У Греції, як відомо, «є все». Є гори, доли, сучасні міста, маленькі селища з тавернами на три столики, золотий пісок, синє небо, вітер, сонце, вино, метушня й умиротворення, міфи й сьогоднішній день, членство в ЄС і древня історія... А головне - море. Море, без якого не можна зрозуміти й відчути цю землю з її тисячолітньою культурою, її особливим відчуттям життя - вмінням радіти сьогоденню. Думаю, саме острів Родос увібрав у себе все найкраще, що є в Греції.
Уже в IV столітті до н.е. Родос став одним із центрів грецької культури. У містах було побудовано прекрасні храми, стадіони, ринки, театри... «Містами сонця» назвали їх античні письменники.
Сама назва острова теж пов’язана з сонцем. За легендою, бог сонця Геліос подарував цей острів своїй коханій і назвав його її ім’ям.
На Родосі навчалися Цицерон і Цезар, апостол Іоанн Богослов написав тут «Одкровення», а Есхіл - «Прикутого Прометея». Родос був містом (можливо, єдиним за всю історію людства), де громадянину видавали спеціальні «театральні гроші», щоб він міг піти в театр без шкоди для сімейного бюджету. І якщо в античні часи острів’яни віддавали перевагу філософії та мистецтву, то в наші дні більше займаються туризмом і комерцією, що, по правді кажучи, дає більший зиск.
Три тисячі скульптур було на острові, серед них - одне з семи чудес світу - Колос Родоський, який стояв біля входу в порт. Дванадцять років працював скульптор Харес над 38-метровою статуєю Геліоса із смолоскипом у руці, але глиняний велет на металевому каркасі виявився недовговічним, і землетрус повалив велетня. Тепер на цьому місці стоять дві статуї оленів, що є емблемою сучасного Родоса. Цих тварин колись завезли на острів для боротьби зі зміями, і на знак подяки за допомогу люди встановили їм бронзові статуї.
Родос - суцільний музей, є що подивитися. Античний театр під відкритим небом, Етнографічний музей, картинна галерея (пінакотека), руїни античних і візантійських храмів, православні церкви, турецькі лазні, синагога, котрій понад дві тисячі років, Музей бджіл (як би зрадів Ющенко!) - ось неповний список визначних пам’яток Старого міста, обнесеного середньовічною фортецею. А ще є на острові Акрополь із храмом Аполлона, бухта Апостола Павла, Долина метеликів, де з червня по жовтень мільйони й мільйони червоно-золотавих метеликів збираються під час шлюбного періоду, приваблені ванільним запахом платанів... Треба лише уважно слухати гідів, щоб не вийшло, як в оповіданні Стейнбека: «А тепер, якщо дами на хвилину замовкнуть, ми почуємо шум Ніагарського водоспаду».
На острові 520 готелів від двох до п’яти «зірочок» - на найрізноманітніші смаки, інтереси й гаманці, але з незмінно відмінним сервісом, постійно гарячою і холодною водою в номерах (як тут не засмутитися за літню Ялту чи Одесу?) і винятковою гостинністю персоналу. Одночасно на острові може розміститися близько 100 тис. гостей, а протягом року тут відпочивають понад
2,5 млн. людей.
У нас прибулому іноземцеві зазвичай пропонують готельний номер і тільки, а в Греції - саму атмосферу відпочинку, куди входять і зі смаком обставлена спальня, і гостинність персоналу, і живі квіти в холі, і фрукти в номері... Причому якість сервісу від «зірковості» готелю не залежить.
Один з найкращих готелів острова - «Альдемар». З кожним роком кількість гостей у ньому збільшується, і це попри кризу. Секрет успіху в удосконалюванні самої системи відпочинку. На території готелю 14 плавальних басейнів, найкращий у Європі СПА-центр (є відповідний сертифікат), крім грецької кухні (до речі, ЮНЕСКО внесло грецьку кухню до списку культурної спадщини) в готелі є французькі, італійські, китайський ресторани... Причому сервіс розширюється, а ціни знижуються.
Уже через кілька годин перебування на Родосі з’ясувалося, що англійську знають усі, хто працює у сфері сервісу й торгівлі. Перспектива безвісти згинути на острові якось одразу відпала. Бо непогана англійська (навіть моя, не дуже добра) дає змогу гідно почуватися в музеї, таверні, магазині, готелі.
На острові відмінний телефонний зв’язок. Краще не мучити власний мобільник, а купити картку за п’ять євро і розмовляти з містами України скільки заманеться, репетуючи з кожного вуличного автомата домашнім: «Як шкода, що ти не тут!». Тим більше що це вчетверо дешевше, ніж по мобільнику.
Тут спокійно й безпечно. Гуляйте собі пляжами, гаями і парками навіть глибокої ночі. Можна залишити відчиненим автомобіль, забути на пляжі речі і, повернувшись через кілька днів, усе застати цілим і неторканим.
Україну тут люблять, може, з огляду на спорідненість розхристаних наших душ. І щоразу, дізнавшись, що я з України, греки незмінно вигукували: «О! Євро! Україна - футбол!». І обов’язково пригощали узо - грецькою горілкою, причому частіше теплою, ніж холодною.
Греки довго «запрягають», повільно приймають рішення і в цьому, гадаю, теж дуже схожі на нас. Вони - мудрі люди, ці греки. Адже первісне нагромадження капіталу тут відбулося ще за Гомера, а традиції вважати людину людиною й відстоювати її свободу закладено за Сократа.
А в родоській гавані висить плакат сімома мовами (українською теж): «Наш острів танцює до ранку, а потім спить допізна. І хто скаже, що це не найбільш райське місце на Землі!». Може, й справді? У всякому разі тут туга за роботою і гамірливим містом якось дуже вже швидко випаровується...