Так сталося, що в той час, коли головні посадовці, які курирують туристичну галузь, намагалися визначити її нагальні проблеми на Тарасових шляхах, туризмознавці за круглим столом радилися, як на службу внутрішньому туризмові поставити науку. І не випадково зібралися для цього саме на географічному факультеті Київського національного університету. Бо ще на початку 1990-х саме щойно створеній на цьому факультеті кафедрі країнознавства і туризму разом із 26 науковими установами доручили розробляти першу концепцію розвитку туризму в Україні.
Попри всі реорганізації, законодавчі недоліки, набиті синці та державну неувагу, туризм став привабливим напрямом, що засвідчило зростання кількості вузів туристичного спрямування. Звісно, найсолідніші й найстаріші з них просто не могли лишатися осторонь наукових досліджень — студентів потрібно вчити. Парадокс: в Україні ще немає ні розвиненої туристичної інфраструктури, ні чіткого розуміння, як поповнювати туристичними грошима українську скарбницю, ні навіть повного реєстру рекреаційних територій та об’єктів туристичного відвідування, але триває становлення науки туризмології, відчутно збільшуються конкурси до спеціалізованих вузів, чимало студентів цікавляться науковою роботою, починають її у вузі і продовжують або збираються продовжувати за місцем роботи на туристичній ниві. На думку проректора з наукової роботи Київського університету туризму, економіки і права Віктора Пазенка, наука починає працювати там, де виникають масові явища. Україна зараз здійснює модернізацію навздогін, але завдяки тому, що ми не консервативні, можемо зробити певний прорив у створенні теорії туризму, навіть там, де наша емпірична база ще недостатньо змістовна.
Але науковцям від туризму врешті набридло варитися у власному соку, тим більше що теми їхніх дисертаційних робіт найчастіше саме прикладного характеру і містять конструктивні рекомендації. Вони заговорили про об’єднання зусиль, єдиний координаційний центр, чітке розуміння нагальних сьогоднішніх завдань і визначення пріоритетів.
Чергова реорганізація туристичного відомства та об’єднання його з культурою ясності не принесли. Тим більше що туризм багатоликий і, крім культурної складової, включає економічну, географічну, правову тощо. Показово, що присутніх на «круглому столі» науковців із провідних, старіших київських туристичних вузів до створення нової концепції розвитку туризму поки що не залучали.
Всесвітня туристична організація вивела оптимальну пропорцію: на одного в’їзного туриста — один виїзний і чотири свої, внутрішні. Що здатні зробити науковці для розвитку внутрішнього і в’їзного туризму? Перш за все — допомогти прийняти грамотні управлінські рішення на державному, регіональному та місцевому рівнях і взяти дієву участь у вдосконаленні законодавчої й нормативно-правової бази туризму. По-друге — забезпечити якісну, за новітніми програмами, з урахуванням кращого вітчизняного та зарубіжного досвіду, підготовку майбутніх туристичних менеджерів, екскурсоводів-краєзнавців, спеціалістів із гостинності. По-третє — допомогти провести інвентаризацію й економічно оцінити рекреаційні території та об’єкти туристичного відвідування, проаналізувати інвестиційний клімат, розробити регіональні програми і концепції розвитку рекреаційно-туристичних комплексів. По-четверте — власне, формувати туристську культуру широкого загалу і створити потужне інформаційне туристичне поле — розробити й створити загальнодоступну базу даних, картографічні та довідкові матеріали тощо. Невже цього мало?..
До речі, коли Всесоюзна рада з туризму ВЦРПС звернулася на географічний факультет Київського державного університету із пропозицією розпочати підготовку кадрів для туризму, мався на увазі саме внутрішній туризм. Перші випускники 1976 року отримали призначення в Карпати, працювали методистами, екскурсоводами…
Сьогодні професія туристичного менеджера модна — її можна опанувати у більш як 130 вузах. Аби підвищити престиж туристичної освіти, близько 70 з них задля обміну науково-методичним досвідом створили асоціацію. З них більше півсотні — заклади IV ступеня акредитації. І нині, як відзначив віце-президент цієї структури, кафедри країнознавства і туризму КНУ, професор Борис Яценко, настав час збирати каміння — підвищувати якість навчання. Світовий досвід свідчить: це можливо там, де нарівні з навчально-методичною ведеться серйозна наукова робота. Задля цього, за розпорядженням Міносвіти, буде серйозно вивчатися стан справ у вузах туристичного спрямування щодо відповідності стандартам.
Серйозна підготовка налаштовує на серйозну роботу. Розвиток внутрішнього і в’їзного туризму став би запорукою створення і робочих місць, і… емпіричного матеріалу для майбутніх досліджень. Але доки, як у старому анекдоті, про туризм, як про погоду, спорт і виховання дітей, зі «знанням справи» говоритиме кожен, ладу не буде. Гіркий досвід , завідувачки кафедрою фізичної та економічної географії, професора Донецького національного університету Любові Зеленської, котра розробила й подала вже, щонайменше, три програми розвитку внутрішнього туризму в області, яскравий тому приклад. І як пояснювати студентам важливість та потрібність дослідницької роботи, спостерігаючи байдужість тих, хто у цій роботі найбільше мав би бути зацікавлений? Скажімо, розробляють вони у навчальній туристичній фірмі карту «Іноземці в Дніпропетровській області», роздруковують її, просять у найпрестижнішому готелі просто викласти як інформативний матеріал — раптом хтось із гостей міста зацікавиться, — й у відповідь чують відмову. Могли б працювати і над туристичним атласом, і над рекомендаціями щодо використання туристичних ресурсів регіону. Якби ж то достукатися до того бука…
Науковці впевнені: було б непогано при Міністерстві культури і туризму створити так званий мозковий центр, зібравши під його егідою фахівців з України і не тільки. А поки що вони надіслали звернення та меморандум до Міністерства культури і туризму й відповідних комітетів ВР — з питань науки і освіти та з питань молодіжної політики, фізкультури, спорту і туризму — установ, які мали б бути зацікавленими у розвитку вітчизняного туризму. І вже вкотре сподіваються, що їх таки почують. Хоча оптимістичнішою видається віддалена перспектива, коли до рангу міністра доросте хтось із нинішніх студентів — підготовлених і навчених за новітніми методиками, із закладеним правильним світоглядним ставленням до туризму. Що ж, почекаємо?..