Нинішнього року в Максима Тадейовича Рильського два ювілеї: 115 років від дня народження і 100 років з початку літературної діяльності.
Саме 15-річним юнаком він видав свою першу поетичну збірку «На білих островах», репринтне видання якої здійснено в ювілейний рік за підтримки редакції газети «Голос України».
Про свої перші поетичні кроки Максим Рильський згадував: «Я, семилітній хлопчик, уперше написав віршик, що починається словами «Іванушка-дурачок скочив коню на бочок...» До речі сказати, письма й читання першим учив мене батько, і — дивина у нас за тих часів... українською мовою...
...А там уже пішло і пішло — і «поеми», і «драми», і «трактати»... Так і залишився я людиною, що не може байдужно дивитись на білий, несписаний папір...
... десь у класі четвертому почав я друкувати свої вірші, а 1910 року вийшла в світ перша моя книжечка «На білих островах». Відтоді я почав вважати себе справжнім літератором».
Першу збірку ще встигла привітати Леся Українка. Згодом Іван Франко назве Рильського «абсолютним паном форми». Взагалі, переважна більшість тогочасних відгуків — схвально-доброзичлива. Неокласик Микола Зеров напише: «З’явилася невеличка, свіжа, сливе дитяча книжечка його перших поезій, яку однаково прихильно зустріли у всіх тодішніх таборах літературних».
64 пожовклі від часу сторінки... Непримітна обкладинка, що вицвіла на світлі...
«Це була заявка непересічної творчої особистості, що виросла в істинно класика літератури...», — пише в передмові до репринтного видання Борис Олійник, який водночас підкреслює мовний вибір підлітка, який «можна вважати вибором долі».
На відстані від першої книжки Рильського до останньої вмістилося понад три десятки поетичних збірок, кілька книжок статей і публіцистики, понад чверть мільйона рядків поетичних перекладів з 13 мов світу.
Але перші творчі кроки особливо пам’ятні і дорогі. «Ніколи не пізно повертатися до першовитоків, щоб зрозуміти і відчути ті життєдайні джерела, які надихали цього чарівника слова», — підкреслює редактор «Голосу України» Анатолій Горлов.
Першоджерела свого творчого натхнення Рильський змальовує так: «...тоді справжнє моє було — весняні фіалки... таємниче занурювання в воду рибальського білого поплавця, посвист качиних крил... пісні над вечірньою рікою, оповідання старих про химерну давнину, розкішні муки дитячої любові, дружба та її ревнощі, книги, яких читав я багато і без усякої системи, і власні вірші, яких писав теж багато...»
А трохи пізніше, вже навчаючись у гімназії, знову згадає про витоки: «...та вже тоді я глибоко полюбив на все життя Шевченка, Пушкіна, Міцкевича, трьох найдорожчих моїх учителів, а з любов’ю до народної творчості я, здається, і вродився...»
Як вважає професор Києво-Могилянської академії Володимир Панченко, стати поетом Максимові воістину було написано на роду. «З малих літ його оточували люди культури — батько Тадей Розеславович був київським шістдесятником XIX століття. Як і мовознавці Павло Житецький і Кость Михальчук, історик Володимир Антонович, композитор Микола Лисенко, драматург і театральний діяч Михайло Старицький».
Збірка «На білих островах» вмістила понад півсотні віршів у кількох циклах. Вони — досить різні за змістом, але домінує, на думку В.Панченка, мінорна лірика, добута поетом із «сердечних глибин»
«Неподілене кохання у п’ятнадцять літ може видатися кінцем світу. Так і в збірці — страждання супроводжуються милими й наївними юнацькими самокартаннями, — визнає літературознавець. — У віршах поет шукає відповіді на питання про феномен життя і смерті, намагається прозирнути крізь імлу майбутнього, щоб угадати свою долю, задумується над сенсом самопожертви за свій народ. Запитань собі самому поставлено чимало».
Водночас збірка містить вірші, в яких вгадується майбутній Рильський, неперевершений митець пейзажної лірики, людина, безмежно закохана в рідну природу.
Академік Олександр Білецький вважав, що ранні поезії Рильського «частіше схожі на незавершену імпровізацію. Це лірика настроїв». «Ліричний герой книги, — писав він, — мрійник, повсякчасно сумний, мучений насамперед коханням (звичайно, неподіленим). «На білих островах» поет знаходить те заспокоєння, якого не почуває на землі».
А тим часом сучасники, схвально зустрівши першу збірку Максима Рильського, щиро радили молодому поетові не спочивати довго на хмарах — «на білих островах».