Такі дані випливають із загальнонаціонального опитування соціологів компанії "Kantar TNS в Україні", яке вони провели впродовж серпня і вересня 2018 року. Опитування замовив партнерський консорціум із Центру прав людини ZMINA, Аналітичного центру CEDOS та Українського незалежного центру політичних досліджень за фінансової підтримки Європейського Союзу.
Соціологи опитали 7 731 громадянина України віком від 18 до 75 років в усіх областях, окрім окупованих територій. Це перше дослідження такого масштабу, що розкриває кількість людей, які мешкають не за місцем реєстрації, та їхні стосунки із цим інститутом.
Мобільність українців
Не за місцем реєстрації в Україні проживають 3,3 млн дорослих. Умовно назвемо таку категорію громадян мобільними. Якщо врахувати дітей, переселенців, іноземців і громадян, які взагалі не мають місця реєстрації, то частка населення сягне 6,8 млн осіб. Дослідники звертають увагу, що сукупна кількість мобільних громадян дорівнює населенню кількох великих обласних центрів.
Понад 10 років проживають не за місцем реєстрації 15% українців, від п'яти до 10 років - 24%. Лише 32% таких людей живуть в іншому населеному пункті, однак у межах області. 12% - в інших областях. Частка населення, яке зареєстроване за межами Київської області, але проживає в Києві, найбільша в Україні - щонайменше 31%.
85% українців сказали, що живуть не за місцем реєстрації через переїзд. Кожен десятий змінював реєстрацію цілеспрямовано, не переїжджаючи.
Дослідження соціологів показало більшу мобільність молоді, ніж громадян старшого віку.
За словами дослідниці центру CEDOS Олександри Слободян, із кожним літом в Україні більшає молоді, яка після закінчення університету не реєструє нового місця проживання.
Аби отримати послуги чи реалізувати своє право, 32% мешканців міст, які проживають не за своїм місцем реєстрації, спеціально їздили до населених пунктів, де вони зареєстровані. На такі поїздки вони витрачали в середньому 750 грн і чотири дні власного часу. 22% таких громадян заявили, що використовували робочі дні, аби отримати послуги, які залежать від місця реєстрації. Щорічні витрати українців через недосконалу чинну систему реєстрації дослідники оцінили в 900 млн гривень.
Майже кожен четвертий містянин (24%) зізнався, що стикався з проблемами або обмеженнями під час отримання послуг для себе або членів родини саме через проживання не за місцем реєстрації.
Доступність медицини. 48% мобільних громадян протягом останніх двох років зверталися до державних поліклінік не за місцем реєстрації. Дослідження показало підвищену корупційну складову в разі звернення до лікарів такої категорії людей. Вони частіше використовували неформальні шляхи доступу до медицини: змушені були платити благодійні внески у фонд поліклініки та "віддячувати" лікареві. Окрім цього, 23% містян, які живуть не за місцем реєстрації, змушені були лікуватися самостійно.
Доступ до освіти. Також дослідження виявило проблему з доступом до освіти в громадян, незалежно від реєстрації місця проживання. Близько третини (32%) осіб, які живуть за місцем реєстрації, намагалися влаштувати своїх дітей до закладів не за місцем реєстрації, у порівнянні з 48% мобільних громадян.
"Обидві категорії однаково часто платили благодійні внески у фонд садочка та школи або неофіційно "віддячували" їхнім співробітникам. Це свідчить про недорозвинену в Україні інфраструктуру, особливо дошкільної освіти", -пояснює Олександра Слободян.
Активність на виборах. Результати опитування також засвідчили, що кандидати на виборах втратили частину свого електорату. Мобільні громадяни менш активні на виборах та в житті населеного пункту, у якому фактично живуть.
Ті, хто проживає не за місцем реєстрації, задля участі у президентських та парламентських виборах можуть тимчасово змінити місце голосування за спеціальною процедурою або ж мають їхати голосувати додому. На виборах до парламенту 2014 року цією процедурою скористались усього 3% опитаних містян. Аби проголосувати, 47% довелося приїхати до свого місця реєстрації. 13% респондентів у містах заявили, що не голосували саме через те, що проживають не за місцем реєстрації. 36% не голосували з інших причин. Дослідники помітили, що частка містян, які не голосували через місце реєстрації, збільшується з відстанню від місця проживання до місця реєстрації.
Що стосується місцевих виборів, громадяни не можуть тимчасово змінити місце голосування. Тому близько чверті містян, які проголосували (24%), їздили до того населеного пункту, де вони зареєстровані. А 59% мешканців міст сказали, що проголосували б за місцем проживання, якби у них була така можливість.
Окрім цього, дослідження виявило частку людей, які вважають себе "неповноправними" мешканцями громади, а тому не брали участі у зборах мешканців будинку (21%) чи облаштуванні спільної території (27%).
Міфи про право власності
Скористатися державними послугами та реалізувати свої права українцям простіше альтернативним шляхом, аніж зареєструвати нове місце проживання. Дослідження показало, що в тих, хто мешкає не у власному житлі, менше шансів бути зареєстрованими, ніж у тих, хто живе у своєму помешканні. Лише 3% з останніх проживали не за місцем реєстрації. Тоді як серед тих, хто проживав не у власному житлі, таких 25%. Причому особи, які мешкають у житлі близьких родичів, значно рідше проживають не за місцем реєстрації (19%), ніж ті, хто мешкає в чужому житлі (66%), тобто житлі інших родичів чи орендодавців.
95% громадян відповіли, що не зареєстрували б орендарів у своїй власності, оскільки побоюються, що ті можуть заволодіти житлом, якщо їх там зареєструвати, хоча це й не відповідає дійсності і законодавству. Ще один аргумент засвідчує міф про зв'язок реєстрації із правом власності, - відповіді самих орендарів. 75% мешканців міст заявили, що, хоча проживають не за місцем реєстрації, вони б не хотіли зніматись із зареєстрованого житла.
"Гроші не беруться з тумбочки"
Водночас, як показало дослідження, українці вважають, що їм вигідно не реєструвати місце свого проживання. Так, до прикладу, 8% опитаних жителів міст, які мешкають не за місцем реєстрації, зізналися, що вони або члени їхньої родини змінювали реєстрацію, аби отримати субсидію. Кожен третій містянин (32%) відповів, що не хотів би реєстрації, бо не хоче мати справу з військкоматом, а кожен другий (49%) зізнався, що це може збільшити вартість комунальних послуг.
Більшість (77%) громадян не бачить проблем з інститутом реєстрації, попри те що з об'єктивного погляду чинна система обмежує права людини та доступ до державних сервісів. Лише 21% громадян вважає, що їхні права обмежуються через проживання не за місцем реєстрації.
На думку дослідників, українці не помічають порушення своїх прав, бо потреба в державних послугах виникає епізодично. Водночас близько половини людей, які живуть не за місцем реєстрації, проживають і зареєстровані в тому ж населеному пункті, а отже перешкод у доступі до послуг та реалізації прав у них менше.
Однак на ініційованому Центром прав людини ZMINA обговоренні за принципом Chatham House представниця одного з міністерств наголошувала на нечесності громадян та їхньому небажанні бути відповідальними.
На її думку, ці цифри свідчать, що українці не хочуть платити чесні податки та за справедливі комунальні послуги. Тож у цій реформі важливо зберегти баланс між мотивацією громадян до реєстрації фактичного місця проживання та примусу, на який держава має право. Якщо громадяни претендують на забезпечення конституційних прав, то, щоб держава могла їх забезпечити, мають виконати й вимоги. Чиновниця вважає, що страждає в цій ситуації держава, вона й повинна бути зацікавлена в реформі реєстрації місця проживання.
Чому потрібна реформа?
Оскільки мобільних громадян в Україні щонайменше 16% від усього населення, експерти наголошують, що інститут реєстрації потребує повного реформування, бо влада використовує її як інструмент управління. Наразі ця система зачіпає документування людей, виборчу систему, оподаткування, бюджетування, облік населення, систему середньої освіти, військову, правоохоронну та інші галузі.
"Усі, від органів місцевого самоврядування до міністерств, намагаються порахувати, скільки потрібно запланувати ресурсів - на будівництво шкіл, запуск маршрутних таксі, місць у дитсадках і школах тощо. Для цього вони створюють формули, застосовують коефіцієнти, намагаються рахувати людей за споживанням певних продуктів або за даними операторів мобільного зв'язку. І все тому, що не можуть спиратися на офіційні дані про реєстрацію місця проживання, бо вони не відображають реальної кількості мешканців жодного населеного пункту. Держава так і не розробила механізму, який би дозволив кожній людині просто і швидко повідомити владу про своє фактичне місце проживання. Це призводить до того, що ресурси на громади розподіляються неправильно. Відтак страждає і держава, і люди - незалежно від того, мешкають вони за зареєстрованим місцем проживання чи ні", - обґрунтовує менеджерка з адвокації Центру прав людини ZMINA Альона Луньова.
Її колега Людмила Янкіна, керівниця проекту "Свобода пересування для кожного: реформа системи реєстрації місця проживання в Україні", у межах якого проводилося дослідження, вважає, що реформа не може бути поверхневою: "Реєстрацію місця проживання в тій системі координат, у якій зараз перебуває Україна, не можна просто скасувати або ж замінити на модель, яка існує в іншій країні. Нова модель має бути власною, а не запозиченою, бо український контекст суттєво відрізняється від інших країн. Такі зміни потребують системного підходу та розроблення рішення до змін. Це не про послугу реєстрації місця проживання, а про глибинне розроблення якісних рішень у всіх підсистемах держуправління, наданні державних послуг, планово-економічних процесах, системі соціального захисту тощо. Ціна помилки або банального реплікування занадто висока. Україна не може собі цього дозволити".