16 липня 1980 року на 83-й сесії Міжнародного олімпійського комітету в Москві, перед відкриттям XXII Олімпійських ігор у столиці Радянського Союзу, на посаду президента МОК одноголосно у першому ж турі обрали колишнього посла Іспанії в СРСР і віце-президента МОК Хуана Антоніо Самаранча. Пішов у відставку лорд Кілланін, який фактично врятував проведення Ігор у Москві від перенесення в іншу країну у зв’язку з масовим бойкотом, пов’язаним із вторгненням радянських військ в Афганістан. Кілланін, обраний почесним президентом МОК, нещодавно помер. А Хуану Антоніо Самаранчу наступного дня після обрання виповнилося 60 років, і хто б міг подумати, що він стане одним з найвидатніших в історії президентів і що «під нього» подовжать максимальний вік перебування в цій ролі до 80 років?
Самаранч народився 1920 року в Барселоні в заможній каталонській родині. У молодості він захоплювався боксом і... хокеєм на роликових ковзанах, що зовсім не є сучасним винаходом. Скінчивши комер-ційний факультет університету, поєднував заняття бізнесом із тренерською роботою. При цьому очолювана ним збірна оригінального різновиду хокею перемогла на чемпіонаті світу!
У середині 50-х років Самаранч стає радником із питань спорту в муніципальній раді Барселони та президентом тієї ж таки хокейно-роликової федерації. Після того, як Самаранч очолював спортивні делегації Іспанії на трьох зимових і літніх Олімпійських іграх, він став головою вищої Ради спорту Іспанії. 1966 року його обрали членом МОК, після чого він став і головою Національного олімпійського комітету Іспанії. В останні роки правління Франко Самаранч був президентом парламенту провінції Барселона в Каталонії. Увесь цей час він залишається і досить удатним підприємцем, котрому належить солідна нерухомість у Барселоні.
А в Міжнародному олім-пійському комітеті Самаранч швидко йде вгору. 1968 року він — шеф протоколу МОК, 1970-го — член виконкому, а 1974-го — віце-президент. При встановленні по смерті Франко дипломатичних відносин Іспанії з Радянським Союзом він стає першим послом своєї країни в СРСР і обіймає цю посаду до свого обрання президентом МОК.
На закритті Московської олімпіади Самаранч уперше сказав, що ці Ігри були най-кращими в історії олімпійського руху. Він повторював цю фразу згодом на всіх зимових і літніх Олімпійських іграх. Подивимося, чи будуть у ни-нішнього маркіза де Самаранча підстави для того, щоб відмовитися від визнання Сіднейскої «найкращою в історії Олімпіадою».
На жаль, прикрощі в Сіднеї почалися і тривали аж до вчорашнього урочистого відкриття. Досить сказати, що в історії олімпійської смолоскипної естафети ніколи не було такої кількості прикрощів у вигляді загасання чергового смолоскипа, що якось був навіть вибухнув у руках дівчини, яка несла його на одному з етапів. Смолоскип постійно намагалися викрасти різні божевільні й хулігани, і, мабуть, охоронна служба зітхнула з полегшенням, коли вчора олімпійський вогонь нарешті спалахнув над головним стадіоном Сіднея. Ігри відкрито. А доти були крадіжки у прибулих із товстими гаманцями учасників і тренерів, травмування автомобілем велосипедистів під час тренування, отруєння пасажирів в аеропорту, затримка з наркотиками й набором допінгів кількох приїжджих.
Нещодавно до Києва повернулися запасні учасниці зі спортивної гімнастики, які розповідають про жахливі умови розміщення спортсменів, незадовільне харчування, поганий і холодний тренувальний зал. Звісно, усе це можна вважати дрібницями. Що ж, почекаємо 1 жовтня, коли Самаранч скаже заключну промову.