Іноземців та туристів, які потрапляють до Онуфріївської церкви, що на Старосамбірщині (Львівська область), вражають рештки фресок XV ст. на її стінах. Найкраще збереглися зображення батьків Богородиці, трьох королів, Святої вечері. 1830 року фрески були заштукатурені, поверх них — нанесені нові, у західному стилі. У 1910 році реставратори зняли останні й залишили старовинні, хоч і в пошкодженому вигляді. Тепер, за словами диякона Михайла, одночасно — й іконописця, ця поліхромічна фреска є однією з найдавніших автентичних в Україні. Пізніше розвинулося малярство ікон, і про фрески забули.
Із Лаврівським Святоонуфріївським монастирем (заснований у середині XIII ст. у селі Лаврові), до складу якого входить Онуфріївська церква, пов’язують існування давньої потужної іконописної школи. Після монголо-татарської навали більшість православних релігійних осередків було перенесено на західні землі. Так виникли Лаврівський, Спаський та інші монастирі. Вони й продовжили свою славу великих релігійних осередків, у яких творився іконопис високої богословської вартості.
Монастир та церква давно плекали надію долучитися до давньої традиції іконопису. Але спершу потрібно було під’єднатися до духовної спадщини, продовжити її. Так виникла ідея літньої іконописної школи. Насамперед хотіли допомогти людям різного віку, уподобань, життєвих поглядів зустрітися з Богом. Другим на черзі було ознайомлення з бойківською іконою та популяризація її. Адже, за словами іконописця Михайла, російську ікону та її творців сьогодні дуже добре знає весь світ. Українська ікона, не кажучи вже про іконописців, маловідома навіть в Україні.
І ось недавно ідею було реалізовано з допомогою Старосамбірської районної ради та місцевої державної адміністрації. Упродовж десяти днів двадцять учасників літньої іконописної школи малювали ікони в одному з найстаровинніших в Україні Лаврівському монастирі. Більшість її учнів не те що не мали художньої освіти, а й не тримали в руках пензля. Ще менше вони були обізнані з канонами іконопису. І все ж результати, що їх продемонстрували журналістам організатори школи, більш ніж вражаючі.
— Ми не ставили перед нашими учнями якихось певних завдань, — каже один із організаторів заходу, наставник Лаврівського монастиря отець Микола. — Можливо, тому на вибір теми малюнку пішло аж два з десяти днів. Ще певний час пішов на теоретичні навчання, підготовку дерев’яної та тканинної основ для нанесення фарб. Окремі учні так захоплювалися процесом, що відмовлялися поїсти.
І все ж, наголошують організатори, серед яких, окрім монастирського керівництва, був голова Самбірської районної ради Володимир Горбовий, у них нічого б не вийшло без натхненної викладачки Львівської Національної академії мистецтв Тетяни Скоромної. Саме завдяки її мистецькому та педагогічному таланту дива творили художники, які досі навіть не тримали в руках пензля.
Одна з них — молода дружина священика з села Ваньковичі Катерина Борис прямо зізналася, що лише завдяки допомозі Тетяни Скоромної вона таки завершила свою роботу. Адже досі навіть не мріяла, що колись намалює ікону. Вона обрала для малювання ікону св. Миколая. Можливо, він допоможе їй стати професійним іконописцем. Бо пані Катерина дуже хоче малювати.
Інший учасник проекту, Володимир з містечка Хирів, думав про іконопис дуже давно. Для цього вступив до Самбірського педагогічного коледжу на образотворчий факультет. «Дуже зрадів, — каже він, — коли дізнався, що при монастирі відкрилася літня школа іконопису». Це вже не перша його ікона. Проте саме тут отримав необхідні знання з техніки іконопису.
Як каже Тетяна Скоромна, українську ікону надзвичайно складно малювати. Насамперед вона вирізняється своєю особливою прозорістю. Зовнішнє світло не має падати на ікону, а йти від неї. Так, щоб навіть просвічувався грунт. Художник, який молиться, додає щось своє до канонів іконопису. І саме цим вирізняється українська ікона.
Тому ми не давали якихось вказівок щодо їх написання. Прочитали декілька теоретичних лекцій, у яких роз’яснили закономірності поєднання кольорів, розповіли про певні канони іконопису. Дуже важливо було, щоб іконописці-початківці не намагалися змалювати копію якоїсь конкретної ікони, а через пережиті почуття створити власну.
Особисто вона малювала ікону Успіння Богородиці, яку хотіла подарувати монастирю до цього світлого свята. І вона щаслива, що впоралася з цим завданням.
— Головне завдання іконописної школи, — підсумовує керівник школи, іконописець отець Михайло Олійник, — виховати нову генерацію іконописців, котрі творитимуть високі зразки іконопису. Потрібні справжні майстри. Такі люди є. Проте одні з них, можливо, ніколи не тримали в руках пензля. В інших — немає богословської освіти. І школа при Лаврівському монастирі дає можливість кожному з аматорів спробувати себе у цьому дійстві, набути необхідних знань та навичок. Надалі заняття у школі плануємо зробити більш тривалішими в часі, змістовнішими за навчальними програмами.
З історії монастиря
Торік монастир святого Онуфрія в селі Лаврів відзначив своє 800-річчя: він — один із найстаріших діючих монастирів в Україні. Його фундатором вважають князя Лева Даниловича, на честь якого Данило Галицький назвав місто Львів. За історичними переказами, саме тут князь Лев знайшов свій вічний спочинок. Тут також поховано православного київського митрополита Антонія Винницького, єрусалимського патріарха Макарія та двох молдовських володарів, литовського князя Лавра, на чию честь названо село Лаврів, інших видатних церковних і світських осіб.
Завдяки тому, що тут розміщувалася німецька школа, монастир уникнув руйнувань після приходу австрійців. У радянські часи у приміщенні монастиря функціонував інтернат для неповносправних, а його будівлі були в занедбаному стані. 1994 року споруду передали отцям-василіанам, які потроху відновлюють обитель.