Бажання дарувати й уміння приймати подарунки характеризує людину набагато більше, ніж зазвичай вважають. Адже тут зачіпаються глибинні механізми взаємодії зі світом, у яких видимий процес - власне дарування - тільки верхівка айсберга.
Усі знають, що будь-який живий організм постійно взаємодіє зі своїм оточенням. Людина аж ніяк не виняток, а буквально апофеоз такого взаємного обміну. І те, яким чином кожен з нас цей обмін здійснює, може бути показовим для зав’язування близьких стосунків або, навпаки, для відсторонення.
Звісно ж, одним із найголовніших «товарів» для обміну між людьми є емоційна енергія. Іноді за неї йде просто-таки війна. Але енергія ця - поняття невловиме, адже вона невидима. Одним з її матеріальних еквівалентів є подарунки.
Усе знають фразу, що дорогий не подарунок, а увага. Тобто важливо, що люди відчувають до тих, кому підносять подарунок. А сама річ є символом цих почуттів. Тому подарунок - ще й «сховище» емоційної енергії.
Усе було б простіше, якби дарування супроводжувалося виключно позитивними емоціями. Але це далеко не завжди так. Тому що згадана взаємодія між людьми накладає свій відбиток. І тому в простій на вигляд дії віддзеркалюється надзвичайне емоційне розмаїття.
Поспостерігаймо, як люди дарують і приймають подарунки залежно від того, які почуття вони носять у своїй душі.
Є на світі щасливо-безсовісні люди, які приймають усе як належне. Це стосується і доброго ставлення до них з боку оточення, і всіляких подарунків незалежно від їхньої вартості. Будь-які знаки уваги на свою адресу вони розцінюють так: якщо людина щиро хоче зробити комусь приємне, вона й сама при цьому відчуває задоволення.
Виходить, що щасливо-безсовісний товариш самим фактом свого існування дає можливість навколишнім отримати радість. Ви ж пам’ятаєте, що дарувати від душі завжди дуже приємно? У цьому разі між дарувальником і одержувачем подарунка встановлюється енергетичний баланс і обоє заряджаються позитивними емоціями.
До речі, людина, яка з радістю приймає подарунки, даруватиме теж із радістю. Точніше, даруватиме вона тільки тоді, коли захоче зробити подарунок. І подарує щиро, від душі. Вона ж знає, що тільки в цьому разі зможе розраховувати на відповідну позитивну енергетику.
Ніби на противагу їм, на світі живуть совісно-нещасні товариші. Вони все роблять навпаки. Якщо перепав подарунок «просто так», від щирої людини, та ще й несподівано, - душевні муки їм забезпечено. По-перше, з’явиться приховане почуття провини - адже совісна людина не вірить у те, що вона гідна подарунка «просто так». По-друге, почнуться пошуки відповідного подарунка, щоб ліквідувати енергетичний дисбаланс, - така людина не любить ходити в «боржниках». Вона думає, що, повернувши подарунок, поверне собі душевну рівновагу. Але не так склалося як гадалося! Вона ж робить подарунок не щиросердо, а з необхідності. Ну, а якщо дарувальник не був щирий і зробив подарунок під впливом обставин або з корисливих міркувань, то замість радості його очікує енергетичний перекіс у вигляді образи й розчарування.
От і виходить, що ані подарувати до пуття, ані прийняти дарунки така людина не може без шкоди для своєї емоційної рівноваги. Додатковою витратою енергії є удавання радості в момент дарування й отримання і приховування провини й роздратування.
Звісно ж, описане - крайні полюси шкали емоцій. У реальному житті, залежно від обставин, люди переживають складні почуття, які можуть містити й радість від подарунка, і провину за те, що людина вважає себе негідною його, і страх, що не відповідає критеріям дарувальника. Проте головна сюжетна лінія прослідковуватиметься в усіх ситуаціях. Це звичка емоційно реагувати, притаманна кожній конкретній людині. Діапазон емоційних реакцій, які супроводжують її по життю.
Якщо ви поспостерігаєте за собою, то напевне зможете простежити в спогадах свої реакції на подарунки. І реакції ваших близьких теж зможете відстежити. А навіщо, запитаєте ви, який у цьому сенс?
А сенс у тому, щоб побачити свою особисту схему взаємодії зі світом. Пам’ятаєте, ми з цього почали? Подарунки - це дрібниця на тлі долі. Але наші доленосні взаємодії і почуття при цьому будуть точно такими самими!
Іншими словами, подарунок від колеги й подарунок від долі ви сприйматимете з однаковими за своєю якістю почуттями. Відрізнятися вони можуть лише силою. А ваша звична схема емоційного реагування забезпечить або радість, або прикрість.
Чи можна змінити звичну схему реагування на події? Як показує практика, це цілком можливо. Єдина умова - доволі тривалий строк навчання. Так і хочеться сказати, що треба з дитинства навчати дитину розуміти емоції, але питається - хто ж її навчить, якщо батьки самі не розуміють часом, що ними рухає?
Почати слід із самоаналізу, що є основою для роботи зі своїми емоціями. Якщо ми не вміємо розпізнавати свої почуття, не знаємо, на що й якими емоціями реагуємо, то рухатися далі, наприклад, до контролю і розуміння інших дій, спрямованих на інших людей, просто безглуздо. Ми не розумітимемо, наскільки ми успішні й наскільки просунулися в розвитку своїх рис.
Усі ми знаємо, що об’єктивність - річ інколи недосяжна, але одні люди спроможні оцінити ситуацію правильно, інші - ні. Причинами, з яких ми оцінити ситуацію об’єктивно не можемо, й є наші емоційні фільтри. Що швидше, що раніше ми почнемо розуміти, в чому полягає фільтр, то легше надалі нам буде визначати, наскільки об’єктивна оцінка ситуації, оцінка дій інших людей, оцінка наших дій. Звісно ж, від цього всього залежить наш загальний емоційний стан. Тобто те, як ми почуваємося по життю, наскільки ми ним задоволені, наскільки щасливі, наскільки в змозі відчувати позитивні емоції, а не перебувати в негативних.
Розпочати емоційний самоаналіз досить просто. Купіть упаковку різнокольорових стикерів і завжди майте при собі кілька аркушиків. Як тільки помітили, що відчули сильну емоцію, запишіть її назву за першої ж можливості (можна, звичайно, робити це й увечері - але тоді ви не пригадаєте більш як половини цих почуттів). Один раз на тиждень приділіть кілька хвилин сортуванню аркушиків: в один стосик складіть гнів, у другий - образу, в третій - почуття провини, у четвертий - радість тощо.
Наприкінці місяця ви матимете достатньо візуального матеріалу, аби зрозуміти, які емоції вам більш властиві, - ця інформація сама по собі є величезною цінністю для самоаналізу. Але це тільки перший крок на шляху вашого навчання! Попереду багато років «открытий чудных», не всі виявляться до душі, але з кожним кроком буде легше й легше жити.