в якому разі не можна тиснути на дитину! Варто згадати, що читання — це захоплююче і приємне заняття, яке має приносити їй радість, пробуджувати уяву. Підберіть літературу, яка їй подобається: наприклад, казки, пригоди, фантастику. Цікавий сюжет, яскраві малюнки допомагають маляті легше засвоювати прочитане. Дуже часто діти, котрі страждають на рідінгфобію, відмовляються читати вголос, побоюючись критичних зауважень дорослих. У цьому випадку не наполягайте, нехай дитина читає про себе. Головне, щоб процес їй подобався. Поспостерігайте за малюком здалеку — чи блищать у нього очі, чи зацікавлений він змістом. Після закінчення читання не поспішайте його екзаменувати: не пропонуйте йому відразу ж обдумати прочитане, не примушуйте переказувати текст. Цілком імовірно, що незабаром він сам поділиться з вами враженнями від прочитаного. Уважно і дружньо вислухайте його. І якщо ви бачите, що він охоче йде на контакт, поставте йому кілька простих запитань за нещодавно прочитаним текстом. Заняття мають проходити спокійно, доброзичливо, без критики. За найперших успіхів не скупіться на похвали — це сприяє формуванню впевненості в собі, допомагає йому перебороти страх перед друкованим текстом. Повторюйте такі заняття якнайчастіше, але тільки так, щоб не погіршувати стан дитини, щоб читання було їй на радість. І не поспішайте хвалитися перед гостями успіхами своїх чад. Зайва увага дорослих може спричинити зворотній результат.