Спросишь путешествующего галопом:
— Как вам нравится море?
Он гордо отвечает:
—Что у нас своих-то морей нету, что ли!
М.Горький
«О пользе грамотности»
Сухі географічні довідники класифікують це море як частину Атлантичного океану, розміщену між 30° та 47° північної широти. В античні часи це море мало логічну назву — Романське,
до XX століття протрималося ще одне ім’я — Європейське. Тепер усі величають його Середземним, хоча, можливо, варто було б присвоїти йому чіткіший статус Міжконтинентального, адже його води омивають береги Європи, Азії та Африки.
Трохи моря, трохи Ніцци |
Я вперше добрався до Середземного моря, трохи порушивши географічну послідовність, яка підказувала найкоротший турецький або грецький напрямок, — солоний вітер і чудова блакить води, які підтвердили, що мети досягнуто, були південно-французького, а якщо конкретніше – марсельського походження. Правда, зануритись у солоні хвилі (наша чорноморська вода, порівняно з середземноморською, — дистилят) вдалось уже в Іспанії, чи, точніше, в Каталонії в районі Коста-Брава. Кожна людина вибирає свій спосіб спілкування з морем. Я не люблю пляжного барбекю з тисяч відпочивальників, тому вставав рано, до готельного сніданку, і йшов спілкуватися з вічністю: пречудове заняття – сидіти, мов лорд Байрон, на скелі, об підніжжя якої б’ються регулярно, мов метроном, шеренги хвиль. Бризки летять, перетворюючись у райдугу, шарудить відшліфоване часом каміння, здається, кожен із них намагається перетворитись на маленьку круглу планету. Я в одній розумній книжці вичитав, що існує статистика кількості середньовічних монахів-філософів, котрі з’їхали з глузду, намагаючись усвідомити факт безмежності простору і часу. Не знаю, як вдалося порахувати цих нещасних, але впевнений: якби ченці шукали межі досяжного для людського розуму не в мороці келій, а на березі моря, — клінічна картина була б значно веселішою.
Максим Горький, який, як відомо, любив спостерігати із вікон своєї вілли в Соренто, що там коїться над «седой равниной» Середземного моря, констатував невеселий факт: «Эта гордость к своим морям и презрение к чужим распространяется и на все, чем богата европейская суша. Например — музеи. В них многому можно поучиться, многое можно понять. Но «гордый росс», снисходительно шагая по помпейским залам Неаполитанского музея, скучно ворчит: «Не понимаю. Не понимаю».
Після більш ніж насиченої культурної програми, що охопила середземноморське узбережжя Іспанії, Франції, Монако, Італії, я почув від одного з туристів, «гордого малороса»: «Зате в нас горілка та цигарки дешевші!». Ну що тут заперечиш? Правда. Це добро в нас дешевше. Але можу сказати з упевненістю, що абсолютна більшість наших туристів їде в Європу для спілкування з культурою, яка саме тут народилася, мов Афродіта з морської піни. А пляшку «оковитої» (aqua vitae — латинською) та шмат сала в полотняній торбинці ніхто не забороняє вам привезти з рідної України.