У «Дзеркалі тижня» 20 жовтня 2001 р. у №41(365) було опубліковано наш нарис «Чому ми забули Шіндлера?» про видатного сина української землі — професора Київського політехнічного інституту Камілла Гавриловича Шіндлера, людину незвичайної долі і обдарування, котрий багато сил віддав славі і процвітанню нашої Батьківщини.
За цей час ми підготували низку науково-історичних публікацій про життя і діяльність К.Шіндлера, у тому числі «Нарис історії плуга. До 100-річчя видання альбому професора К.Г.Шіндлера «Политипажи, эскизы и чертежи машин-орудий современнаго сельскаго хазяйства».
Неоціненну допомогу у пошуках даних про цю чудову людину надали архіви Києва, Москви і Твері, тонкий знавець історії науки професор Олег Пилипчук, викладач кафедри сільськогосподарських машин Національного аграрного університету Зінаїда Шквира, працівники бібліотеки КПІ і музею НАУ.
Про думки і переживання К.Шіндлера красномовно свідчать його автобіографія, листи та нотатки. Він не ремствує на несправедливість царської влади, котра вигнала його з КПІ, позбавила радості спілкування зі студентами, забрала його дітище — першу в Росії випробувальну станцію землеробських машин і знарядь. Багатий науковий і практичний досвід, весь накопичений інтелектуальний багаж після звільнення з офіційних посад декана механічного відділення КПІ, члена Бюро з сільськогосподарської механіки Ученого комітету Головного управління Міністерства землевпорядкування і землеробства К.Шіндлер використовував у сфері виробництва.
«...З квітня 1911 по грудень 1916 працював директором Правління фірми «Робітник», де керував виробництвом землеробських машин і знарядь на заводах Коломенському Машинобудівному, анонімного товариства Рязанських заводів. З 1917 року по 1921 рік працював у Московському Народному банку з організації та ведення постачання кооперативів коштами і знаряддями сільськогосподарської промисловості» (з автобіографії К.Шіндлера).
Створений ним плуг «Робітник» показав кращі результати порівняно з вітчизняними і зарубіжними аналогами того часу. Професор вніс низку вдосконалень у грунтообробні знаряддя, при огляді всеросійських і міжнародних виставок преса відзначала їх як найцінніші й найоригінальніші. Його неодноразово запрошували консультантом і експертом при проведенні конкурсів і випробувань сільськогосподарської техніки.
«...Росію залишив у червні 1919 року і до 1921 року жив переважно в Лондоні, перебував уповноваженим Всеросійської Закупівельної Спілки сільськогосподарської Кооперації і директором британської компанії SELOSAYUG LIMITED — The Tbaclur and Supplying Compane of Rass Agricul. Societe...» (з автобіографії К.Шіндлера).
Міжнародна політична обстановка і події в Росії після 1917 року не сприяли повноцінній діяльності Всеросійської Закупівельної Спілки. Створена К.Шіндлером Британська компанія не викликала інтересу і підтримки в ділових колах.
«...У травні поточного року залишив Лондон за відсутністю роботи і за мотивами дорожнечі життя в Англії, переїхали на батьківщину-мачуху (Швейцарію), але й там роботи не знайшов, а жити тепер дорого. У результаті приїхав у Прагу місяць тому і збираємося поки що тут перезимувати. У Празі зв’язався з російською еміграцією кооперативної, агрономічної й академічної орієнтації, взяв участь у російських кооперативних сільськогосподарських курсах» (із листа К.Шіндлера, 8.11.1921 р., Прага).
«...1921 р. переїхав у Чехословаччину, де читав лекції на Російських кооперативних сільськогосподарських курсах (голова Академічної ради), у Російському інституті сільськогосподарської кооперації (декан агрономічного відділення), в Українській сільськогосподарській академії в м. Подебради на кафедрі сільськогосподарського машинобудування, був головою відділення природничих і агрономічних наук навчальної колегії при комітеті із забезпечення російських студентів у ЧР, входив до складу правління Російської академічної групи в ЧСР» (з автобіографії К.Шіндлера)
Тут Камілл Гаврилович працює також редактором журналу «Земледелие», у видавництвах кооперативної та сільськогосподарської бібліотек. Комітет із забезпечення російських студентів, у якому також працював К.Шіндлер, був зайнятий розміщенням студентів-біженців із Росії по університетах і вищих спеціальних навчальних закладах Чехословаччини. Матеріально його підтримував чехословацький уряд, завдяки цьому навчалися й одержували стипендію більш як тисяча російських студентів.
К.Шіндлер глибоко переживав трагедію в особистому житті, пов’язану з хворобою і смертю дружини, котра була для нього найближчою людиною, другом і помічником: «...Прожив свій вік в працях і турботах, цілком задоволений досягненнями, завжди переповнений устремліннями в гармонійному зв’язку з устремліннями покійної дружини і близьких оточуючих; коротко — завжди відчував себе щасливою людиною на світі. Загалом прожили ми найкращі наші роки життя, як то кажуть, красиво, ні в чому не маючи потреби, а в Пітері навіть аж занадто багато, але не на шкоду доцільності, а просто — душа в душу, приємно згадати і є що нагадати. Тяжкий період життя застав нас у Празі, особливо тяжкий за час тривалої і тяжкої хвороби покійної — важкі п’ять років і особливо останні три роки, коли хвора не могла не лише ходити, а й рухати руками. Але, як і все всюди і завжди, скінчилося наше спільне буття майже рік тому і я залишився бурлакою доживати належне мені на цьому світі перебування. Живу спогадами минулого, без цілі й устремлінь, без надії і пафосу до життя, просто в міру задоволення поточних більш ніж скромних запитів живого трупа...» (із листа К.Шіндлера, 20.07.1928 р., Прага).
Посідаючи ключові пости в російській еміграції, внутрішньо бунтував, відчував безвихідь свого становища: «...Так, немає в емігрантській діяльності тієї здорової бази і раціонального докладання праці, якими і виправдується результат усякої діяльності. На вас лили помиї, вас шельмували, усюди ставили палиці в колеса тощо і ви тільки тепер зітхнули вільно, дивуючись, звідки вся та злість, із якою оточуючі накидалися на вас, з іншого — вдовольняючись тим результатом, що відповідає вашій скромності, що 30—40 чоловік пригадають і не згадають вас лихом...» (із листа Шіндлера, без дати, Прага).
Попри тягар емігрантського життя, він наполегливо продовжує трудитися.
«...Так чи інакше розраховую через місяць закінчити свої «Основы машиноведения» і «Руководящие начала рационального пользования земледельческими машинами и орудиями». ...пишу, а запитаєте навіщо? По совісті скажу: не знаю, так просто задля самонасолоди. Сиджу і пишу — не знадобиться, будемо грубку запалювати, а коли кому знадобиться, то милості просимо — відкриємо папку і готово... Але що ж удієш — напишу і нехай лежить, принаймні на душі легше — начебто і виконав те, що годиться і що входило в зобов’язання, не виконано ... у минулому. Якось ще незадовго до смерті покійниця, котра вимовляла в той час одне слово: Камілла!, раптом, дивлячись на моє писання, сказала: «Що це? Праця усього твого життя!» Так праця, але припустимо і не праця, а вірніше мрія, але дійсно всього життя — от напишу, а тоді і померти легше — на душі спокійніше: здійснив усе і як зумів — Бог цьому суддя, а що з цією працею далі буде? Це не настільки суттєво, кому буде потрібно, сподіваюся, скористається — вирішить доля інакше і на тому спасибі, скаржитися не випадає....» (із листа Шіндлера, 22.10.1928 року, Прага).
Необхідна і зараз книга «Основы машиноведения», задумана і довго виношувана К.Шіндлером, котра була мрією всього його життя, в останньому авторському варіанті, на жаль, так і не була видана. Камілл Гаврилович Шіндлер помер і похований у Празі 1940 року.
Хотілося б, щоб Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут» на одному з фасадів своїх навчальних корпусів знайшов місце для меморіальної дошки цьому видатному ученому та педагогу.
Можна було б заснувати стипендії К.Шіндлера для студентів і викладачів як Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут», так і Національного аграрного університету.
…Давно точиться суперечка, кого вважати в науці українцем. Того, хто народився в Україні, чи того, хто віддав їй свій талант, прославив її своєю працею і досягненнями. Напевно, істинним є останнє.