Цей «наркотик» — потяг до мандрів. На власні очі переконатися: чи все на місці? Голуби на площі Сан Марко у Венеції, ворони у лондонському Тауері, букіністи на набережній Сени… Коли вперше у цих (чи інших) сувенірних містах, боїшся, що «не складуться стосунки». Впізнаванність — за листівками, альбомами, фільмами — штука підступна. Раптом — розчаруєшся. Але — практично не буває. Натомість — образ свого Парижа, Рима, Відня. Якщо пощастить побувати ще раз — додається особливий щем.
За калейдоскопом міст і держав, які перетнув автобанами (поїздка автобусом — свої переваги), — густа насиченість. Побачене і віддаль стають часом. Так, гра варту свічок! А Париж — меси.
Образи, асоціації в кожного свої. Рослинність: Рим — монументальні лінії на пагорбах, Париж — платани і бамбук, Канни, Ніцца — пальми, кипариси, бугенвілії. Звичайно нам підказують інші образи: лондонський Біг Бен, Ейфелеву вежу у Парижі, собор у… (підставте на вибір). Що ж, і вони відіб’ються на сітківці ваших очей.
Набір туристичних «забобонів»: доторкнутися до «золотих» дверей чи правої ноги скульптури святого Петра у знаменитому Римському соборі, погладити фонтанчик «Кабан» у Флоренції, кинути монетку в… (знову — на вибір).
Зможете оцінити, у кого з «артистів» більше фантазії: під галереєю Уффіці у Флоренції ну майже справжній «Леонардо да Вінчі» творить на очах портрет «Мони Лізи». У Парижі — «єгипетські мумії» застигли в надії на копієчку. В Антверпені під кафедральним собором «бронзова» фігура за окрему плату охоче сфотографується з вами.
Навіть коли «галопом по Європам», будете знати, що таке проїхати Італію вздовж, а що таке впоперек. Як єгипетські обеліски у Римі перегукуються зі своїми «родичами» в Парижі. Одна річ — потрапити в Італію через Угорщину, Австрію, цілком інша — з Ніцци, Канн, Монако. (З делікатності мовчу про повернення на рідну землю.) Чудова нагода навчитися розрізняти забудову — австрійську, італійську й французьку. Навіть їхні поля: жовті рапсові у Франції, з сучасними вітряками на борії — у Німеччині. Порівнювати розкішні квітники — ото вже змагаються європейці! Живу істоту, що називається Європою, все-таки відчуєте глибше, пізнавши її бодай й туристичним поглядом. І вона вже не відпустить вас.
Флоренція, Піза, Венеція
Які все-таки різні італійські міста! Флоренція. Заснована римлянами. Звідти родом італійський Ренесанс. Саме там чи не найбільше творив Ф.Брунлескі. Він один із перших прийшов до нової просторової концепції — відкриття лінійної перспективи. Церква Санта-Кроче. Фрески Джотто. Золотаві сутінки. Тут поховані Макіавеллі, Мікеланджело, Галілей, Россіні. Пам’ятник Данте, вигнанцеві з Флоренції. Ось площа Синьйорії, палаццо Пітті й грандіозний собор Санта-Марія дель Фьоре. Часові орієнтири так зміщуються, що подумки розводиш руками: незмога охопити «ієрархію» століть. Коли під тобою тече річка Арно, а ти — на Понте Веккйо, і все наче було вже пережите… Як переконати себе, що ти — тут і тепер? Де насправді? Те саме — в Пізі, де спершу впізнаєш падаючу башту-дзвіницю (1174—1372), а вже потім осягаєш ансамбль соборної площі. Сам собор — 1063—1160 рр., баптистерій — з 1153 р. І кругом смарагдова лугова трава з білою конюшиною, яка, щойно скошена, пахне точнісінько, як вдома (ностальгія?). Сидиш на траві, стомлений дивами і видивами…
Венеція. Впізнаєте з першого погляду мости Ріалато і Зітхань, Великий Канал, вапоретто (водні «трамвайчики») і, звісно, гондоли. І всі ці палаци і собори, назви яких — мов пісня: Санта-Марія делла Салуте, Сан Джорджо Маджоре, Сан Дзакарія, Ка’Фоскраї, Ка’д’Оро, Контаріні делла фігуре. І ця чарівна еклектика, починаючи від собору святого Марка, — гармонійний візантійсько-мавритано-готико-ренесансний коктейль. Венецію не переплутати з жодним іншим містом на світі. Вона декоративна, ажурна. Та помічаєш облущений тиньк, змокрілі стіни, зачинені віконниці в місті, яке тепер не надто придатне для життя: острівці дедалі більше осідають у воду. Венеції загрожує доля Антарктиди. Саме тому це місто — трагічний символ людської культури.
У «Слові про Ігорів похід» загадуються венеційські купці в Києві. Венеція як держава з XV ст. мала постійне торгове представництво у Львові. На площі Ринок — палац Бандінеллі з крилатим левом святого Марка, символом республіки.
Тінторетто, Веронезе, Верроккьо, Тіціан, Палладіо — далеко не всі імена митців, що творили для Венеції. Чужоземне звучить, мов рідне. Та поки не побачиш на власні очі — все залишається абстракцією, як найзагальніші факти про місто, що має 118 островів, 160 каналів, 400 мостів.
Рим
Всі дороги ведуть у Рим. Вічне місто. Ромул і Рем. Столиця Римської імперії. Ватиканський Рим, Рим катакомбів, навіть — «український» Рим, Рим — це вохра й теракота, велич, гул століть. Гьоте: «О Рим, ти цілий світ!» Собор святого Петра — грандіозність, розкіш і святобливість у таких пропорціях, що неможливо осягнути. Рим епохи «в розрізі»: руїни форумів, тріумфальні арки, собори, базиліки разом із пагорбами і Тібором. Цетут — першовзірці, джерела. Звідси пішло гігантське відлуння, мов кола по воді. Відлуння, що втілилося в полотнах, архітектурі, плануванні міст у цілому світі. Україна не виняток. Саме тут, у Римі, найочевидніше постає відкриття лінійної перспективи. Це була справжня революція.
Перетворити Рим у суцільні святі місця прагнув ще папа Сікст V (1585—1590).
Кожен, хто їде сюди, находить своє. Колізей, Форум, Пантеон, терми Діоклетіана і Каракалли, замок Сан-Анджело, ансамблі Ватикану, Капітолію, площі Навона, дель Пополо, Венеції, Фонтан Треві. «Навала» музеїв. Я шукала «свого» Борроміні. Це архітектор, що вигадав хвилястий бароковий фасад. До речі, в Україні храм побудовано із застосуванням цього прийому, що підносить угору всю конструкцію сакральної будівлі.
Апостольська столиця пов’язана з Україною ім’ям одного з перших наступників св. Петра, Папи Климента, який був засланий імператором Траяном до Криму. У соборі св. Петра є фрески із зображенням св.Ольги та св. Володимира, куди обов’язково за бажанням проводять українців. До Рима як святого міста прибували паломники, студенти та митці і з України; В.Григорович-Барський, гетьман К.Разумовський, М.Гоголь, І.Франко, М.Коцюбинський, І.Мартос (учень славетного Канови), М.Березовський, Д.Бортнянський, О.Мишуга.
Ніцца і Монако
До «шикарних» курортів мала упередження. Але Ніцца зачарувала. Руїни античного поселення, фортеця над неправдоподібно блакитним морем, знаменита Англійська набережна, антикварні магазинчики, де можна за копійки віднайти скарби (коли побачити їх у звичайних на перший погляд речах), буйна рослинність — усе це сприймаєш як подарунок долі. Вісім музеїв, серед яких, у колишній віллі Кочубеїв, — полотна українсько-російсько-французької малярки Марії Башкирцевої, музей Шагала. А ще зачаровує базарчик, на якому повно екзотичної для нас городини: артишоки, пучки спаржі, молоденькі, із цвітом, гарбузики і море квітів. З французькою любов’ю до дрібничок — усі ці яскраві торбинки з пахучим насінням, горщики з квітучою лавандою і чебрецем. І плавно, наситивши зір краєвидами Приморських Альп, опиняєтеся в Монако, столиці Князівства. Це місто виросло з генуезької фортеці XIII ст. Палац монарха «діючий» із XVI ст. й донині. У літній час дозволені екскурсії. Туристи з усього світу обходять хай не всі 200 залів, але значну частину грандіозної споруди. Отже, завітайте в гості до Його Величності. Правда, саме в літній час він перебуває деінде.
Когось вабить знаменитий Океанографічний музей чи не менш знамените Казіно (з Оперним театром!) у Монте-Карло, де можна випробувати своє гравецьке щастя.
Що говорити — варто побачити все на власні очі. Потім наступає інша фаза: як усяка колекція, колекція вражень прагне поповнень. Кажу ж — «наркотик». Розвивається «звикання».