Всезнаюча статистика стверджує, що американська дитина до 18 років устигає побачити на телевізійних екранах 200 тисяч (!) актів насильства. Скільки їх подивиться українська дитина, точно не відомо. Однак можна припустити, що за цим показником ми незабаром наздоженемо Сполучені Штати.
День і ніч з ефірних і кабельних каналів нашого рідного телебачення ллються потоки крові та бруду. Боязкі спроби обмежити їх хоча б тимчасовими рамками (мовлення до 22 годин) не увінчалися успіхом. А тому горезвісний хлопчик Вовочка має можливість об 11-й годині ранку подивитися фільм із милою назвою «День кохання». Щоправда, у ньому йдеться про те, як відома в місті банда влаштовує день масових згвалтувань. Та це вже деталі.
Той самий Вовочка протягом лише одного тижня може прилучитися до таких видатних творів кіномистецтва, як «Заручники страху», «Вантаж смерті», «Наодинці з убивцею», «Час люті», «Судний день», «Орбіта смерті», «Убивство за сніданком»...
Можливо, Вовочці набридне надто велика тематика чорнухи, і він захоче чогось чисто конкретного. Приміром, захоче обмежитися фільмами про сексуальних маніяків і серійних убивць. Столичне телебачення запросто задовольнить такий запит. Щоправда, не завжди у зручний для Вовочки час, але зате в надзвичайно різноманітному асортименті.
На доказ наведу по одній фразі з анотацій до «чудової сімки» фільмів, які демонструвалися протягом другого тижня липня:
«Переживши криваву різанину, Моллі Келлер прагне збагнути психологію серійних убивць» («Повернення Джека Потрошителя»);
«Відставний сержант Був’є став маніяком-убивцею» («Суддя та вбивця»);
«Одним із розслідувань Юргена Коппа стала справа про серійного вбивцю» («Закон, порядок і вбивство»);
«Маніяк обробляв свої жертви, вирізаючи в нещасних очі, вуха та язики» («Ханжа»);
«Серійний убивця, який винищує жінок, тримає в страху все місто» («У тенетах брехні»);
«Блакитноокий маніяк у масці гвалтує жінок» («Комплекс страху»);
«Джоанн Кілборн довідується, що почерк злочинів дуже схожий із манерою серійного вбивці повій» («Кримінальний інстинкт»).
Я перелічив лише сім шедеврів цього жанру — по одному на кожний день тижня. Та міг би запросто це число подвоїти. Адже кількість анотацій у програмах передач не сягає й половини загальної кількості демонстрованих фільмів.
До того ж, є чимало на перший погляд пристойних назв стрічок, які так і хочеться подивитися. Скажімо, «Кумедні ігри». Про що це? Цитую анотацію: «Молоді люди вирішили порозважатися — вони вбили собаку, зламали ногу чоловіку, застрелили дитину, а дружину втопили в озері». Коментарі, як-то кажуть, зайві.
Та повернімося до нашого Вовочки. Такий масований удар по дитячій психіці не може пройти безслідно. Американські лікарі відзначають щонайменше три серйозні його наслідки. По-перше, підліток стає несприйнятливим не тільки до кіношних, а й до реальних актів насильства. По-друге, агресивна поведінка дитини перетворюється на норму. І по-третє, у неї підсвідомо розвивається страх самій стати жертвою насильства.
Як же боротися із цією халепою? У низці країн розроблена система ранжування кінофільмів та інших передач за їхньою відповідністю різноманітним віковим категоріям глядачів. Приміром, американська система, впроваджена 1996 року, передбачає шість рівнів: для дітей від двох років, для дітей від семи років, для перегляду дітьми з дозволу або під наглядом батьків, для всіх глядачів, для дітей від 14 років і для дорослої аудиторії. Графічне позначення однієї з зазначених категорій (приміром, TV-14) з’являється на екрані протягом перших 15 секунд демонстрації програми. Ці позначення часом можуть доповнюватися чотирма літерами, що вказують на особливості передачі. Так, V означає наявність сцен насильства, L — ненормативної лексики, S — сексуальних ситуацій і D — непристойних діалогів.
Усе це дуже корисно, але вимагає безустанного контролю батьків за значками ранжування, що на практиці не завжди можна здійснити. Щоправда, є й інша можливість. Сучасні телевізори дозволяють повністю блокувати окремі канали. Тому тато вищезгаданого Вовочки може відключити, скажімо, «Новий канал», який тричі на добу транслює мерзосвітні «Вікна» Нагієва.
Однак процес блокування і розблокування вимагає певних навичок і часу, тож цей прийом не для частого застосування. Адже відразу за «Вікнами» можуть іти «Бременські музиканти», яких дитині гріх не подивитися.
Із вищесказаного випливає, що потрібний спеціальний електронний пристрій, здатний автоматично відключати будь-який канал, якщо там починається програма, категорія якої не відповідає певному, встановленому батьками, рівню.
Такий пристрій кілька років тому був розроблений канадським винахідником Тімоті Коллінзом. Він уже впроваджений в США під назвою V-чіп (V — від англійського слова «violence», що означає «насильство»). З 2000 року всі телевізори з екранами від 33 сантиметрів, що випускаються в США, неодмінно обладнані V-чіпом. Це нововведення збільшило вартість телевізорів лише на 3—4 долари. А для старих телевізорів промисловість робить такі пристрої у формі приставок за ціною близько 30 доларів.
Щоб V-чіп міг розпізнати категорію передачі, телестанція разом із сигналом передає невидимі для глядачів імпульси. Схема декодує зазначену послідовність імпульсів і порівнює її з дозволеною послідовністю, встановленою батьками. Приміром, якщо V-чіп закодований на категорію TV-14, то вона й чотири нижчі категорії пропускатимуться на екран. А ось шоста категорія (для дорослої аудиторії) блокується.
Установка необхідної категорії ранжування проводиться за допомогою пульта дистанційного управління відразу на всі канали й не викликає труднощів. Слід зазначити, що ранжування зазнають не тільки кінофільми, а й інші передачі, за винятком спортивних і новин. Публікуючи телепрограми, вказують категорію тієї чи іншої передачі. Це дозволяє батькам ще до початку програми зорієнтуватися щодо її змісту.
А що ж у цьому напрямі робиться в нашій батьківщині? Міністерство культури разом із Національною радою з питань телебачення і радіомовлення розробили систему візуальних позначень. З вересня нинішнього року ці позначення висвічуватимуться під час демонстрації кінофільмів у нижньому правому кутку екрана.
Передбачені лише три градації ранжування. Зелений кружок означає, що фільм розрахований на глядача будь-якого віку, у тому числі й на дітей. Такі фільми особливо прийнятні для сімейного перегляду. У них немає сцен жорстокості, насильства та сексу.
Жовтий трикутник сигналізує про фільми, перегляд яких дітьми рекомендований разом із батьками або з їхнього дозволу. У таких стрічках можуть бути сцени з обмеженим рівнем насильства та жорстокості, нещасні випадки та катастрофи. Допускається демонстрація оголеного тіла й дозоване використання грубих висловів, якщо це продиктовано розвитком сюжету.
Червоний квадрат означає, що фільм розрахований лише на дорослих. Тут уже можуть бути відверті сцени насильства, в тому числі й сексуального, масштабні зображення катастроф і жахів, уживання ненормативної лексики.
Передбачається, що жовтий трикутник чи червоний квадрат мають постійно висвічуватися на екрані. Що ж до зеленого кружка, він відображатиметься тільки протягом перших трьох хвилин демонстрації фільму.
У рішенні Національної ради є одне важливе положення. Зазначено, що телекомпанії зобов’язані включати описані вище значки (трикутник і квадрат) у друковані видання своїх програм передач. І ще одне суттєве доповнення. Експертна комісія Міністерства культури даватиме оцінку не тільки кінофільмам, а й іншій відеопродукції, яку має дивитися обмежена кількість глядачів.
Нині контрольно-аналітична служба Нацради веде інтенсивний моніторинг телепрограм, виявляючи значну кількість порушень. Однак усунути зазначені недоліки найчастіше неможливо. Для цього насамперед потрібні серйозні зміни в чинному законодавстві.
І все-таки сподіватимемося, що вже в найближчому майбутньому всілякі широко розкриті «Вікна» перетворяться хоча б на «Кватирки», а сморід, що лине з наших телеекранів, помітно зменшиться.