UA / RU
Підтримати ZN.ua

Нації і націєтворення: осягнення сутності

Попри популярну в глобалізованому світі тезу про політичну «смерть» національних держав і взагал...

Автор: Петро Вознюк

Попри популярну в глобалізованому світі тезу про політичну «смерть» національних держав і взагалі розмивання та деактуалізацію етнічного, значущість поділу людства саме за цим критерієм залишається незаперечним фактом. Етнонаціональні спільноти досі є базовою одиницею суспільної організації. Таким чином, осягнення феномена нації є надзвичайно важливим як для професійних політиків та управлінців, так і для всіх людей, свідомих свого коріння. Справді, чому саме національна належність визначає стереотипи нашої поведінки в багатьох життєвих ситуаціях? Чому саме етнічне походження багато в чому зумовлює не лише відповіді на найфундаментальніші питання людського буття, а й сам спосіб їхньої постановки? Чому, зрештою, почуття спільного майбутнього найбільшою мірою об’єднує нас саме з тією, а не іншою групою людей? Спробою відшукати вичерпні пояснення всіх цих, здавалося б, абсолютно очевидних речей у скарбниці світової суспільної думки і є книга відомого українського політичного та громадського діяча Сергія Жижка «Нація як спільнота». Великою заслугою автора є опрацювання величезної кількості джерел із націєзнавчої проблематики. У результаті під обкладинкою одного видання маємо фактично антологію знань про націю як про унікальний феномен людського розвитку.

Маємо пам’ятати, що будь-яка національна цілісність як об’єкт пізнання є складним системним явищем, що закономірно потребує здійснення його всебічного, багаторівневого та багатоаспектного аналізу. З огляду на цю потребу, автор відповідним чином і структурував книгу. Оскільки визначальним чинником ідентичності є уявлення спільноти про космічний порядок, про місце в ньому божественного й людського начал, про стосунки між Богом і людьми, розгляд феномена нації починається зі з’ясування особливостей національної картини світу. Наведені автором у розділах «Бог», «Світ», «Людина і світ» цитати з філософських та релігієзнавчих праць, висловлювання визначних мислителів давнини й сьогодення переконливо підтверджують, що кожна нація є органічною частиною свого ареалу — природно-просторового та світоглядного. Єдність і гармонія нації зі своїм середовищем існування якраз і забезпечується наявністю власної унікальної картини світу та відповідного їй способу буття.

Саме завдяки об’єктивній значущості нації як найефективнішої — принаймні на певному історичному етапі — форми організації людського потенціалу, національне становить важливу сферу і категорію політичного знання. Зв’язок феномена нації із практичною політикою висвітлено у всіх наступних розділах пропонованого читачеві видання, серед яких на особливу увагу заслуговують «Національна ідентичність», «Національна ідея», «Національний інтерес», «Націоналізм», «Імперіалізм» і «Глобалізація». Тут кожен може знайти матеріал, потрібний для розуміння механізмів впливу етнонаціонального чинника на суспільно-політичне життя як у його історичній ретроспективі, так і в найсучасніших проявах — глобалізації, транснаціоналізації, регіоналізації та хаотизації.

Втім, навіть у новітній ситуації планетарного «плавильного казана» національна специфіка часто продовжує відігравати вирішальну роль у перебігу світової політики. Зрештою найуспішніші імперські, універсалістські, наднаціональні проекти (як-от американський і навіть ісламський глобальні проекти) тією чи тією мірою базуються на елементах певних етнічних культур. Зміна ж однієї національної ідентичності на іншу — процес хоч і не рідкісний, проте завжди болісний і потенційно небезпечний.

Така «зміна векторів» найчастіше не минається безслідно, а відтак несе загрозу, зокрема, й для того, на чию користь ідентичність було змінено. Невипадково деякі польські історики «могильниками» Першої Речі Посполитої вважали не кого іншого, як частину магнатства, котра змінила русько-православну ідентичність на польсько-католицьку. Саме свавілля й патріотична несамовитість цих новонавернених адептів «ойчизни» і стали одним з вирішальних чинників руйнації спільної домівки трьох народів. І якнайдоречнішою тут видається наведена в розділі «Людина і світ» думка Романа Періна: «Кров і світогляд повинні бути тотожні. Людина однієї раси, яка сповідує ідеологію іншої раси, не може бути по-справжньому вільною» (щоправда, термін «раса» тут, очевидно, вжито у надто вільному, публіцистичному сенсі).

Важливою перевагою книги Сергія Жижка є ідейна поліфонічність наведених у ній цитат і міркувань. Широкий спектр цитованих авторів, зокрема й «небезпечних» (Хаустон Чемберлен, Юліус Евола, Беніто Муссоліні), гарантує читачеві можливість ознайомитися із найполярнішими думками практично з усіх визначених структурою видання тем. Загалом, добір цитат, поданий у книзі, можна вважати найповнішим у сфері націєзнавства за весь час новітньої української незалежності. Попередні спроби акумулювати надбання суспільної думки із відповідної чи близької тематики (здійснені, наприклад, відомим вітчизняним політологом Олександром Шморгуном) були хоч і достатньо цікаві, однак набагато вужчі за обсягом.

Єдиним істотним недоліком, що, звісно ж, не зменшує загальної користі й значущості цього видання, є певна обмеженість аналізу різновидів ідентичності, які в сучасному світі активно конкурують з ідентичністю етнонаціональною, — передусім конфесійної та корпоративної. Розгляд цих актуальних нині альтернативних ідентичностей міг би стати вдалим завершальним акордом книги, що забезпечував би вихід на перспективну й навіть авангардну проблематику.

Втім, головна мета будь-якого видання — зацікавити читача, спонукати його до самостійних роздумів і пошуків. А це завдання книга Сергія Жижка, на мій погляд, виконує блискуче.

Сергій ЖИЖКО. Нація як спільнота. – К.: Дніпро, 2008. – 808 с.