Понад сто років тому тут було піщане пустище. І тільки на березі річки Мерчик росла вікова діброва. Але на початку 80-х років позаминулого століття Іван Харитоненко, син селянина, який казково розбагатів на цукроварінні, заснував тут садибу і назвав її на честь молодшої внучки Наталіївкою.
Садиба, парк — результат каторжної праці. На пісках висадили звичайну сосну — вона найкраще росла в цих умовах, розбили газони, квітники. Ближче до річки Мерчик посадили екзотичні рослини. Молодий ліс прорізали доріжками, гарними містками, побудували оранжереї, створили зимовий сад. Трохи пізніше в парку стали висаджувати рідкісні дерева й кущі.
Тут налічується понад 40 видів дерев як хвойних, так і листяних порід. Є ряд екзотів, зокрема ялівець із властивостями кипариса. Чудова колекція лип — кримська й кавказька, дрібнолиста й великолиста, ростуть каштани, берест (трапляються екземпляри по 120—150 років), береза. У парку створено своєрідний мікроклімат, який позитивно впливає на серцево-судинну, легеневу системи, недарма з 1930 року в садибі розміщувалися здравниці.
Центром садиби був двоповерховий, оповитий зеленню, просторий будинок із балконом. Сьогодні його можна побачити лише на фото, на жаль, під час Вітчизняної війни він згорів.
На стику вікової діброви і соснового бору притулилася стилізована під старовину невисока церківка з дзвіницею, побудована 1913 року. Церква з однією великою маківкою ніби вросла в землю. Її стіни прикрашені шістнадцятьма рельєфними медальйонами і декоративним орнаментом роботи відомого скульптора А.Матвєєва. Мотиви нагадують пам’ятки архітектури Суздаля.
1913 року С.Коненков спеціально для церкви створив скульптурну роботу «Розп’яття» і залишив на стіні свій автограф. У кладку стін були вмонтовані середньовічні рельєфи, вивезені з Європи. В інтер’єрі є рідкісний експонат — хрест, вирубаний із каменю близько 900 років тому, і цінна колекція давньоруських ікон, зібрана власником садиби.
Церква була побудована як музейний зал, щоб показувати церковне начиння, предмети старовини. Планувалося, що служба правитиметься в точно такій самій церкві внизу. Але через чотири роки сім’я Харитоненків виїжджає із садиби, а 1917 року залишає і країну. Кажуть, усе начиння пішло на відкуп, щоб можна було спокійно виїхати.
Збереглася чаша фонтана біля двоповерхового особняка Харитоненків. Споруджувати будинок запрошували найкращих майстрів. Вони використовували все передове, нагромаджене в архітектурі того часу. Чудові пропорції стін і прорізів, унікальні арки даху, башточки в стилі українського бароко...
Визначна пам’ятка парку — водонапірна вежа, яка експлуатується й сьогодні, виконана як фрагмент середньовічного західноєвропейського замку. Виключно технічний об’єкт, але скільки в ньому образності! Можна було поставити циліндр на металевих трубах, а Іван Харитоненко думав інакше, і в результаті виникла унікальна споруда.
Та що водонапірна вежа, навіть корівники, побудовані Харитоненком, різко відрізняються від сучасних. І не тільки архітектурними елементами. У них тепло і влітку, і взимку. Повітрообмін такий, що не потрібно ні вікон склити, ні обігрівати, корови в них перебувають весь рік...
Неповторність Наталіївки в тому, що в ній дивовижно поєднуються рукотворні і природні пам’ятки. Унікальні навіть звичайні будівлі.
У роки війни на території парку розміщувався військово-польовий госпіталь, а з 1946 року діє протитуберкульозний санаторій. Опинившись ніби перед перехресним вогнем трьох відомств (туберкульозний санаторій перебуває у віданні МОЗ, пам’ятка архітектури — Держкомітету будівництва й архітектури, пам’ятка природи — Міністерства екології та природних ресурсів), Наталіївка залишилася з незначним фінансуванням. Якщо на санаторій виділялися хоч якісь кошти, то на утримання парку й архітектурних споруд гроші надходили з великим скрипом. Сьогодні, щоб упорядкувати парк, посадити нові дерева, необхідні капіталовкладення. Фахівці стверджують: результати закладеного сьогодні дендропарку можна буде побачити тільки через 70 років. А при нинішньому плачевному стані справ що буде з Наталіївкою вже в найближче десятиліття?
…При вході в парк на лавці відпочиває бабуся, їй 105 років. У районі п’ять жінок віком за 100 років. Тут живуть довго, бо дихається легко.
Для довідки. Іван Герасимович Харитоненко, власник земель у Харківській та Курській губерніях, цукровий брокер Григорія і Степана Єлисєєвих. Пам’ятаєте в центрі Москви Єлисєєвський гастроном? На початку ХХ століття сім’я Харитоненків володіла 70 тисячами десятин землі з 11 садибами, молочними фермами, садами, цукровими заводами і 30 тисяч десятин орендувала. У Сумах, де містилися заводи Івана Герасимовича, виробництво цукру з 1860 по 1886 рік зросло у 18 разів. Його син Павло допомагав художникам і архітекторам. У своєму московському особняку зібрав чудову колекцію картин Крамського, Полєнова, Сурикова, Нестерова, Рєпіна, Верещагіна, Малявіна, Айвазовського, західноєвропейських майстрів. Колекція ікон, серед яких були витвори XV—XVI століть, зберігалася в Наталіївці.