Центр туристичної інформації |
…Спочатку вас зустрічає незвична компанія із сови, святого Миколи і Джонні Вокера. А далі — лишень устигай крутити головою з боку на бік: то з-за повороту винирне красуня-сирена, то свічка на вигадливому свічнику, то ефемерні пагоди, то сам Будда, а то й груди Афродіти... Є в цьому надзвичайному місці й зовсім уже приголомшливі «мешканці». Кажуть, давним-давно тут жив дух і хазяїн місцевих гір Карконош. Якось, коли він надто розгнівався, його поглинули скелі. А «на волі» залишився тільки... Усе, більше нічого не скажу! Хочете довідатися більше, їдьте до Польщі, у воєводство Нижня Сілезія. Там під знаменитим курортним містом Лендек-Здруй біля села Клетно в Печері ведмедя й знайдете всі вищеописані дива — фантастичних форм сталактити й сталагміти. Цікаво, який тамтешній «експонат» вразить вас найбільше?..
Не знаю, як було за радянських часів, але сьогодні різниця між Україною та Польщею й очевидна, і дуже істотна. Звісно, не можна сказати, що наша сусідка вже цілком і повністю стала «західною» країною. Однак «східного» у ній дедалі менше й менше. При цьому полякам удалося зберегти краще з учора (те, що становить неповторний місцевий колорит і автентику), а їхня індустрія туризму з року в рік нарощує м’язи, впроваджуючи передові підходи й технології. Ну й, природно, цей процес активної «туристичної індустріалізації» відбувається в набагато сприятливіших інвестиційно-кліматичних умовах, ніж наші.
…А часом було просто боляче. Наприклад, біля міста Шклярска Поремба (є в Нижній Сілезії такий відомий гірськолижний курорт) розташований водоспад Шклярки. Нічого не скажеш — дуже гарне й мальовниче місце, але, повірте на слово, наші Шипот, що в Закарпатській області, чи той самий Джурин (Тернопільська обл.) йому як мінімум ні в чому не поступаються. Водночас до українських потенційних туристичних перлин нікому немає діла, навколо — запустіння і гори сміття, залишені «дикунами»...
Водоспад Шклярки — пряма тому протилежність. Усе навкруг нього зроблено максимально комфортним і зручним і розраховано на те, щоб турист витратив тут максимум грошей. Безліч схем і покажчиків, куди яка стежина веде, багаті сувенірні ряди, чистота ідеальна, через кожні п’ятдесят метрів розставлені урни, біля самого водоспаду — невеличкий затишний готель і кафе. І ще один маленький нюанс: на всіх доріжках — спеціальне покриття, котре дозволяє проїхати до водоспаду людям на інвалідних візках, а навпроти водоспаду — спеціальний майданчик, із якого вони можуть на нього дивитися...
Містечка Нижньої Сілезії, де ми побували, — Шклярска Поремба, Карпач, Єленя Гура і Лендек-Здруй зовсім невеличкі. Скажімо, в Єлені Гурі живе 30 тисяч жителів, у Шклярскій Порембі — лише сім тисяч. Однак тикатися-поневірятися в пошуках того чи іншого об’єкта гостю Польщі (на відміну від його побратима, який прибув до України) не доводиться. По-перше, всі вулиці (про центральні площі взагалі мовчу) оснащені величезною кількістю різноманітних покажчиків і карт-схем. По-друге, у центрі кожного з цих населених пунктів працює центр туристичної інформації, куди гості з задоволенням заглядають за безкоштовними найдокладнішими й детальними барвистими картами, буклетами й проспектами.
А ще поляки, поїздивши в останні десять-п’ятнадцять років Західною Європою, прекрасно зрозуміли, що привабливість невеличких містечок саме в їхньому непоспіху, патріархальності та пасторальності. І культивують (принаймні зовнішньо) їх і в себе на батьківщині. Оскільки Нижня Сілезія до 1945 р. була частиною Німеччини, тут збереглося дуже багато будинків, характерних для того краю. (До речі, будували німці воістину на століття. Знайомі поляки розповідали, що навіть фарбу, нанесену років сімдесят тому, неможливо змити. Нову повсякчас доводиться обновляти, а німецька під нею з часом лише трохи тьмяніє.) Іноді здається, що господарі змагаються, чиє житло й дворик казковіший і більш заквітчаний. Від таких змагань виграють усі. І не в останню чергу, природно, туристи, які купаються в усій цій красі та охоче фотографуються ледь не біля кожного «пряникового будиночка». А чи багато в нас такої «живої», що радує око, не закритої від сторонніх очей двометровими парканами, простої, милої й водночас витонченої та своєрідної архітектури?..
Комусь подібна провінційна пастораль подобається, комусь — ні. Та саме ці повальні «рюшечки-квіточки» є найкрасномовнішим сигналом: життя справді налагоджується.
Безліч готелів, кафе, ресторанчиків, сувенірних лавок, обмінників і перукарень — це центр Шклярської Поремби. У перекладі з польської назва містечка звучить «Скляна Галявина»: тут із першої половини ХIV століття робили скло. А історія Шклярскої Поремби як туристичного центру розпочинається з XIX століття, у період же між Першою і Другою світовими війнами місто було відоме як один із кращих європейських курортів.
Сьогодні Шклярска Поремба — найбільший курортний і туристичний центр Нижньої Сілезії. За словами керівництва FWP (Об’єднання санаторіїв і будинків відпочинку — однієї із найавторитетніших у Польщі інституцій, котра займається організацією відпочинку та прийомом туристів), тут, як і в усій Нижній Сілезії, ставка робиться на розвиток молодіжного, спортивного й оздоровчого туризму. І зрозуміло чому. 85% площі міста покрито зеленню, повітря — дивовижне, природа — чудова, вода з кранів тече найчистіша, прямо джерельна (самі перевірили!). А любителі зимових видів спорту й зовсім почуваються тут як риби у воді. Місто має розвинену лижну інфраструктуру, а його головним козирем є сніжне покриття, яке зберігається впродовж тривалого часу — у середньому 110 днів на рік. До послуг шанувальників гірських лиж тут численні витяги та канатна дорога плюс понад 20 км п’яти лижних трас різноманітного ступеня важкості.
За літо в Шклярскій Порембі (де, повторюся, проживає близько семи тисяч людей) устигають побувати майже 20 тис. туристів. За зиму — понад 25 тисяч. В основному відпочиваючі — поляки (до речі, серед польської інтелігенції останніми роками стало фактично традицією проводити як мінімум вихідні в горах і взагалі вести максимально здоровий спосіб життя) і німці. Останніх на курортах Нижньої Сілезії приваблює оптимальне співвідношення якості та ціни наданих послуг. Важливу роль відіграє й елемент ностальгії — у багатьох корені генеалогічного дерева знаходяться саме в цій землі, тут поховані предки.
Доба проживання у чудовому двозірковому готелі Шклярскої Поремби плюс сніданок обійдуться в 30 євро. Втім, можна знайти цілком пристойні варіанти і за 10—15 євро. Ну а якщо вас не засмутить відсутність у номері зручностей, то реально вкластися й у чотири-п’ять євро (щоправда, це без сніданку). Доба проживання зі сніданком у кращому — чотиризірковому — готелі Шклярскої Поремби коштує 50 євро.
Сьогодні Єленя Гура (у перекладі з польської — Оленяча Гора), як і всі колишні німецькі міста, активно реконструюється і поволі набуває свого початкового вигляду. Принаймні майже всі будинки на центральній — Ринковій — площі вже красуються в новому «одязі»: вишукані будівлі підремонтували й пофарбували в різні яскраві кольори. Дуже ефектно! Центр міста, як і скрізь у Західній Європі, давно наданий у розпорядження пішоходів, а в самому «серці» — жодного магазину, лише кафе й ресторанчики. Вікна практично всіх будинків прикрашають пишні червоні квіти.
В одному переказі йдеться, що після вдалого оленячого полювання такий собі князь Бобжан вирішив заснувати тут селище й дати йому відповідну назву. В іншому — мовляв, 1004 р. тут побував король Польщі Болеслав Хоробрий, і йому так сподобалася ця гориста місцевість, що він вирішив побудувати там неприступну фортецю, навколо якої незабаром з’явився населений пункт. Треті літописні джерела свідчать, що «батько» Єлені Гури — Болеслав Кривоустий... Словом, історія містечка сповнена загадок і легенд. Ну й романтики, звісно!
Біля Єлені Гури на горі Хойнік дотепер збереглися руїни давньої фортеці. Кажуть, за давніх часів його володаркою була жорстока красуня Кунегунда. «Хто залізе крутим схилом до моєї фортеці, за того й вийду заміж!» — сказала дівчина і... позбавила життя не одного сміливця: добратися до покоїв норовливої панянки виявилося справою дуже непростою... Минули століття, а на місці колишньої твердині дотепер збираються лицарі. Лицарське товариство, котре виникло 1991 р. у Польщі, популяризує середньовічну історію і не забуває про багаті традиції своїх знаменитих попередників. Так, щороку на турнірі, що організовується тут, міряються силами лицарі, які прибувають до Хойніка з усіх куточків країни. Кажуть, у ці дні привид прекрасної Кунегунди з’являється особливо часто...
Увагу туристів незмінно приваблює і склепінчаста галерея, котра знаходиться в самому центрі Єлені Гури. Колись тут розташовувалися купецькі лавки, а нині —маленькі затишні кафетерії, стильні ресторанчики, веселі коктейль-бари і демократичні піцерії. Між іншим, красою єленєгурських аркад приїжджі захоплювалися настільки, що в німецькій літературі та періодиці Єленю Гуру сталі називати не інакше, як Laubenstadt — місто аркад.
Єленя Гура — визнаний центр подієвого туризму. У травні тут проходить барвиста «Маївка з тваринами», влітку — Міжнародний фестиваль вуличних театрів, різноманітні перфоманси для молоді та концерти Єленєгурського симфонічного (!) оркестру. Восени розпочинається багатобарвний єленєгурський вересень, у місті оживають численні виставки, не закінчуються авторські зустрічі та єленєгурські театральні вечори...
Із журналістського блокнота: напевно, для Єлені Гури число «3» має якийсь магічний сенс. У місті живе 30 тисяч чоловік, працює 30 турбюро, у місцевих готелях — 3000 ліжко-місць і кожного місяця буває три тис. туристів. Котрим, як, утім, і жителям міста, ніхто і ніщо не забороняє цілком вільно зайти до будинку місцевої мерії та подивитися на накриту склом (а за бажання й постояти на цьому склі) дванадцятиметрову середньовічну криницю. Може, саме наявність таких туристичних принад якимось незбагненним чином демократизує доступ у приміщення слуг народу?..
Іграшкове містечко — перше враження, яке справляє Карпач. Тутешні будиночки, мабуть, найдоглянутіші та «найпряниковіші» з побачених нами в Нижній Сілезії, тутешні квіти — найрізнобарвніші, зелень — найвигадливіша та найпишніша. Однак славиться Карпач насамперед як центр зимових видів спорту — над містом височить найвища гора Судетів Сніжка (1603 м). На території міста — понад десять лижних витягів, зокрема, сім на освітлювальних трасах із штучним сніжним покриттям. На любителів сноуборда в Карпачі чекає спеціальна «труба» (схил Гуралька), а на шанувальників лижного бігу — траса Хомонтова. Визначною пам’яткою Карпача є і його санні траси: перша, найдовша в Польщі, має протяжність понад один кілометр, друга, так званий альпійський спуск, — понад 800 м. Середня ціна добового проживання з дворазовим харчуванням в одному з місцевих готелів у «високий» сезон — майже 15—20 євро.
Утім, туристам, які прибули до Карпача і в теплішу пору року, буде чим зайнятися. Лікувальний клімат, котрий сприяє активному відновленню життєвих сил, неповторні ландшафти, безліч різноманітних туристичних маршрутів і гірських турбаз, готових прийняти всіх, хто подорожує горами, перетворюють перебування в Карпачі на справжнє задоволення. Атракціоном (і не тільки для дітей) стануть відвідування міського Музею іграшок, де демонструється унікальна експозиція з більш ніж двох тисяч іграшок і ляльок із усього світу. Містечко Вестерн Сіті, біля Карпача, дозволяє гостям зануритися в атмосферу Дикого Заходу й навіть стати свідком «пограбування банку» чи «нападу індіанців». А тим, хто не може жити без адреналіну, слід побувати біля Воронячих скель. Тут, на місці колишньої гірничої виробки, будь-який бажаючий зможе випробувати себе в скелелазінні.
Однак, мабуть, найголовнішою туристичною родзинкою Карпача є неординарний гірський костьол Ванг, привезений сюди 1844 р. із Норвегії. Він був побудований у XII столітті особливим методом — без використання цвяхів. На початку XIX ст. храм стає малуватий — не може вмістити всіх парафіян, і його вирішують продати. Покупцем, який заплатив божевільну за тих часів суму, — 427 марок, став король Пруссії. Костьол розібрали, відправили до берлінського музею й стали підшукувати для нього місце. Красуня графиня — приятелька короля, котра знала, що в євангелістів Карпача немає свого храму, вмовила монарха подарувати його цьому містечку. Відтоді у Карпачі з’явилася справжня перлина зодчества вікінгів і туристичний об’єкт, який користується величезною популярністю. До речі, місцеві жителі стверджують: шлюби, які укладають у цьому костьолі, ніколи не бувають нещасливими.
А ви бачили будинок Єви Браун? А ми бачили! Знаходиться він на території одного з найдавніших бальнеологічних курортів Європи — міста Лендек-Здруй. Місцеві жителі стверджують, що кохана жінка Гітлера бувала тут не раз у період із 1933-го по 1943 р. Нині цей просторий будинок перебуває у фінальній стадії реконструкції: незабаром у місті з’явиться ще один готель.
Безумовно, колишній будинок фройляйн Браун — далеко не головна визначна пам’ятка знаменитого польського курорту. Основне його багатство — унікальні термальні, сірчані, сірководневі, фтористі, радонові та радіоактивні води. Вони дуже ефективні при лікуванні захворювань опорно-рухового апарату, нервової і судинної систем, шкіри, гінекологічних і ендокринологічних захворювань. Свого часу саме в Лендек-Здруй їздили поправляти здоров’я російський цар Олександр І, король Пруссії Фредерік Вільгельм ІІ, шостий президент США Джон Адамс, неперевершені Гете й Тургенєв.
Санаторіїв, будинків відпочинку і готелів у Лендек-Здруй дуже багато, на будь-який смак і гаманець, тому сказати точно, в яку суму виллється тижневе перебування на цьому курорті, досить складно. Тут можна зовсім недорого (від п’яти до п’ятнадцяти євро добових) зняти апартаменти, потім сходити на прийом до лікаря (вартість консультації — близько п’яти євро), котрий призначить вам необхідні процедури. За разові відвідування, скажімо, перлинної ванни чи купання в радоново-сірководневому басейні доведеться викласти близько чотирьох євро. Ціна ж тижневого проживання в одномісному номері з усіма зручностями і телевізором в одному з гарних місцевих санаторіїв із 1 жовтня по 30 квітня (у так званий «невисокий» сезон) коливається десь від 210 до 330 у.о., у двомісному номері — від 190 до 260 у.о. У вартість входить триразове харчування, дві-три лікувальні процедури на день, цілодобове медичне обслуговування.
…Пізно ввечері після чергової воістину царської вечері (польська кухня заслуговує найвищих похвал, про неї не статті писати — поеми складати можна) пішли прогулятися нічним містом. Лендек-Здруй, а справа відбувалася саме там, чітко розділений на дві частини — міську й курортну, куди, наприклад, вантажні машини (крім тих, котрі привозять продукти) не мають права заїжджати — настільки поляки бережуть екологічну чистоту своєї туристичної перлини. Поблукавши чудовим парком і помилувавшись вигадливими будиночками, рушили до міста: подивитися на тутешню Ринкову площу. І знаєте, що з’ясували? Хто ночами править бал у Лендек-Здруй! Повновладними господарями цього містечка, яке повністю засинає до 22.00, виявилися чорні коти. Поки йшли туди й назад, напевно, із десяток вусато-хвостатих чорнющих створінь перебігли нам дорогу. Причому, як виявилося, не на лихо, а на найсправжнісіньку удачу. Невже й це пояснюється благотворним впливом Європи?..
За організацію прес-туру воєводством Нижня Сілезія (Польща) автор дякує FWP і Національній туристичній організації України.