UA / RU
Підтримати ZN.ua

Навіщо «війна за пам’ять»?

Як тільки ми наближаємося до розв’язання проблеми Бабиного Яру, яка виникла 1945 року, починається «війна за пам’ять»...

Автор: Олександр Найман

Як тільки ми наближаємося до розв’язання проблеми Баби­ного Яру, яка виникла 1945 року, починається «війна за пам’ять». От і напередодні призначення директора Державного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» газета «Дзеркало тижня» (№32 від 1.09.2007) опублікувала статтю Наталії Журбенко, яка декларує «війну за пам’ять». Автор статті має чітку думку про проблему, хоча розмовляла лише з чотирма з 27 членів робочої групи, створеної для розгляду питань, пов’язаних із заснуванням та функціонуванням заповідника «Бабин Яр». Рівень її компетенції стає зрозумілий із першої фрази статті: «Історія людських злодіянь — це історія Бабиного Яру».

Ще одна «перлина» статті — автор оцінює боротьбу проти будівництва єврейського центру на території Бабиного Яру як захист «спокою мертвих». Проте замовчує, що в результаті цього «захисту» євреї України втратили можливість мати свій музей. Варто нагадати, що в країнах, де чисельність єврейського населення становить чотири-п’ять тисяч, такі музеї є. Тепер ліквідатори можливості створити Єврейський музей України рвуться очолити заповідник «Бабин Яр».

Н.Журбенко думає, що реально на посаду директора заповідника претендують А.Монастирський і В.Нахманович. При цьому вона пише, що «за Нахмановича — унікальні наукові дослідження... концепція», погоджена з головним рабином України Азріелем Хайкіним. Останній, як відомо, є духовним лідером «Хабад Любавіч», а всеукраїнські керівники цього руху І.Маркович і В.Вінницький на посаду директора рекомендують не В.Нахмановича, а Т.Софронову. Напевно, І.Маркович і В.Вінницький не належать до прихильників зазначеної концепції.

Я дуже шаную дослідження В.Нахмановича: його включили до складу згаданої робочої групи на мою пропозицію. Проте не кожен член робочої групи може ефективно керувати заповідником. Зокрема, не можу погодитися з положенням «Концепції...» ніби «вся територія заповідника є суцільним похованням...» (Форум націй, №5/60.2007.) Якщо пристати на це твердження, то на території заповідника взагалі ніякого будівництва не може бути, через що В.Нахманович й планує розташувати музей поза межами заповідника.

Оскільки в статті порівнюються кандидатури В.Нахмановича і В.Монастирського, то на користь виконавчого президента Єврейського фонду України говорять не тільки нагороди Міністерства культури і туризму, Держкомрелігій, подяка міського голови, робота радником міністра культури і туризму України з питань культур національних меншостей, а й десятилітнє керівництво ЄФУ, який він створив разом із народним депутатом Олександром Фельдманом. ЄФУ вдало реалізує програми на сотні тисяч гривень, серед них — встановлення пам’ят­ників жертвам Голокосту. ЄФУ спільно із «Домом Анни Франк» (Амстердам) провів у Києві та інших містах України виставки, присвячені Голокосту. Тому констатація Н.Журбенко, що нібито А.Монастирський «за проблему не переживає душею», не має жодних підстав.

Твердження Н.Журбенко спростовують листи президента ЄФУ О.Фельдмана, Київської міської єврейської общини, Всеукраїнської асоціації євреїв — колишніх в’язнів гетто й нацистських концтаборів, Академії історії та культури євреїв ім. Шимона Дубнова та інших, які рекомендують А.Монастирського на посаду директора заповідника.

Не можу не погодитися з позицією заступника міністра культури і туризму Тимофія Кохана, «що на цю посаду краще підійде людина з адміністративним досвідом». Адже тільки досвід може підказати вихід із ситуації, коли стикаються протилежні позиції істориків, котрі часто-густо можуть «обґрунтувати» будь-які рішення.

Бабин Яр — наша спільна трагедія і проблема. Тому війни потрібно припинити, а натомість пропонувати свої рішення й робити все можливе не тільки для збереження пам’яті, а й для створення найкращого у світі наукового, навчального і музейного центру, який допоможе не тільки усвідомити трагедію минулого, а й не допустити нічого подібного в майбутньому.