UA / RU
Підтримати ZN.ua

На небі — радість, на землі — мир!

Про різдвяні традиції слов’ян

Автор: Олена Раскіна

«На землі й на небі радість, сьогодні в нас Різдво…» - вигукувала поетеса Ірина Одоєвцева. І радість цього світлого християнського свята в кожній слов’янській країні відчувається й святкується по-різному, але з величезним розмахом. Головна особливість святкування Різдва в слов’янських країнах полягає в тому, що це сімейне, родове свято, і в кожного члена сім’ї - своє амплуа й чітко прописана роль.

Про те, як відзначається Різдво в Чорногорії і Сербії, розповідав мені народний умілець, скульптор і художник Мілета Мартич. Розмова ця відбувалася в чорногорському курортному місті Будва, розташованому на березі Адріатичного моря, у прекрасному білому будинку, на заставленій квітами веранді, за широким столом - із червоним вином, місцевою фруктовою горілкою, шинкою та сиром. За цим столом і на цій веранді завжди збирається багато гостей, а надто в Різдво (або на Божич, як кажуть чорногорці й серби). Втім, хоч би коли ми приїжджали до М.Мартича та його дружини Міри, картина була та сама: Мілета (Міча), Міра, їхні друзі, родичі й куми сиділи за довгим дерев’яним столом на білокам’яній, заставленій квітами в горщиках веранді, яка виходить у сад. Перед ними - чарки з ракією і чашечки з паруючою кавою Montenegro (найвідоміша місцева марка кави). А на Божич на веранді або у вітальні збиралося стільки людей, що здавалося, в гостях у господарів - уся вулиця!

Божич - це справжнє свято сімейної гостинності. Чорногорських і сербських дітей навчають, як абетки, родових переказів і легенд. Вони повинні знати історію своєї сім’ї аж до прапрадідусів і прапрабабусь, щоб, коли їх розбудять уночі, могли перелічити всі гілки свого сімейного дерева аж до XVIII або XVII століття. Особливо актуалізується історія роду на Божич. Головні герої різдвяного сценарію в Чорногорії і Сербії - батько та старший син.

Святкується Божич 7 січня, а напередодні, у Бадні дан, господар зі старшим сином іде в ліс за бадняком - поліном молодого дуба. Таке поліно обов’язково повинна мати на Божич кожна поважна сім’я. Чому саме бадняк? Молодий дуб символізує силу сімейних і родових стосунків, життєву міць сім’ї й водночас - мудрість і міцність сімейних уз. Це поліно має горіти в сімейному вогнищі протягом усього свята. У Будві, як і в усіх інших містах Чорногорії і Сербії, продають невеличкі букети з дубових гілок, обв’язані жмутиком соломи. Солома символізує хлів, у якому народився Ісус Христос, - зв’язок людського й тваринного світів. Цим букетом (також називаним «бадняк»), часто багато прикрашеним і вигадливо сплетеним, прикрашають вхід у гостинний дім.

Дубові поліна й гілки палять напередодні Божича на площах чорногорських міст. Це ритуальне спалення означає, що відбувається перехід до нового календарного циклу, до нового часового витка.

Божич - найулюбленіше свято чорногорців і сербів. Готуватися до нього починають завчасно - з 19 грудня - дня святого Миколая Мирлікійського. Господині обов’язково повинні спекти погачу - пиріг із прісного тіста. У цей пиріг запікають монетку. На погачі слід зробити хрестоподібний надріз і влити в тісто вино. Коли пиріг розбухне, його ділять між гостями. Той, кому дістанеться шматочок із запеченою монеткою, буде в новому році щасливим.

Увечері в Бадні дан (6 січня) господині готують пісну вечерю. Звичайно, головною стравою є короп або інша велика річкова риба. На світанку під урочистий церковний дзвін чорногорці йдуть на Різдвяну літургію. Усі вбрані ошатно й святково, особливо діти. Найурочистіше цього дня в головних святинях країни - Цетиньському й Острозькому монастирях. Цетиньє - історична столиця країни, розташована не біля моря, а високо в горах. Але ще вище за Цетиньє розташований монастир Острог - святиня православ’я, що приліпилася, немов гніздо віщого птаха, до гірського хребта. У Цетиньє шанують пам’ять святого Петра Цетиньського, в Острозі - цілителя й віровчителя Василя Острозького. З різдвяної служби чорногорці приносять додому проскури й цілий день вітають одне одного словами «Христос народився!» - «Воістину народився!».

Очікуючи різдвяного обіду, всі збираються у вітальні або на критій веранді, де господиня частує гостей гарячою ракією, сиром і фруктами. Але головна страва різдвяного обіду - печеніца. Так називають смажене на рожні різдвяне порося. А ще на столі обов’язково мають бути тушкована й квашена капуста, пиріг із каймаком і пребранац - тушкована квасоля з оливковою олією та цибулею.

Продукт під назвою «каймак» потребує коментарів. Уважається, що чорногорці такі міцні, сильні й доживають до ста років тому, що охоче й багато їдять каймаку. Це кисломолочний продукт м’якої консистенції. Його отримують сквашуванням пінки, зібраної з пряженого коров’ячого або овечого молока. Молоко наливають у мілку миску й ставлять у піч приблизно на три години. Потім охолоджують, а верхній шар вершків переливають у дерев’яні миски, підсолюють і залишають настоюватися два дні. Виходить ледь кислувата кремоподібна маса. Смачно - пальчики оближеш!

У сусідній Болгарії Різдво святкують не менш урочисто й яскраво. Спочатку, щоправда, треба дотриматися посту, який триває з 14 листопада по 24 грудня. Різдво в Болгарії називається Коледою. Цього урочистого дня найстарший чоловік у домі повинен запалити святковий вогонь у печі або каміні. У камін кладуть спеціально добуте для свята дубове або грушеве поліно. Це поліно, як і в Чорногорії, має горіти всю ніч. Господиня обов’язково готує до різдвяної вечері обрядовий хліб із запеченою в ньому монеткою. Цей прісний хліб готується майже так само, як чорногорський погач, і так само його роздають гостям. Особливо палко вітають того щасливця або щасливицю, яким дістався шматочок із монеткою. Перший шматок цього хліба призначається померлим - його залишають біля ікони.

У вогонь господарі кидають ложку пшеничної каші - щоб сім’я завжди мала вдосталь їжі. Вставати з-за різдвяного столу не можна поодинці - тільки всім разом, інакше в домі не буде достатку й благополуччя. І забирати зі столу нічого не можна. Болгари вірять, що вночі до різдвяного столу приходять їхні померлі родичі, щоб посидіти за трапезою живих.

Незаміжні дівчата забирають шматочки обрядового хліба із собою. Їх треба покласти під подушку, і тоді обов’язково насниться наречений! За такий хліб зійде і баніца - традиційний болгарський листковий пиріг із бринзою. М’ясні страви подають тільки на другий день Різдва.

Як і в Чорногорії, один із головних героїв різдвяного сценарію в Болгарії - гість. Званий чи незваний - байдуже! Гість може попросити в хазяїв будь-яку страву, будь-який напій, може прийти незваним. Незваних гостей у жодному разі не можна проганяти, бо інакше весь наступний рік не буде щасливим. Гостинність - одна з головних чеснот болгарського дому.

Різдвяна літургія в Болгарії - це врочисте дійство, яке зворушує і сповнює серця священним піднесенням. Утім, як і українці, болгари люблять колядувати. У селах на Різдво колядують хлопчики. Вони обходять хати, співають пісень, присвячених кожному членові сім’ї, яка їх запросила, і у відповідь отримують подарунки - гроші, домашній хліб, яйця й цукерки. У XVIII-XIX століттях колядників у Болгарії збирали в цілі дружини, що складалися виключно з молодих чоловіків. Їхні шапки прикрашали квітами й нанизаними на нитку кукурудзяними зернами. Колядники спиралися на кизилові ціпки, на які й настромлювали подаровані короваї. Дружини очолювали «куди» й «чети». У північно-східній Болгарії «куда» називали царем і вбирали у вивернутий кожух, прикрашений стручками червоного перцю. «Цар» благословляв тих, хто дарував йому обрядовий хліб, бажаючи сім’ям і родам щастя, благополуччя й здоров’я.

Слід пам’ятати, що і Чорногорія, і Сербія, і Болгарія - країни родові, де свято шанують сімейні узи - аж до далеких родичів з іншого кінця країни. У кожного з родів (а в Чорногорії й зовсім - кланів) - власний стиль в архітектурі, кулінарії та виноробстві. І в Чорногорії, і в Сербії, і в Болгарії досі збереглися рецепти страв і способи вирощування винограду або приготування вин і ракії від того чи іншого роду. Тому сім’ї, святкуючи Різдво, завжди пам’ятають, якого вони роду, і дуже поважають своїх численних кумів. Кум - це особлива категорія: не родич, а найближчий вірний друг, на якого завжди й у всьому можна покластися. Серби кажуть: «Бог на небі, кум - на землі». Без кумів у цих країнах не обходиться жодне свято.

Різдво в переважно католицькій Чехії відзначається трохи інакше. Різдвяні дні починаються за чотири тижні до Святвечора. Одне з улюблених свят - день святого Мікулаша (Миколи), яке відзначається 5 грудня. Цього дня вулицями гуляють ряджені - Мікулаш, ангел і чорт. Вони роздають хорошим дітям фрукти й ласощі, а поганим - вугілля й картоплю.

За чеським звичаєм на різдвяному столі не має бути ані шматочка м’яса, хоча любов чехів до смачної жирної м’ясної їжі всім відома, але заради майбутнього щастя можна й потерпіти! Тому, хто щиро постився, обов’язково насниться золоте порося, яке приносить талан і багатство.

Традиційна різдвяна чеська страва - смажений короп із картопляним салатом. За тиждень до Святвечора на вулицях установлюють великі ємності з водою, в яких плавають коропи. До кожної такої бочки вишиковується довга черга: треба ретельно вибрати підходящого коропа для різдвяного столу. Луску різдвяного коропа кладуть у гаманець. Вважається, що це принесе сім’ї в новому році достаток.

Після різдвяної вечері вся сім’я збирається навколо ялинки й розбирає подарунки. У Чехії, на відміну від Чорногорії, Сербії та Болгарії, подарунки приносить не Дід Мороз чи святий Миколай, а такий собі Єжишек. Про зовнішність таємничого Єжишека, або Єзулатка, ніхто нічого не знає. Єжишек заходить у будинки таємно й підкидає подарунки дітям так, щоб ніхто його не побачив. Чутно тільки дзенькіт крихітних дзвіночків, що супроводжує появу Єжишека. Тож, хто він такий, кожна дитина домислює сама. Вважатимемо, що це добрий ангел, який приносить щастя сім’ї й роду. А щастя потребує кожен, особливо в Різдво!