Попри час, який приніс із собою спрощені поняття як у моду, так і у взаємини, багато сімей, як і раніше, віддають перевагу колективному чаюванню за елегантно сервірованим столом, а не в екстремально-польових умовах. Витинані, гаптовані, вишукано складені й прикрашені вигадливими кільцями накрохмалені серветки, пудові кришталеві вази і бронзові свічники канули в минуле. Новий дизайн посуду передбачає оригінальне і з дотриманням стилю оздоблення столу.
Правильно підібраний сервіз має вписуватися в інтер’єр і відповідати настрою трапези. Ненав’язливість, вишуканість, свого роду класичний мінімалізм дизайну дозволяє використовувати один і той самий сервіз у будь-якій обстановці. Відтінити особливості моменту, створити інтимний, веселий або урочистий настрій допомагають аксесуари для сервірування столу, неодмінна частина престижних колекцій столового посуду. Одна з основних тенденцій у дизайні порцеляни — використання орнаментів різноманітних епох і культур при класичній вишуканості форм виробу.
У хорошої порцеляни є три складові успіху — це якість матеріалів, що становлять порцелянове тісто, висока точність складного процесу виготовлення і якість дизайну, що мусить мати сучасний вигляд і сьогодні, і через 20 років. Настільки високий рівень можуть забезпечити лише фірми з усталеною традицією виробництва і, як правило, понад столітньою історією.
Всім відомо, що батьківщина порцеляни — Китай. Але мало хто знає, що склад твердої порцеляни, винайденої китайцями ще в VI столітті, так і не був розкритий. Китайці століттями берегли таємницю й удосконалювали свою порцеляну. У Європу китайську порцеляну завезли португальські мореплавці.
А ось із японською порцеляною 300 років тому нас познайомили голландці. Ця порцеляна називалася «імарі». Якістю вона поступається китайській, та декор її значно багатший і розмаїтіший: крім фарб, які застосовували китайці, японці декорували порцеляну золотом.
У XIII столітті європейські ювеліри вставляли китайську порцеляну в оправу і нарівні з іншими коштовними предметами зберігали в церковних, монастирських і дворянських скарбницях. Тонка, легка, напівпрозора, прикрашена синім кобальтовим малюнком з квітів і трав, вона була втіленою гармонією. До яких тільки хитрощів не вдавалися ремісники-керамісти, щоб вивідати таємницю незвичайного посуду, однак безрезультатно. Тоді вперті європейці вирішили винайти свій рецепт. На початку XVIII століття по всій Європі з’являється мережа мануфактур, і кожна з них прагне посісти лідируючу позицію у виготовленні порцеляни.
В Італії 1575 року за розпорядженням великого герцога тосканського Франческо I ді Медічі влаштовується мануфактура м’якої порцеляни в знаменитих флорентійських садах Боболі. Так звана порцеляна Медічі, що за своїми властивостями займає середину між твердою і м’якою порцеляною, була хоч і прозора завдяки білій глині з Віченци, але жовтувата, і тому глазур застосовувалася біла, вже знана з майоличного виробництва. Збереглося приблизно 50 автентичних речей — тарілок, блюд, таць, польових і прочанських фляг, ваз, умивальників і глечиків. Декоровані вони або стилізованими квітами на взірець декору на перській кераміці, або гілками і запозиченими з сучасної італійської кераміки гротесками з птахами, чотириочками і маскаронами, тоді як виконаний декор кобальтом, іноді в поєднанні з синювато-ліловою фарбою з окису марганцю. Марка на порцеляні Медічі — «F» і над нею баня флорентійського собору — синя.
Мануфактура діяла до першої чверті XVII століття включно. Після неї були інші спроби: в Англії (д-р Дуайт і Франсис Плейс, друга половина XVII ст.) і у Франції (Руан, Сен-Клу).
Кожна європейська фабрика винаходить таємницю своєї порцеляни. Тривалий час монополістом у цій галузі був Мейссен, Німеччина. Фірмовий знак мейссенської порцеляни — схрещені блакитні лицарські мечі — відомий уже триста років. До сьогоднішнього дня, практично не змінюючи технології, на знаменитій мануфактурі виконують ручний виливок і ручний розпис.
Відтоді як порцеляновий посуд у XIII столітті потрапив до Європи з Китаю, його називають China, тобто ніби як і раніше вважають китайським витвором (хоча сьогодні в Піднебесній порцеляни елітних марок не виробляють). Цей «атавізм» наявний і в маркуванні більшості європейських виробників. Класична Fine China — порцеляна з білою глиною-каоліном в основі. Порцеляна класу «люкс» — це Bone China, себто кістяна (винайдена 1796 року в Британії). Каолін у ній замінено фосфатом кальцію, простіше кажучи — подрібненими коров’ячими кістками.
А ось знамениті французькі марки порцеляни — севрська і лімозька — виробляються з лімозької білої глини без домішків фосфату кальцію і традиційно мають інші клейма. Елітну порцеляну з Франції легко відрізнити за сліпучо-білим кольором, класичним дизайном, декором з позолотою і/або платиною, витонченими рельєфами. Сервізи, як правило, невеличкі (столовий на 12 персон складається всього з 44 або 68 предметів), проте за бажання їх можна доповнити. Ну, а красу і найвищу якість севрської королівської порцеляни поки що можна оцінити, тільки побувавши в музеї порцеляни у Кускові, де експонується знаменитий «Єгипетський сервіз», подарований Олександрові I Наполеоном після укладення Тільзітського миру. В наших крамницях сучасної севрської порцеляни наразі немає.
Найвідоміша англійська марка порцеляни Wedgwood прагне до осучаснених форм і декору своєї продукції. Дизайнер Нік Мунро створює нові, дуже незвичні лінії. Фактура і дизайн порцеляни максимально наближені до кераміки і фаянсу: чорні, білі, сірі кольори, лаконічні обриси створюють враження максимальної спрощеності. Золото більше не в моді. Переважають неяскраві, спокійні кольори і ненав’язливий малюнок. Дуже популярні східні мотиви декору: нова колекція Samurai зроблена в японському стилі — геометричний синій малюнок на тлі кольору пожовтілої слонячої кістки взято з буддійських орнаментів. І якщо раніше про Веджвуд можна було тільки мріяти, то тепер унікальну порцеляну можна придбати вже й у нас в Україні.
У Росії першу порцелянову мануфактуру заснувала 1744 року імператриця Єлизавета. Продукція першого періоду (приблизно до 1760 року) обмежувалася малими виробами, як правило мейссенського зразка. Художнє піднесення порцелянового виробництва припало на царювання Єкатерини Великої. Замилування французькою культурою відбилося у формах і шляхетних декорах розкішного столового посуду.
З царською мануфактурою змагався якістю товарів приватний порцеляновий завод англійця Френсіса Гарднера, заснований 1754 року у Вербилках під Москвою. 1780 року його перевели у Твер, а 1891 року він переходить у власність М.Кузнєцова. Завод мав дуже широкий асортимент продукції, у тому числі і виготовлену для двору. Випускався столовий посуд з розписом переважно сіро- і ясно-зелених тонів у різноманітному поєднанні з червоним або ясно-жовтим. Багато зразків кузнєцовського і гарднерівського посуду потрапило до аристократичних домів Києва. У музеї Богдана і Варвари Ханенків виставлені зразки сервізів, якими користувалося українське вище товариство в XIX столітті.
Останні 700 років відповідь на запитання, що робить святковий стіл по-справжньому вишуканим, звучить так: дорогий порцеляновий сервіз. Скільки ж потрібно порцеляни для того, щоб сервірувати стіл «за повною програмою»? Для кожного гостя знадобиться п’ять тарілок — підставкова, для гарячого, закусочна, пиріжкова і супова. Придадуться також круглі блюда для м’яса, овальні для риби, салатниці, супниця, соусник, сільничка та інше. Тобто на 12 осіб у столово-чайно-кавовому варіанті буде потрібно близько 100 предметів. А ще додаймо столові прибори, скатертини, серветки, келихи, свічки — одне слово, все те, без чого святковий стіл немислимий.
Чим відрізняється елітна порцеляна від просто хорошої? Різницю видно простим оком. Елітна порцеляна надзвичайно біла і прозора настільки, що малюнок має просвічувати на світло, але заодно навдивовижу міцна. Якось задля сміху величезний автомобіль поставили на чашки елітної кістяної порцеляни. І що в результаті? А нічого — жодної тріщинки!
Є й інші способи перевірки якості порцелянового посуду. Професіонали з компанії Villeroy & Boch радять упіймати блискучою білою поверхнею (наприклад, серединою тарілки) сонячний зайчик, а потім уважно оглянути освітлену промінцем ділянку. Там, як у краплі води на світлі, відіб’ються всі сторонні тіла. Отож, якісна порцелянова маса має бути абсолютно чистою, без найменших дефектів і вкраплень.
Дорога порцеляна — це порцеляна з абсолютно гладенькою блискучою поверхнею. Між іншим, у родоначальників порцелянового промислу китайців найціннішим вважався посуд ручної роботи з відбитками пальців автора. В Європі ж вироби навіть із мікронними відхиленнями визнають браком. На цінність сервізу вказує також якість декору, дорогі види оздоби (матове золото, рельєфи з золотом та інше) і, зрозуміло, марка.
Визначити на око марку того або того сервізу під силу хіба що професіоналові. А ось дотриматися етикету і доставити задоволення господині дому не так уже й важко: можна просто перевернути тарілку і, подивившись на клеймо, сказати з виглядом знавця: «Так я і думав, справжній Мейссен (Веджвуд, Споуд)». Не зробити такого знака уваги привітним господарям у хороших домах і досі вважається поганим тоном.