Влітку 1967 року група аналітиків розвідки США зібралася в так званій зеленій кімнаті для розшифрування незвичних фотознімків, зроблених супутником-шпигуном. На фотографіях було видно літак, розміри значно перевищували будь-який бомбардувальник чи цивільний лайнер. Літак стояв в обгородженій зоні в районі Каспійська — невеличкого містечка на узбережжі Каспійського моря. З цієї причини розвідники стали іменувати гігантську машину «Каспійським монстром». Наступні чималі зусилля американської розвідки дозволили зібрати лише деякі дані. Усе прояснилося тільки по закінченні холодної війни.
Виявилося, що супутник зафіксував новий літальний апарат, іменований екранопланом. Його було спроектовано й побудовано під керівництвом російського вченого Ростислава Алексєєва, одного з головних розробників радянських суден на підводних крилах — широко відомих «Ракет», «Комет» і «Метеорів». Тоді ж професор Алексєєв зацікавився так званим екранним ефектом, що проявляється при польоті літаків на малій висоті над рівною поверхнею суші чи над водною гладдю.
Екранний ефект виникає, коли відстань від крила до поверхні землі чи моря становить усього кілька метрів. При цьому завдяки ущільненню повітря під крилом утворюється додаткова піднімальна сила і зменшуються завихрення повітряного потоку. У результаті значно підвищується економічність польоту за рахунок зниження витрати пального. Щоправда, екранний ефект стає істотним лише при дуже великій площі крил, що й пояснює величезні габарити «Монстра».
Тут слід згадати про інший клас суден, здатних ширяти над поверхнею води, — так звані судна на повітряній подушці. Вони застосовуються у військовій справі і вироблялися як в СРСР, так і в зарубіжних країнах. Тут використовується ефект екрана, але виникає він за рахунок нагнітання повітря під днище, яке має спеціальну форму. Такі судна здатні розвивати швидкість до 120 кілометрів за годину і легко долають невеликі мілини, зарості очерету й тому подібні перешкоди. Одним із таких суден була радянська «Рись», що мала три двигуни: два з них приводили в рух пропелери, а третій нагнітав повітря під днище.
Проте судна на повітряній подушці не мають крил. Що ж стосується екраноплана, то це літальний апарат, який розвиває швидкість до 500 кілометрів за годину.
«Каспійський монстр» побудували 1966 року, і він мав 10 пропелерних двигунів — вісім на крилах і два на хвості. Довжина літака становила близько ста метрів, а вага — 540 тонн. Випробування, в яких брав особисту участь Р.Алексєєв, засвідчили, що для зльоту з води необхідно розігнати екраноплан до швидкості 350 км/год. Перший політ над Каспійським морем тривав 50 хвилин і відбувався на висоті чотирьох метрів. Проте 1969 року літак зазнав аварії, врізавшись у воду. Далася взнаки складність управління величезним екранопланом на висоті, що не перевищує кількох метрів. Побудували другий екземпляр «Монстра», однак і він зазнав аварії й згорів.
Хоч і дорогою ціною, але було набуто дорогоцінного досвіду конструювання досконаліших екранопланів. «Каспійський монстр» став родоначальником двох нових машин, і 1972 року побудували транспортно-десантний екраноплан «Орльонок», який мав скромніші параметри (довжина 58 метрів, вага 120 тонн). Конструкція виявилася вдалою. Другим екранопланом, який з’явився 1987 року, був бойовий ракетоносець «Лунь», що призначався для боротьби з військовими кораблями і мав шість крилатих ракет.
Слід відзначити ще одну цінну властивість військових екранопланів. Звичайні радари ППО мають дуже малу дальність дії по цілях, що летять низько. Тому екранопланів, які летять на висоті кілька метрів, практично не видно на екранах локаторів. Планувалося запустити «Орльонок» у серію, але цього не сталося — керівництво ВМФ не виявило належної зацікавленості новим видом військової техніки.
Може здатися, що екраноплани зійшли з дистанції. Однак це не так. Недавно знаменита американська фірма «Боїнг» оголосила про плани розробки нового «Монстра» — величезного екраноплана. Передбачається, що довжина його становитиме 130 метрів при розмаху крил 120 метрів. Повна висота машини сягне 20 метрів, а вага — 1400 тонн. Екраноплан зможе піднімати корисний вантаж вагою 1200 тонн і перевозити його на відстань до 16 тисяч кілометрів, летячи на висоті близько шести метрів над рівнем моря.
Необхідність створення такого літального апарата випливає з амбітних планів Пентагона — мати можливість протягом пари діб перекинути в будь-яку точку земної кулі цілу армійську бригаду. А це три тисячі чоловік і 8000 тонн військового спорядження. Наявні нині у ВПС США транспортні літаки С-5 не можуть повністю вирішити цього завдання.
Екраноплан «Боїнга» різко відрізнятиметься від радянських екранопланів. Він зможе літати не лише на надмалих, а й на великих (6000 метрів) висотах. Але, головне, літак злітатиме й приземлятиметься, використовуючи наземні аеродроми.
Екраноплан, що отримав назву «Пелікан», матиме чотири пари 80000-сильних двигунів, що обертають п’ятнадцятиметрові пропелери. На висоті 15 метрів над рівнем моря він зможе розвивати швидкість до 500 кілометрів за годину.
Зрозуміло, що при таких висоті та швидкості польоту керувати літаком вручну неможливо — цю роль візьме на себе автопілот. Радіолокатор у носовій частині «Пелікана» своєчасно оповіщатиме про зустрічні судна чи острівці на шляху прямування, після чого автоматика миттєво прийме рішення — обминути перешкоду чи «перестрибнути» через неї.
Нині «Боїнг» обговорює можливість не лише військового, а й комерційного використання «Пелікана». Адже його розрахункова вантажопідйомність удесятеро перевищує вантажопідйомність нинішніх лайнерів.
Отже, можна сподіватися, що в найближчому майбутньому екраноплан відродиться, причому в значно досконалішому вигляді. І хоча останній «Каспійський монстр» згорів ще 1980 року, знову підтверджується відома істина: ідеї, як і рукописи, не горять.