Численні соціологічні та психологічні дослідження, а також сувора правда життя вже переконали всіх, що в кріслі відповідального працівника жінка має не такий уже й кепський вигляд. Щоправда, як недавно з’ясувалося, лише тоді, коли в її службові обов’язки входить заохочувати та поганяти. Саме в цій ролі вона абсолютно незамінна. Але горе тій жінці-керівникові, котра наважиться зробити своєму підлеглому зауваження. Як засвідчили дослідження питань гендерних відмінностей і дисципліни на робочому місці, проведені під керівництвом Леани Атватер, професора школи менеджменту з Арізонського університету, зауваження, зроблене жінкою, значно частіше викликає в підлеглих бажання сперечатися й огризатися, ніж таке саме зауваження, зроблене чоловіком. Причому в жінок-підлеглих це бажання проявляється набагато сильніше, ніж у підлеглих-чоловіків.
Численні дослідження й доти переконливо засвідчували, що чоловічий та жіночий стилі керівництва істотно різняться. Бос у жіночому вигляді зазвичай домагається виконання завдання з набагато меншими психологічними затратами, тоді як бос-чоловік домагається цього за будь-яку ціну. Водночас дослідження гендерних відмінностей щодо підпорядкування звичайно обмежувалися шкільними стінами. Там, зокрема, було виявлено, що більш схильні до порушення дисципліни хлопчики, як правило, набагато менше бояться будь-яких стягнень, тоді як старанні й слухняні дівчатка, практично, кожне зауваження сприймають як незаслужену образу.
Дослідження професора Атватер виявило чимало цікавих фактів. Опитування 163 службовців різних професій, котрі мали різні дисциплінарні стягнення — від усного зауваження до звільнення, показало, що в 40 відсотках випадків ці дисциплінарні заходи досягали своєї мети. Інакше кажучи, підлеглі змінювали свою поведінку таким чином, аби претензій до них більше не виникало. Цього однаково домагалися як боси-чоловіки, так і жінки. Щоправда, чоловіки-начальники виявляли значно більшу суворість. Вони втричі частіше вдавалися до звільнення або ж до пониження в посаді і вдвічі рідше, ніж жінки-боси, обмежувалися усними зауваженнями. Проте 52 відсотки покараних жінками вважали, що вони постраждали незаслужено. Коли ж покарання було з боку начальників чоловічої статі, до незаслужено покараних зараховували себе лише 18 відсотків опитаних.
Найкраще пояснює цю ситуацію те, що жінки втручаються в конфлікт у момент його виникнення, і це нерідко призводить до надмірних дій. Зате чоловіки до останнього ігнорують проблему, воліючи, щоб вона розв’язалася сама собою. А діють лише в тому разі, коли виникає загроза виконанню всього завдання в цілому.
Інше пояснення запропонувала професор психології Аліса Іглі. Боронити своє право бути босом жінкам поки що доводиться з боєм, тоді як чоловікові таке право дається безпосередньо в момент народження. Крім того, позначається вплив гендерних рольових моделей, відповідно до яких жінці слід бути м’якою й поступливою, а чоловікові — суворим і непохитним. Та й загальнородинна настанова «Ось зачекайте, прийде тато..!», часто-густо впроваджувана самими жінками, сприяє тому, що останнє слово все ж залишається за чоловіком. Тобто вирішувати все одно буде «хазяїн», коли прийде й стане біля керма влади, за яке під час його відсутності дали потриматися жінці...